Отже, велика «ГРА-GRA (GreatRealArt)» добігла кінця. Спочатку — трохи статистики.

ПЕРШИЙ загальнонаціональний фестиваль-премія за всі роки незалежності України «ГРА-2018» — це 70 відеозаявок від державних і недержавних театрів та громадських організацій, тобто 70 різножанрових прем’єр 2017-го із 27 міст 22-х областей України.

Це — 10 днів переглядів заявок 10-ма експертами: театрознавцями, музикознавцями, журналістами із Києва, Львова та Харкова.

Це — лонг-лист із 27 вистав у шести номінаціях.

Це — понад 180 «експерто-переглядів» наживо протягом 58 днів у 12 містах, від Харкова до Мукачевого (1200 км) та від Чернігова до Одеси (750 км).

Це — шорт-лист із 12 найкращих вистав України у шести номінаціях.

Це — закордонне журі із п’яти країн: Великобританія, Грузія, Литва, Польща, Фінляндія.

Це — шість днів підсумкових показів у Києві.

І це — шість вистав-переможців + спецприз журі + індивідуальна відзнака.

НАЙПРЕСТИЖНІШИЙ ПРИЗ — «НАЙКРАЩА ДРАМАТИЧНА ВИСТАВА» — ВРУЧИВ ГОЛОВА НСТДУ БОГДАН СТРУТИНСЬКИЙ РЕЖИСЕРОВІ АНДРІЮ БАКІРОВУ ЗА ПОСТАНОВКУ «ВІЙ. ДОКУДРАМА» (ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

Отже, представляємо триумфаторів.

• Найкраща вистава для дітей — «Ангелик, що загубив зірку» Нелі Шейко-Медведевої (Чернігівський театр ляльок ім. О. Довженка, режисер Віталій Гольцов).

У ній важливі ціннісні настанови проведено не декларативно, а креативно, в ігровій формі, саме так, як і має робити театр для дітей.До того ж, сценограф Олена Загребіна все сценічне оформлення побазувала на малюнках 9-річного (на момент початку роботи) Нестора Семенченка, що теж максимально наблизило виставу до її аудиторії.

• Найкраща пошуково-експериментальна вистава — «Гамлет», неоОпера-жах за В. Шекспіром, Івано-Франківський театр ім. І. Франка, режисер Ростислав Держипільський.

Писано-переписано, сказано-пересказано вже про цю виставу все, що тільки можна. Але треба особливо зауважити два моменти.

Перший — вирішальний внесок музично-театральної формації NovaOpera: живі ритми музики Романа Григоріва, Іллі Разумейка та їхніх помічників, голоси актрис Галини Баранкевич, Надії Левченко, Олесі Пасічняк та інших — пульс, нерви і кровогін цього потужного, навіть тотального дійства.

РЕЖИСЕР РОСТИСЛАВ ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ ОДЕРЖАВ ПРИЗ — «НАЙКРАЩА ПОШУКОВО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ВИСТАВА» — «ГАМЛЕТ», НЕООПЕРА-ЖАХ ЗА В. ШЕКСПІРОМ (ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ТЕАТР ІМ. І. ФРАНКА)

Другий момент: було багато побоювань щодо локації для показу вистави. Адже рідний підвал театру — з химерними нутрощами, мовби рештками загиблої цивілізації — дає настільки ексклюзивні можливості для нескінченного обігрування його начиння, що вповні повторити це на іншому майданчику неможливо.

Проте вестибюль Довженко-Центру — глибокий, з колонами та «акваріумом» на другому поверсі, де, невидимий іншим персонажам, очікував на розв’язку Фортінбрас, — безперечно, «прийняв» у себе виставу. Та й температура в неопалювальному приміщенні була цілковито відповідною старовинному склепові данських королів.

• Найкращою виставою камерної сцени став «Віталік» Віталія Ченського Київського «Дикого театру» (режисер Максим Голенко).

Креативність постановника та шалений драйв виконавців (дві іпостасі одного героя втілені Андрієм Кронглевським та Олексієм Доричевським) — безсумнівний актив вистави. Але вирішальним чинником для рішення іноземних фахівців виявився відеоряд спектаклю — комп’ютерна анімація відеохудожника Олени Овраменко, сценографія Олесі Головач, дизайн Олени Нікуліної. Це та образність, котра є інтернаціональною: вона не потребує перекладу й надзвичайно виграшно виглядає як на відео, так і наживо.

• Номінацію «За найкращу пластичну/хореографічну» виставу наразі було вирішено не присуджувати (принагідно закликаємо численні вітчизняні творчі спільноти цього жанру активніше залучатися до «ГРИ»!).

Натомість журі своїм спеціальним призом відзначило іншу камерну виставу — «Тату, ти мене любив?» за Д. Богословським Київського театру «Золоті ворота» у режисурі Стаса Жиркова. Очевидно, її неперекладні нюанси та багатошарові смисли якщо й не були цілком зрозумілі членам журі, та все ж справили враження не стільки, сказати б, однозначними відповідями, скільки викликами та натяками. Та й відчайдушні зусилля акторів (насамперед, Лілії Цвелікової, яка вийшла на кін після важкої травми) не могли залишитися без відгуку.

ЦЕРЕМОНІЮ НАГОРОДЖЕННЯ РОЗПОЧАВ БАЛЕТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРЕТИ  ПЛАСТИЧНИМ ПЕРФОРМАНСОМ GRА

• Найкращою музичною виставою в жанрі опери/оперети/мюзиклу стала опера Г. Персела «Дідона та Еней» (ГО OpenOperaUkraine) у постановці Тамари Трунової.

Що й не дивно: це той «місток», який з’єднує вітчизняний музичний театр як з європейською класикою, так і з актуальними трендами: барокова опера XVII—XVIII ст. нині надзвичайно популярна, вона збирає повні зали по всьому світу, проводяться тематичні фестивалі, відтворюються історичні інструменти та виконавські техніки. Загалом, поки традиційна «опера» не в змозі подолати власний консерватизм, Nova та Open опера дають їм фору.

• Журі своїм окремим рішенням також відзначило Олександру Студзінську — за роль Жанни Д’Арк у рок-опері «Біла ворона» Г. Татарченка — Ю. Рибчинського Миколаївського українського театру драми та музичної комедії.

Справді, прекрасних Жанн Д’Арк українській сцені ніколи не бракувало!

• Зрештою, найпрестижнійший приз — «За найкращу драматичну виставу» — відправився до Чернігова (аж два переможці — чим не міні-столиця театральної України): ним відзначено «Вій. Докудрама» Наталії Ворожбит у режисурі Андрія Бакірова (Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка).

До речі, А.Бакіров став 2018-го подвійним «іменинником», здобувши до того ще й найвищу державну відзнаку у сфері театрального мистецтва України — Премію імені Леся Курбаса. При цьому він досі заслужений артист України — чи не час оновити статус?

Адже «Вій» — це квінтесенція того кращого, що є сьогодні в українському театрі. Це фарс і філософія, це національна ментальність та планетарні проблеми, це ігрова форма й складна образність, це вміння сказати про високі (і часто затерті) речі небанально, без зайвого пафосу — але з душевним болем і з надією на майбутнє.

...Незважаючи на дебютний характер цьогорічної «ГРИ», команда НСТДУ на чолі з Богданом Струтинським в організаційному відношенні на всіх етапах провела її практично бездоганно. Звісно, художній рівень окремих вистав і представництво в окремих номінаціях залишало бажати кращого, але це «краще», сподіваємося, настане: фестиваль-премія є не лише визначенням переможців (хоча церемонія нагородження — найприємніша його складова), а й встановлення творчої «планки», обмін досвідом, відкриття нових перспектив, стимул для розвитку.

Наразі в театрів є ще майже місяць, аби випустити свіжі прем’єри — адже зворотний відлік уже розпочато: після Нового року буде оголошено про старт прийому заявок на участь у «ГРІ»-2019.

Граймо далі!