Захопливий проект представив Музей Ханенків. Близько 30 реконструкцій одягу XIV-XX століть співвідносяться за часом з експонатами з колекції закладу. Тут і кумедні «геральдичні» костюми XIV століття – вбрання, повністю розшите символами роду, і металеві обладунки, і пишний чоловічий одяг, оздоблений сотнями перлин. Кураторки виставки Анастасія Мацело та Олександра Сакорська разом із реконструктором Сергієм Гуньковим та Катериною Ляшенко, засновницею дизайн-студії «Десяте королівство», що реконструювала старовинний одяг, відкрили деякі секрети вбрання минулих століть. Ділимося найцікавішими фактами. 

ХТО У СВІТІ НАЙМОДНІШИЙ?

У кожному столітті була країна, яка визначала світові тренди в одязі. Так, на початку XVІ століття це була Італія, потім – Іспанія. Італійські костюми були відвертими. Іспанці любили вбрання чорного кольору.  Тоді почалося підкорення Америки, і так підкреслювали білизну шкіри, «блакитну кров», поруч із туземцями. Також, оскільки іспанці були дуже релігійними, костюми робили жорсткими і закритими аж під шию. 

Німці ніколи не задавали моду всьому світу і відрізнялися від усіх пристрастю до оздоблень. Тут полюбляли багато декорований одяг: великі берети з пір’ям, плаття з безліччю розрізів і шнурків. 

М’ЯКИЙ ДОТИК ОБЛАДУНКІВ 

Металеві лати лицаря XV століття важили 20-25 кілограмів. Під обладунками з численними вигинами та різьбленнями носили армдублет, схожий на довгу сорочку. Це вбрання шили з декількох простьобаних шарів тканини. Армдублет шнурівкою кріпився до латів. Цей одяг інколи підшивали полотнами кольчуги для захисту передпліч, плечей та паху. На ноги вдягали своєрідні панчохи – шосси. Спеціальні обмотки на колінах пом’якшували носіння обладунків. У лати вшивали рукавички, дуже тонкі на долонях – щоб руки добре відчували меч і не пітніли. 

Латні черевики сабатони мали довжелезні носаки – з ними лицар міцно тримався на коні. На землі зброєносець знімав ці носаки, і під ними лишалося взуття, за формою максимально подібне до звичайних черевиків зі шкіри. 

До речі, у часи Другої світової війни німці робили каски подібні до середньовічного шолому – саладу. Такий шолом закривав потилицю і чоло – аж до очей. 

ТАЄМНИЧА ГВАРДАІНФАНТА

Довго вважали, що знаменитий портрет іспанської інфанти Маргарити Австрійської написав легендарний Дієго Веласкес. Зображення принцеси у повний зріст зберігається у мадридському музеї Прадо, поясний портрет – у Музеї Ханенків. Гадали, що Веласкес створив обидві картини близько 1660 року. На портреті юна принцеса стоїть у помпезній сукні, її руки ледь дотягуються до країв широченної спідниці – таке вбрання називали «гвардаінфанта». Нещодавно встановили, що таку сукню Маргариті вперше пошили з нагоди офіційних заручин у 1664 році. Тоді перший королівський живописець Дон Дієго де Веласкес чотири роки як помер. Його посаду придворного художника обійняв Хуан Батіста дель Масо – скоріш за все, він і є автором обох портретів. 

З самою гвардаінфантою, схожою на корабель, пов’язана купа легенд.  Сучасники висміювали цю сукню, вбрання засуджувала інквізиція. До нашого часу не дійшла жодна гвардаінфанта. Для реконструкцій цього вбрання користуються історичними документами, щоденниками дам, власне, картинами Веласкеса та інших митців його доби. 

Силует гвардаінфанти утворював каркас з китового вуса, металевих або дерев’яних деталей, які кріпили на талії шкіряними ремінцями. Щоб ця споруда не натирала тіло, надягали кілька тонких нижніх спідниць. Спереду сукня виглядала майже як прямокутник. Через каркас у гвардаінфанті можна було тільки стояти. 

Скоріш за все, назва сукні не пов’язана з назвою титулу «інфанта». Іспанський вираз «guarda(ta) infanta» дослівно перекладають як «схоронене дитя». Існує версія, що цей фасон вигадали французькі кравчині, щоб аристократки приховували небажану вагітність. 

Батько інфанти Маргарити іспанський король Філіп IV заборонив гвардаінфанти у 1639 році. Постанову скасували лише 1665 року. Але придворні модниці позували у гвардаінфантах і під час дії заборони. 

ЗРУЧНИЙ АМПІР

Існує чимало байок про небезпечний для здоров’я одяг давніх часів. Втім, доволі зручними були сукні епохи ампір – початку ХІХ століття. Під це вбрання вдягали тільки невеликий керсет, спідниця – без усяких панцирів під сподом – спадала до підлоги. Ампірні сукні робили доволі прозорими: крізь них міг проглядати силует жіночих грудей. Дами інколи сприскували верх сукні водою, щоб більше підкреслити форми. Не дивно, що у такому тонкому вбранні дами мерзли і часто застуджувалися. Тож, у моду увійшли шалі з шовку і вовни, у які замотувалися жінки. 

ТУГА ЛІТНЬОЇ АРИСТОКРАТКИ

Костюм буває підступним: може «підказати» дату створення якоїсь картини, а може, навпаки, заплутати. 1930 року художник Егон Йозеф Коссут створив портрет княгині Марії Терези Олівії Хохберг фон Плесс – аристократки родом з Англії. На портреті княгиня, славетна красуня початку ХХ століття, зображена у персиковій сукні, з багатим хутряним манто і купою прикрас. Але у 1930-і роки, у період «Великої депресії», так не вдягалися. Вбрання було простішим, яскравішим, а про дорогоцінності забули до більш щасливих часів. На портреті княгиня фон Плесс вдягнена за модою 1910-1915-х років, часів її молодості. При цьому, природний макіяж аристократки якраз відповідає трендам 1930-х років. Мабуть, красуня, старість якої була одинокою і скромною, через ностальгію позувала для портрету у вбранні часів молодості.

СЕРЕДНЬОВІЧНА МОДА СЬОГОДНІ 

Одяг ХХ і ХХІ століть багато деталей позичив з давнини. У 1930-і роки модниці любили одягати під спідницю каркас «паньє». Подібні речі носили під сукнями у другій половині ХІХ століття, та й у XVI столітті – згадаймо ті ж гвардаінфанти. Тільки паньє були значно легшими за попередників: їх робили з накрохмаленої тканини, пластмаси або тонкої проволоки.

Шосси, які у Середньовіччі носили жінки і чоловіки, стали «предками» панчіх. Цей вид одягу в’язали з вовни, вдягали окремо на кожну ногу і кріпили до плаття шнурками. Іноді до підошов шоссів прив’язували щось жорстке – виходило довге взуття. 

Тож, надихайтеся модою минулих століть і відкривайте секрети митців на виставці «МУЗЕЙ-COUTURE», що триватиме у Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків до 7 червня.