В основі експозиції – 40 робіт, створених за останні 25 років. Проект «ZBOR. Рух білоруського мистецтва» – перша в Україні масштабна презентація неофіційного мистецтва авторитарної країни. «Zbor» з білоруської перекладається як «зібрання». Організатори виставки – дослідницька платформа білоруського сучасного мистецтва KALEKTAR і фонд ІЗОЛЯЦІЯ.

ЯКИЙ ВІН, МИТЕЦЬ-ПІДПІЛЬНИК?

На стендах, розміщених доволі щільно, зібрана інформація про митців, фотографії з їхніх перформансів та виставок, артефакти – плакати, картини, інші об’єкти. Така побудова може ускладнювати сприйняття, але, з іншого боку, нагадує про напівлегальне становище представлених художників у Білорусі. На противагу цій частині виставки, поруч – величезні екрани, де показують відеодокументацію подій, про які дізнаємося, вивчаючи стенди.

 Одним з ключових образів незалежного білоруського мистецтва є партизан. Окреслив його Іґорь Тішин у проекті «Легкий партизанських рух», створеному 1997 року. Радянські історики характеризували Білорусь як «країну-партизанку», де за часів Другої світової війни майже не було колабораціоністів. Тож, образ мав велике значення для країни у радянський період. І так незвично трансформувався наприкінці 1990-х – став уособлювати вільне мистецтво Білорусі, що часто існує підпільно.

«Асоціація творчого процесу у Білорусі з партизанщиною виникла з приходом до влади Лукашенка, - каже Максим Тимінько, один з кураторів виставки «ZBOR». – Усі 2000-і пройшли під прапором партизанщини. Артур Клінов, роботи якого є на цій виставці, створив альманах «pARTisan», який довго залишався єдиним друкованим виданням про сучасне мистецтво та культуру. Але з часом Сєрґєй Шабохін своїми практиками ознаменував перехід від партизанщини до арт-активізму. Виникла нова хвиля молодих митців, які намагаються вийти з підпілля, діяти широко і відкрито».

ЕКСЦЕНТРИЧНІ Й ВІДЧАЙДУШНІ               

Прояви згаданого арт-активізму – перформанси, проведені за останні п’ять років у Білорусі. З відчайдушним гумором митці кажуть про нагальні проблеми й трагічні події. Часто такі акції закінчуються для художників неприємностями.  Наприклад, Міхаіл Ґулін, який займається інтервенціями у міський простір і піднімає соціальні питання, не завжди пов’язані з політикою. На виставці «ZBOR» представлена серія перформансів Ґуліна «Я не…». Митець крокує вулицями Мінська з табличками «Я – не гей», «Я – не террорист», «Я – не америкос», при цьому виглядає так, як за стереотипним уявленнями має виглядати «типовий» гомосексуаліст, терорист або мешканець Штатів. Нерідко перформанси Ґуліна закінчуються затриманнями і погрозами правоохоронців.

Група «Липовый цвет» активно проявила себе у політичних питаннях. У 2011 році учасник об’єднання Дєніс Лімонов написав листа до генерального прокурора Білорусі, де зізнався, що «Липовый цвет» скоїв низку терактів, зокрема, у мінському метро – що, звичайно, не є правдою. У теракті в метро, що відбувся 2011 року (загинуло 15 людей, постраждало – більше 200), звинуватили Дмітрія Коновалова та Владіслава Ковальова. Багато хто вважав цих людей невинуватими, але їх засудили до страти і розстріляли. Мистецьким актом «Липовый цвет» намагався врятувати звинувачуваних. В ІЗОЛЯЦІЇ відео, на якому Дєніс Лімонов зачитував свого листа, зірвало аплодисменти.

ПРООБРАЗ МУЗЕЮ

За таких умов у Білорусі, по суті, немає музею сучасного мистецтва. «Номінально у нас є музей сучасного образотворчого мистецтва. Але це – фікція, спроба продемонструвати, що дещо у Білорусі таки є. А насправді це – плід бюрократичної системи, яка намагається контролювати творчий процес. Там – цензура і художники-конформісти», - пояснює Максим Тимінько.

Чимало незалежних митців виїхали з Білорусі. Зокрема, і сам Тимінько, який нині мешкає в Амстердамі. Але ці художники підтримують зв’язки з батьківщиною, міграція навіть сприяє включенню білоруського мистецтва у глобальний контекст.

Дослідницька платформа KALEKTAR, яка з’явилась кілька років тому, є спробою групи художників і кураторів створити колекцію новітнього білоруського мистецтва. Мета проекту – архівація, аналіз та популяризація арту. Платформа вже представляла сучасне білоруське мистецтво торік у польському Білостоці. Виставка називалась «ZBOR. Конструюючи архів». «На виставці у Білостоці упор був на те, щоб вперше у житті Білорусі хоча б каталогізувати найважливіші проекти художників останнього 25-річчя, - коментує Максим Тимінько. – У Києві намагаємося розглянути цю тему ширше, бо просто архівування не працює. Прагнемо створити живий процес, представити мистецтво динамічніше – зокрема, за допомогою відео». Після Києва проект представлять у Вроцлаві та Берліні.

БЛИЗЬКІ, АЛЕ МАЛО ЗНАЙОМІ

У білоруського мистецтва є широкі зв’язки з українським: чимало тамтешніх художників родом з України або живуть тут зараз. Втім, за словами Максима Тимінька, проекти українських художників у Білорусі, фактично, не представляють. «Парадокс: країни близькі за мовою та культурою, але досі не було тісних контактів у мистецтві, - розмірковує Максим Тимінько. – Багато пояснює те, що Білорусь та Україна рухаються у зовсім різних напрямках: перша уходить в архаїку та диктатуру, друга – розвивається демократично. Але культурні процеси дуже подібні, це – переживання пострадянського періоду. І ми страшенно раді, що вперше в Україні представлений такий великий зріз білоруського мистецтва».

Між іншим, ІЗОЛЯЦІЯ виставкою «ZBOR» починає новий етап досліджень сучасного українського арту. Фонд хоче систематизувати ключові твори мистецтва і проаналізувати дослідження, створені з моменту оголошення Україною незалежності.

А виставка «ZBOR. Рух білоруського мистецтва» триватиме на території фонду ІЗОЛЯЦІЯ до 6 травня.