Крім наймасштабнішої за роки спостережень пожежі у Зоні відчуження (про яку, нагадаємо, «День» писав у № 68 від 14 квітня ц.р.) вогонь продовжує знищувати ліси і села на сусідній Житомирщині. Станом на полудень вівторка офіційно ситуація була така: сили ДСНС надавали допомогу працівникам лісгоспів на території ДП «Овруцьке ЛГ», «Овруцьке СЛГ» щодо гасіння окремих осередків тління трав’яного настилу, пеньків та деревини, було локалізовано осередок пожежі на території Виступовицького лісництва поблизу сіл Жолудівка та Журба. На території Словечанського ЛГ тривали роботи з гасіння окремих ділянок тління трав’яного настилу, пеньків і деревини усередині локалізованих ділянок. «Продовжуються роботи з оборювання осередків пожежі, створення мінералізованих смуг та розчистки доріг...», — розповів на брифінгу директор Департаменту реагування на НС ДСНС Володимир ДЕМЧУК, повідомляється на офіційному сайті www.dsns.gov.ua

Нагадаємо, пожежі на Житомирщині почалися ще 4 квітня. У відселених населених пунктах (с. Острови, с. Личмани, с. Середня Рудня, с. Нижня Рудня та с. Верхня Рудня) вогнем знищено 39 будівель, врятовано 45 будівель, повідомляє УНІАН. Також не допущено знищення будівель і споруд у 6 населених пунктах (смт Першотравневе, с. Виступовичі, с. Рудня, с. Дівошин, с. Слобода та с. Ясинець).

Голова Овруцької райдержадміністрації Ярослав Чепурко також повідомив УНІАН, що жителям, чиї будинки згоріли внаслідок лісових пожеж, компенсують кошти для відновлення житла. За його словами, на засіданні оперативного штабу ухвалено рішення про компенсації постраждалим від пожеж, кошти мають надійти від центральних органів виконавчої влади. Про яку саме суму йдеться, зараз підраховують спеціалісти. Він уточнив, що 48 жителів сіл Магдин і Личмани Овруцького району внаслідок лісових пожеж залишилися без даху над головою та кілька днів провели у селі Гладковичі. Тепер вони повернулися додому і тимчасово живуть у будинках, які вціліли.

«Під час пожеж у Личманах та Магдині вогонь знищив цілі вулиці, а під час пожежі селяни втікали з речами першої необхідності. Цих людей відселили на кілька днів, а тепер вони повернулися додому, до своїх сіл»,— сказав голова Овруцької райдержадміністрації. За його даними, речами і продуктами погорільцям допомогли волонтери з Житомирщини та інших областей. «Погорільці просять тепер допомогти їм теплим одягом, взуттям, будівельними матеріалами, бо вирішили відновлювати оселі, які постраждали», — зауважив він і додав: «Питання щодо компенсації їм порушувалося на рівні району та області».

Біду в Личманах та Магдині на власні очі бачив більдредактор «Дня» Микола Тимченко, деталі — в його репортажі.

Усе це дуже легко загубити...

Попри втрату житла мешканці Магдина та Личманів виїжджати не збираються

Поки кияни, перебуваючи на карантині, у соцмережах масово і цілком справедливо скаржились на якість повітря, справжня біда відбувалась на Житомирщині, неподалік від Чорнобильської зони. Сімнадцятого квітня майже на кордоні з Білоруссю, в Овруцькому районі, лісова пожежа перекинулась на житлові будинки. Найбільше постраждало селище Магдин. Тут згоріло двадцять чотири будинки, вціліло — лише чотири. В сусідніх Личманах згоріло сім господарств. Також горіли будинки в Островах та Рудні.

У понеділок зранку вирушаємо в зону лиха. Повітря в Києві вже майже очистилось, але сайт ДСНС доповідає, що осередки пожеж ще є. Дорогою проїжджаємо два КПП на кордонах зони. Потроху починаємо відчувати запах диму. Інколи вдалині можна помітити дим.

На лісовій дорозі перед поворотом на Магдин зустрічаємо шість пожежних автомобілів з номерами Івано-Франківської області. Їх, а також пожежників з Тернопільщини, залучили на допомогу.

Дорога між селами вузька, навкруги ліс. Обабіч дороги помічаємо залишки пожежі, що тліють. Інколи видно невеликий вогонь. Ліс порожній. Вигоріло все, що росло знизу, є лише стовбури дерев.

Заїжджаємо в село Магдин. Першими нас зустрічають дві корови, які намагаються знайти вцілілу траву.

На згарищі зустрічаємо місцевого мешканця Ігоря та його сина Пантелеймона. Вони старовіри, переїхали з Одеської області сюди, де багато лісів, у пошуках тиші та спокою. Першим спілкуюсь з хлопчиком. У нього на руках кішка Графиня. Ще одна їхня кішка загинула під час пожежі. Двоє собак врятувались.

Знайомлюся з Ігорем. Розповідає, що у них згоріло все. Хата, машина, всі речі. Зараз мешкають в одній із вцілілих будівель, зовсім поруч. Будівля невелика, щось схоже на тимчасовий дачний будиночок. Дім Ігоря, як і сусідні будинки, знаходився досить далеко, метрів за сто, від лісу. Але пожежа була настільки сильною, що вітер кидав гілки-смолоскипи на десятки метрів. Навкруги сильний жар і будинки миттєво займалися. Згорів навіть дерев’яний колодязь.

«Коли почалась пожежа, випустили з кошари овець, вони самі пішли до лісу, — розповідає Ігор. — Намагались вести за собою корів, але зрозуміли, що не зможемо їх вести, тож відпустили, вони теж пішли до лісу. Два дні не було їх. Тільки вчора повернулися. Не тільки зима була без снігу, восени дощів теж майже не було, земля суха. Встигли посадити картоплю та цибулю. Вона згоріла, але сподіваюсь, що відійде. Сподіваюсь, що лісництво допоможе, дасть якісь дошки, будемо відбудовуватися. Роботи тут особливої немає. В основному всі, хто живе в селі, живуть за рахунок лісу. Хтось працює у лісництві, інші збирають ягоди та гриби. Це досить прибуткова справа, за два місяці можна зібрати чорниці на п’ятдесят тисяч гривень. Враховуючи, що всі мають городи та домашню худобу, то цих грошей вистачає на цілий рік. Але цього року ягід точно не буде».

З уцілілого помічаю один вулик. Ще два згоріли. Поруч за парканом пасуться вівці. Пейзаж красивий та апокаліптичний одночасно. Дерев’яна огорожа, зелена трава, вівці, а за ними спалена будівля, стирчить лише димохід.

Рушаємо далі, в сусіднє село Личмани. На виїзді зустрічаємо голову Колесніківської сільської ради, до якої належать обидва села, Зою Іванівну Сосновську. Вона збирає дані щодо спалених будинків. Не всі вони були заселені, деякі використовувались як дачні або ж їхні власники жили в інших селах. Насмаперед треба допомогти тим, хто залишився без житла. В Магдині це чотирнадцять господарств, у Личманах — сім. Зараз усі вони написали заявки на відшкодування.

Заїжджаємо у Личмани. Першою зустрічаємо бабу Галю. Вона пасе кіз. Одна з них перелякано тулиться до господарки. Може, тому що скоро приведе козенят. Галині пощастило, її будинок вцілів, постраждали лише декілька курей. Найбільше шкода їй півня. Він обгорів і вже четвертий день стоїть на одному місці і не рухається. Поруч з ним багато часу проводить біла курка. Вона притуляється до нього та годинами стоїть поруч.

У Личманах згоріло менше хат, тож село виглядає не настільки жахливим. Тут, як і в Магдині, скрізь уціліли дерев’яні паркани. За ними, через один-два ідуть згорілі будинки. Вціліла церква. Біля неї помічаю людей. Через пожежу тут на день пізніше святять паску. Підхожу ближче та несподівано стаю учасником свята. Людей мало, п’ять жінок та один отець Олександр. Він дає мені відро з водою, і я долучаюсь до освячення, ми три рази обходимо церкву, і три рази мене окропляють.

Далі знайомлюсь з Ольгою. Їй шістдесят п’ять років. Вона з Магдина, де у неї згорів будинок. Зараз живе в будинку сестри. Ольга скаржиться на хворе серце. Вона дуже хвилюється через свого котика та собачку. Під час пожежі вона відкрила всі двері, і куди вони ділись, не знає. Дуже сподівається, що встигли сховатися у лісі. Пані Ольга вже поверталась до дому, але не знайшла своїх улюбленців. Каже, що ще шукатиме. Розповідає про сусідів, Ігоря та його дітей, з якими я познайомився раніше. Радіє, що їхні вівці та корови цілі. У Ольги пенсія півтори тисячі, всі документи втратила при пожежі. Зараз особливо ні на що не сподівається, лише просить, щоб їй допомогли з будинком.

Поруч із церквою помічаю декількох дітей. Вони переглядають вміст пакетів з гуманітарною допомогою, одягом та взуттям. По селу їздить мінітракторець з причепом, місцеві допомагають одне одному, перевозять речі. Також, хоча пожежу вже і загасили, навкруги ще є багато дерев, що тліють. Тож розслаблятися не можна, чоловіки ходять з відрами та гасять найбільш небезпечні.

Переїздити після пожежі звідси ніхто не хоче. Роззираючись навкруги, розумієш чому. Якщо заплющити очі, то дуже легко уявити, як тут було до пожежі — неймовірно красива природа, будинки, частина з яких дерев’яна, вівці, корови, під ногами плутається домашня птиця. У лісі ягоди та гриби. Чисте повітря. І все це дуже легко загубити.

Дописуючи текст через добу після повернення, досі відчуваю у роті присмак диму. А ще згадую, що по поверненні в Київ геть забув про карантин та епідемію. Нова біда дуже швидко може стати більшою, ніж стара.

КОМЕНТАР

П’ять «тому що»

Iван ХОМ’ЯК, кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології, природокористування та біології людини Житомирського державного університету імені Івана Франка:

— Минулого року в експедиції Житомирською областю я був у більшості сіл, про які тепер знає половина українського сегменту фейсбуку. Що у них спільного і чого немає ні далі на південь, ні по ту сторону кордону на північ.

1. Різке скорочення чисельності населення. На їхній території проживає усього декілька сімей. В основному це пенсіонери. Наприклад, в Вознічах зараз живе менше ста осіб. В Островах кілька десятків. У селі Червонка живе одна 80-річна бабуся.

2. Припинення рільництва. Менше народу — менше оброблених приватних земель. Колгоспні землі дуже рідко цікавлять орендарів, через дуже низьку родючість. Рілля стала перелогами.

3. Багатократне скорочення вирощування ВРХ. Пасовища і сінокоси здебільшого також стали перелогами. Для себе корів держать переважно ті, хто має дітей. Прибутку великого утримання корів не дає. Що заробиш, коли молоко купується заготівельниками по 4 грн. за літр (!!!!). Так, так 4 грн за літр цільного молока із жирністю більше 3-3,5. Базар через віддаленість недоступний.

4. Це зона максимально активної радянської меліорації. Зміни клімату, які ми спостерігаємо, перетворили болота на вологі високотравні луки, а малі річки на пересихаючі тимчасові струмки. Природні бар’єри для поширення вогню зникли.

5. Прямий контакт із лісовими масивами. Не просто населені пункти і людські городи поруч із лісом. Часто колишні сільгоспугіддя прямо на лісових галявинах. Зрозуміло, що вони нерегулярно викошуються і переходять на ту стадію сукцесії, коли стають малопродуктивними. Місцеві вважають, що це можна вирішити палом. Але роблять лише гірше, провокуючи заміну «смачних» для худоби трав на привабливий лише з голодухи куничник та деякі види костриць.

Висновок:

Усе це разом прибирає бар’єри для поширення вогню. Аномально безсніжна зима (увесь листовий опад і минулорічна трава не перегнили), бездощова весна, сильний вітер і найбільш пожежонебезпечна стадія сукцесії на перелогах створюють ідеальні умови для втрати контролю під час спалювання купки сміття, недбалого викидання недопалку, тим більше, при спробі випалити минулорічну траву.

На території Білорусі теж є пожежі із катастрофічними наслідками. Їхній масштаб нижчий, тому в що в білоруських прикордонних селах цих п’яти характеристик не так помітно.

Звичайно, цьому можливо було запобігти. Ці ризики давно були відомі, і багато природоохоронців та працівників природоохоронних об’єктів, наприклад Поліського заповідника, про це говорили, демонстрували, як це все можна зробити. Але ніхто не звертав уваги.

Це прикордоння, така всіма покинута територія. Виробництва ніякого немає, населення в основному живе за рахунок чорниці. і якщо хтось працює, то в лісі, але в основному це пенсіонери. Тому на це ніхто ніколи не звертав уваги. Ці села горять щороку, однак лише цьогоріч вони стали ньюзмейкерами. Село Острови і минулого року горіло — там згоріло шість хат. Довгиничі і Возничі горіли минулий рік... Тобто ситуація повторюється. Якщо чесно, то, якщо не помиляюся, всі останні 30 років там у лісі пожежі. Покинуті села, все занедбане, дуже погана інфраструктура... Плюс колишні колгоспні лісництва, плюс меліорація. І ось склалися так обставини, що погодні умови наклалися на соціальні і все разом воно «вибухнуло».

Так само і щодо пожежі у Зоні відчуження, велика частина якої — це біосферний заповідник. Є певні правила, які давно не мінялися, і вони не працюють на сьогодні. Там дуже багато земель різного підпорядкування, землі багатьох інститутів, організацій занедбані. Дуже хаотичним було створення цього заповідника, який дуже хотіли зробити під 30-річчя, щоб із помпою відкрити — тому не дали нормально попрацювати вченим. Плюс великий контакт із Народицьким районом, Іванківським.

Про багато речей, які можна було зробити, і вчені, і практики говорили, але їх не робили. І я не бачу, щоб якісь прийняли рішення. Шукають міфічних диверсантів, цапів-відбувайлів, але ніхто не приймає важливих рішень. А треба ухвалювати рішення по лісовому господарству, по лісовпорядкуванню — і це вже на рівні від Кабміну і до Верховної Ради. Необхідно багато різних змін.

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»