Ця вистава відомого режисера Олексія Кужельного — подарунок театралам, меломанам і Ларисі Кадировій, котра відсвяткувала свій день народження на сцені «Сузір’я», виконавши головну роль. В основу постановки покладена повість «Мадам Пилінська і таємниця Шопена» надзвичайно популярного бельгійсько-французького письменника Еріка-Еммануеля Шмітта. Український переклад — Івана Рябчія, який є офіційним представником Е.-Е. Шмітта в нашій країні, інсталяція — Оксани Чепелик, хореограф — Ольга Семьошкіна, лялькар — Ігор Федірко. У головних ролях: провідна актриса Національного театру імені І. Франка й зірка «Сузір’я» Лариса Кадирова і студент II курсу Національної музичної академії України Олександр Бондар. Завдяки майстерності й харизмі Лариси Миколаївни та щирості аматора (бо Олександр вчиться не на акторському відділенні, а в майбутньому стане оперним режисером, і він вправно вміє грати на піаніно) вистава не залишає байдужими глядачів, і цю постановку можна назвати «ліками від депресії».

РЕЖИСЕРА ОЛЕКСІЯ КУЖЕЛЬНОГО І ТЕАТР «СУЗІР’Я» МОЖНА НАЗВАТИ ПЕРШОВІДКРИВАЧАМИ ТВОРІВ Е.-Е.ШМІТТА НА СТОЛИЧНІЙ СЦЕНІ

У центрі сюжету — сам автор у дитинстві й у студентські роки. У 16 років юнак, почувши проникливу гру своєї тітоньки Еме, захоплюється фортепіано (а цей «незрушний буркотун» був наче п’ятий член родини Шміттів, і його прозивали «чужинець Schiedmayer», і тримали три покоління цієї родини). Хлопець робить успіхи в опануванні антикварного інструмента, композитори та їхні твори підкоряються один за одним, але... за винятком одного — Шопен залишається недоступним... І тоді Ерік знаходить викладачку мадам Пилінську, котра знає, як навчити грати, а головне — розуміти Шопена. Щоправда, методи, якими послуговується ексцентрична дама, спочатку видаються раціонально налаштованому хлопцеві чимось абсурдним. Утім, Пилінська насамперед стає вчителькою життя для хлопця. Бо саме завдяки їй юний Ерік навчився розкривати красу сьогодення, бачити речі, які раніше для нього не мали значення. Вона допомагає Еріку-Еммануелю зрозуміти не лише музичне мистецтво, а й мистецтво жити, творити себе...

Шмітт — особливий автор: письменник і драматург, філософ і сценарист, творчість якого перекладена понад 40 мовами світу. Його п’єси, романи та новели завоювали найпрестижніші мистецькі нагороди, а книжки, вистави й фільми мають всесвітню славу та любов публіки різних культур і континентів. Письменник — серйозний інтелектуал, який, утім, ставиться до себе з гумором і самоіронією.

Нагадаємо, з творчістю цього драматурга українців познайомили заньківчани (Богдан Козак та Олег Стефан, які прекрасно зіграли в «Загадкових варіаціях» у постановці Вадима Сікорського), а театральна майстерня «Сузір’я» може похвалитися тим, що цю п’єсу вони першими поставили в Києві, потім була ще дуже успішна вистава «Оскар — Богу» (вона ще досі — окраса афіші), і от нова зустріч із цікавим доробком Е.-Е. Шмітта (усі три постановки Олексія Кужельного). Про мистецьку терапію, якою майстерно володіє Олексій Павлович, — наша розмова.

«У ЧОМУ СЕКРЕТ ТВОРЧОСТІ МИТЦЯ?»

— Нас можна назвати першовідкривачами творів Шмітта на столичній сцені, — відзначив О. КУЖЕЛЬНИЙ. — До 60-річного ювілею письменника ми склали окрему афішу, в якій зібрали вистави, створені за його творами в Києві. А це шість аншлагових вистав: «Оскар — Богу» — «Сузір’я», «Тектоніка почуттів» і «Загадкові варіації» — Молодий театр, «Розпусник» — Театр на Печерську, «Готель Portal» — київський театр «Veritas» та «Оскар» — Київський театр ляльок.

ВИСТАВА «ТАЄМНИЦЯ ШОПЕНА» ПОДАРУВАЛА НОВИЙ ДУЕТ: МАЙСТРИНЯ СЦЕНИ ЛАРИСА КАДИРОВА ТА АМАТОР ОЛЕКСАНДР БОНДАР

Обираючи повість «Мадам Пилінська і таємниця Шопена», я запитав: у чому секрет творчості митця? Ми не соромимося бути аристократичним театром, утверджувати аристократичність української мови на сцені «Сузір’я», а головне — що Шмітт спонукає своїми творами до роздумів. Вони водночас високі й прості, дохідливі й доступні, підіймають по кілька пластів сприйняття, а в театрі це також співтворчість акторів і глядачів. Шмітт, по суті, ховає інтригу, яка не впадає в око, але вона є, коли конфлікт не прямий, а немовби розчинений у сюжеті. Хоча всі атрибути справжньої міцної драми присутні в його прозі та п’єсах. До речі, сам Шмітт у театрі грає «Мадам Пилінську і таємницю Шопена» як моновиставу, виконуючи всі ролі — Еріка, мадам і тітоньки, а в супроводі лунають музичні твори у виконанні професійного піаніста. І ця постановка користується великою популярністю у парижан.

Я вирішив зробити постановку на дует. Спільно з Ларисою Кадировою ми зробили п’ять різних сценічних варіацій (із них чотири моновистави, бо Лариса Миколаївна чудово володіє цим жанром. І як казав Микола Євреїнов — режисер, творець оригінальної теорії театру: «Моновистава виявляється не тільки випробуванням для актора, а й дедалі більше є способом виявлення людської особистості». Саме це важить найбільше в монодрамі). Нині це вже шоста наша вистава з Кадировою. Я вирішив, що це буде постановка для двох персонажів. Причому ми свідомо пішли на те, щоб роль Еріка грав непрофесійний актор. У НМАУ Лариса Миколаївна викладає сценічну мову, а Олександр Бондар вчиться у неї. Коли я почув, як він читає вірші, то мені сподобалось, бо це було чудово і так по-дилетантськи, по-аматорськи, втім, дуже щиро... Хоча в Олександра є проблеми з дикцією, але це додає достовірності нашій постановці. Хоча він вчиться в Академії як оперний режисер, але думаю, що акторський досвід у нашій виставі стане йому в пригоді у майбутньому. Він з гідністю виконав усі завдання, які я перед ним поставив. Саші лише 21 рік, тож усе в талановитого хлопця ще попереду. У виставі він класно грав на піаніно твори Баха, Моцарта, Шуберта, Дебюсі, Ліста, Шопена наживо...

«МУЗИКА У ТВОРАХ ШМІТТА — НЕ ЛИШЕ ВАЖЛИВА СКЛАДОВА, А Й ЗАВЖДИ МАЄ ЧИМАЛО ПІДТЕКСТІВ»

— Ваша вистава дуже приваблює своєю потужною музичною складовою. Як підбирали твори, щоби вони так органічно вписалися у дійство?

— Шмітт в усіх своїх творах точно вказує, яку музику виконувати в постановках, і часто навіть точно називає твори. Наприклад, в «Оскарі» — це П. Чайковський, а в «Загадкових варіаціях», щоб обов’язково звучала музика відомого англійського композитора Едуарда Елгара «14 варіацій на оригінальну тему «Загадка» — твір, про який ідеться у п’єсі. Всі музичні фрагменти в «Таємниці Шопена» також розписані автором. Частину наживо виконував Олександр Бондар, а частину ми використали фонограмами, зокрема легендарну арію Casta Diva із «Норми» В. Белліні з божественним співом Марії Каллас або відому мелодію Мішеля Леграна із популярного кіномюзиклу «Шербурзькі парасольки»... Музика у творах Шмітта — не лише важлива складова, а й завжди має чимало підтекстів. Це як один із ключів до розуміння сюжету, як один із каналів, коли автор спілкується в такий спосіб з читачами чи постановниками п’єс. Якщо в попередніх моїх роботах музика передавала настрій твору, то в «Таємниці...» виконує інтелектуальну роль. Мадам Пилінська через музику розкриває сутність самого Еріка, його здатність поєднати слово, відчуття і те, що в ноти вклав композитор... Це історія служіння, єднання крізь часи, історія перевтілення, тонкого поєднання з художнім твором. Соломон Міхоелс казав: «Коли немає теми — немає артиста!» Це в повному обсязі належить і до Лариси Кадирової, і до її юного партнера по виставі Олександра Бондаря. Адже для митців питання служіння є головним. Зосібна, для молодого хлопця — чи стане це ремеслом, можливістю заробляти гроші, здобути популярність, виживати... Які цілі виправдовують прихід у це життя? Ці думки лунають у тексті Е.-Е. Шмітта, і вони сходяться з тими творчими ідеалами, які ми сповідуємо з Ларисою Кадировою.

ПРОВІДНА АКТРИСА НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ ІМ. І. ФРАНКА І ЗІРКА «СУЗІР’Я» ЛАРИСА КАДИРОВА ГРАЄ ДВІ РОЛІ  —  МАДАМ ПИЛІНСЬКОЇ Й  ТІТОНЬКИ ЕМЕ У ВИСТАВІ «ТАЄМНИЦЯ ШОПЕНА»

— Олексію Павловичу, вашу виставу можна назвати мистецькою терапією!

— Мене це радує. Є чимало досліджень науковців на тему, що музика справді лікує. Я маю мрію реалізувати проєкт спільно з Інститутом серця МОЗ України, щоб проводити музичні вечори для хворих. Гадаю, ми обов’язково започаткуємо таку музичну терапію. Переконаний, що особливо це важить сьогодні, коли коронавірус продовжує атакувати світ і нашу країну зокрема. Раніше перед серйозною операцією лікарі дозволяли хворим спілкуватися з рідними, а зараз — карантин, і нікого не пускають. А в такий непростий час людині потрібно підняти дух, щоб не боятися майбутніх випробувань, або коли вона відходить після операції й потребує тепла. Дефіцит спілкування, якого потребує хворий, компенсує музика, яка стає релаксом та ліками. Коли карантин закінчиться, то мистецьку терапію, зокрема виставу «Таємниця...», ми представимо в Інституті серця. Можливо, нинішня пандемія дасть імпульс до чогось світлого і хорошого. Бо кожне випробування робить нас сильнішими.

«ЗАРАЗ ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЩОБ КОЖЕН ІЗ НАС БУВ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ»

— А що далі буде з театрами і мистецькими закладами, адже через погіршення ситуації з коронавірусом Київ перевели у «помаранчеву» зону? Знову все закриється?

— Ми збираємося працювати далі, але з дотриманням санітарних норм. Наступний показ прем’єри відбудеться 26 вересня, бо Лариса Кадирова зайнята в різних проєктах і фестивалях, граючи свої вистави. А рух із зони в зону: учора «жовта» — завтра «помаранчева» — перестає нести якийсь серйозний сенс. Зараз дуже важливо, щоб кожен із нас був відповідальний за себе і перед своїми рідними, колегами, глядачами... Якщо захворів — то лікуйся, а не ходи й не заражай інших. Хоча є люди, яким байдуже до такої серйозної хвороби. Переконаний: потрібно бути обережними. Зараз COVID-19 — це випробування для всіх загалом і культури зокрема, яку ми сприймаємо через зовнішні прояви. Згадаймо, наприклад, як агресивно у нас сприймали перших людей, які захворіли і прилетіли з Уханя (Китай), навіть кидали каміння в автобуси... а тепер, коли щоденно росте кількість хворих, коли бачу людей без масок, то хочеться запитати: навіщо наражати себе та інших на проблеми? Важливо, не яка зона, а усвідомлення людьми ризиків та небезпеки: хтось недолугий, а хтось виважений, хтось поводиться, як хам, а хтось відповідальний.

— Вашу виставу варто порекомендувати до перегляду студентам консерваторій...

— Слушна ідея. З керівництвом Національної музичної академії України ми ведемо перемовини, щоб у майбутньому на сцені «Сузір’я» демонструвати камерні постановки оперної студії. Малі оперні форми, які набувають дедалі більшої популярності, ми готові показувати в нашому театрі. У нашому репертуарі маємо аншлагові музичні вистави і можемо суттєво доповнити афішу творчими експериментами молодих митців. Хочеться відродити й традицію, коли, скажімо, з нагоди Дня театру відбувалися спільні дійства — капусники, в яких брали участь студенти консерваторії та Університету, театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого (майбутні драматичні актори, режисери). Сьогодні немає такого тісного зв’язку, але я сподіваюся, що наша «Таємниця Шопена» стане містком між двома вишами.

У ЦЕНТРІ СЮЖЕТУ — САМ АВТОР У ДИТИНСТВІ ТА У СТУДЕНТСЬКІ РОКИ. НА ФОТО СТУДЕНТ 2 КУРСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ ОЛЕКСАНДР БОНДАР У РОЛІ ЕРІКА

 КОМЕНТАР

«ВІДЧУТИ КРАСУ І МАГІЮ МИСТЕЦТВА»

Леся ОЛIЙНИК, мистецтвознавиця:

— Театральна майстерня «Сузір’я» та його очільник Олексій Кужельний, як і завжди, влучають «у яблучко». Здавалося б, у такий «не до музики» час вони звертаються до заворожливих мелодій і романтичних образів Шопена, що сьогодні, виявляється, потрібно й важливо, що й засвідчила прем’єра. Наповнена музикою вистава-роздуми Еріка-Еммануеля Шмітта про незбагненність і таїну шопенівської світу дає можливість ще раз відчути красу і магію мистецтва.

Авторські монологи розкривають в оточенні музичних геніїв (озвучених їхніми мелодіями та візуальним зображенням) двоє сценічних персонажів — мадам Пилінська та її учень-юний Ерік Шмітт. Досвідчена майстриня і початківець у музиці й житті, обоє виглядають саме так і на сцені. Можливо, такий був задум і автора, і режисера, але «спрацювало» у виставі бездоганно. Народна артистка України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, славетна актриса Лариса Кадирова та абсолютно недосвідчений актор, студент столичної консерваторії Олександр Бондар, зворушливий своєю природною безпосередністю і молодою наївністю. Досвідчений майстер монологів, Л. Кадирова і в новій виставі розкриває всю теситуру, увесь діапазон думок, почуттів, настроїв тексту-думок автора. Музичне rubato інтонацій та розмаїття тембрів її голосу доповнюють уривки фортепіанних опусів Шопена, Ліста, Баха, Дебюссі, які досить вправно грає на піаніно Сашко...

Спектаклів, присвячених музиці, — в театральних афішах одиниці, хоча ці два мистецтва органічно між собою пов’язані. Тож звернення «Сузір’я» до творчості письменника-музиканта Е.-Е. Шмітта (є в його доробку і «Загадкові варіації», і «Концерт пам’яті янгола», і переклади оперних лібрето) ще раз нагадало про їхній гармонійний союз, зробивши послугу театру, музиці й, насамперед, глядачам-слухачам.