Великдень – грандіозне свято. У його відзначенні переплелись давні язичницькі та християнські традиції. Культові яйця на теренах України знаходили у давніх похованнях скіфів, що датуються IV століттям до народження Ісуса Христа. Тепер писанкарство – окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, а писанки та крашанки – неодмінна окраса великоднього кошика. Зроблене за допомогою писачка, воску та фарб великоднє яйце символізує сонце, радість, щастя, життя, безсмертя, весняне відродження, любов і красу. А чого вартий Музей писанки у Коломиї, де про мистецтво розпису яєць знають все від «А» до «Я»! На свята, між іншим, цікавий пункт мандрів країною.

Втім, про деякі нюанси писанкарства «День» дізнався, не покидаючи межі столиці. Розставити акценти у писанкарській творчості нам допомогли майстри  Сабіна та Сергій Регульські. Обоє працюють в етнографічно-краєзнавчому гуртку «Самбатас» у Центрі дитячої та юнацької творчості Солом’янського району Києва. Напередодні Великодня вони вчили усіх бажаючих створювати писанки – для цього облаштували майстерню просто неба на території Національного заповідника «Софія Київська».

ПОЛОВИНКА ПИСАНКИ – НОВЕ ВІЯННЯ

У роботах майстрів простежуються два лейтмотиви: вірність народним традиціям та екологічність. Ці тренди сьогодні актуальні, як ніколи. Сергій Регульський застосовує їх у роботі з керамікою, а дружина Сабіна – у малюванні. Напередодні свята поєднали ці особливості у писанкарстві, щоправда, додали дещо новаторське та ексклюзивне. Наприклад, майстри пропонували дітлахам та дорослим розписати лише половинку яйця. Пласкі овальні заготовки з глини виготовили учні митців – навіть обпекли їх у печі, лишилось тільки нанести орнамент.

«Це авторський проект, його придумав Сергій. Основи зроблено з гончарної глини, тобто все екологічно чисте. Річ у тім, що наші діти, а це вихованці віком від чотирьох до 14 років, вчаться  малюванню і ліпленню, тобто працюють з об’ємними та пласкими формами одночасно. А багато дорослих зараз просто не помічають довкола об’єму та пласкості», - розповіла Сабіна Регульська.

Щоб продемонструвати це наочно, на гілля дерева, якраз біля Софійської дзвіниці, почепили виготовлені заздалегідь учнями гуртка половинки писанок. Аж цілу сотню. Ці роботи, що грали на сонці різними кольорами та орнаментами, перетворили деревце на подобу великодньої ялинки. До речі, фарби для розпису брали теж екологічно чисті. З практичної точки зору вони мають свої плюси: легко змиваються з одягу та рук.

ТРАДИЦІЇ НА ПРОТИВАГУ ІННОВАЦІЯМ

Для деяких матусь-акуратисток це спрацювало, як приманка: чому б не долучити дітей до писанкарства? Втім, чимало батьків і так привчає дітей до народних звичаїв. Подібні заходи – хороша нагода. Дві мами, Наталя та Людмила, привели на майстер-клас шестирічних доньок Поліну та Олександру. Такі відкриті творчі заняття для дітей не новина, а от писанки дівчатка розписували вперше. Доки вони старанно виводили пензликом обраний узор по глиняній основі, мами пояснювали, що спонукало привести дітей на заняття.

«Це ж наша культура, діти повинні хоч трошечки на ній знатись. Світ зараз настільки технологічний, що зовсім недотичний до народних традицій. Діти мають розуміти, що треба все гарно вималювати, що кожен символ має своє значення. Сьогодні темп життя швидкий, їм треба підказати, на чому зосередити увагу, а що того не варто», - зазначила Людмила.

«РОЗУМІННЯ ПИСАНКИ ЗАКЛАДЕНО В НАС ГЕНЕТИЧНО»

Якщо діти обирають орнаменти для писанки більше за власними вподобаннями, дорослі підходять до цього ретельно та уважно. Сабіна Регульська згадала, як проводила майстер-клас для батьків своїх вихованців і помітила, що одна з жінок почала виводити на писанці хрестики – а це означає смерть та кладовище. Звісно, мисткиня уточнила, який саме зміст укладає у свою роботу доросла учениця. Виявилось, що та просто заплуталась у символіці. Тому беручи писачок у руки, порадьтесь щодо орнаменту із майстрами, погортайте довідкову літературу або, зрештою, перегляньте тематичні інтернет-ресурси.

«Сьогодні популярні багато символів, котрі були поширені ще в часи трипільської культури та Київської Русі, - додає Сабіна. –  Символи – на те і символи, що залишаються актуальними в усі епохи. Хоча коли хтось захоче попрацювати вдома з писанкою, головне для цього – бажання. Хтось робить це за зразком,  хтось інтуїтивно, та насправді розуміння писанкової символіки закладено в нас генетично. Особисто я з писанкою ще зі школи: вперше познайомилась із нею на уроках праці, потім – робота у художній майстерні, згодом – із дітьми. Так само і в народі писанка була з нами завжди, ніхто ніколи її не забував. Адже це те, що передалось нам від пращурів, а ми тепер передаємо своїм дітям».

Важливо, щоб цей ланцюжок спадкової пам’яті не розривався. Великдень – добра пора, щоб згадати, хто ми.