Маріуполь — велике промислове портове місто, яке розташоване в безпосередній близькості до лінії фронту. Лічені кілометри відділяють його від траншей ворога, якому наразі протистоїть здебільшого стрілецька зброя українських військових. Танки і артилерію відведено на відповідну відстань згідно з Мінськими домовленостями. Інколи здається навіть, що місто оголене. Насправді військові запевняють, що у разі подальшого наступу агресора все відведене озброєння оперативно буде залучено до оборони.

У центрі Маріуполя панує мирне життя. Навіть камуфляж тут не таке часте явище. Люди зранку на старих трамвайчиках поспішають на роботу, а заводи не припиняють дихати димом і паром в небо майже цілодобово. Терикони і море, промисловість і курортна пастораль — такі штрихи до портрета морського міста та його околиць. У його серці ніщо не натякає на війну.

Поруч багатостраждальне Широкине, в якому немає жодного непошкодженого будинку. Хати, котеджі, Будинки відпочинку — все це в кращому випадку залишилось без дахів, в гіршому — перетворилося на руїни. В Широкине заборонено повертатись мешканцям, адже небезпека ще дуже велика. Натомість селища поруч заселяються знову. Життя триває, і люди намагаються вдихнути його у свої помешкання та вулички знову. Та війна дихає на повні груди, лише тимчасово уповільнюючи клекотання легень. Місцеві чекають одного — швидкого завершення бойових дій, та, схоже, ніхто не знає, коли це станеться, а будь-які рецепти впираються в реалії війни, точніше — мотиви того, хто її розпочав.