Український письменник, який на дозвіллі грав на флейті, майстрував меблі і чудово малював. Такого Пантелеймона Куліша мало хто знає. Поглибити наші уявлення про видатного українця має на меті виставка «Куліш. Пантелеймон Куліш», яка нещодавно відкрилася в Музеї книги і друкарства України. Особливість її в тому, що на ній про Куліша розказано сучасною, модерною мовою. Як зазначають куратори: «Думаємо, зараз він був тим, кого називають лідером думок: одним з найпопулярніших блогерів з купою фоловерів, гострим на слово критиком, і не лише літературно причетних речей, генієм PR-менеджменту та чи не найзатребуванішим автором рецензій». То яким же насправді був Пантелеймон Куліш?

ГЛИБИНА ЗАМІСТЬ СПРОЩЕННЯ

Ще австралійський літературознавець, українець за походженням Марко Павлишин, досліджуючи українську літературу, порівнював наш канон письменників з іконостасом. Цей образ дуже місткий і доволі точно передає прагнення розказати про відомих українських діячів як ідеальних героїв нації. У часи боротьби за власну державу такий підхід, напевно, був виправданий. Але нині цей брак «звичайного, людського» в їхніх образах призводить до своєрідного відчуження читачів, бо не таємниця, що люди люблять нестандартні історії (а їх якраз у «канонізованих» біографіях, принаймні шкільних, немає).

ПОРТРЕТ П.О. КУЛІША. ШЕВЧЕНКО Т.Г. 1843—1847 РР.

Водночас це робить постать схематичною, спрощує її. Цей наслідок також зумовлений і логікою win-lose, тобто поділом на «чорне-біле», «наш-не наш» (або сучасніший варіант — «перемога — зрада»). Але найбільше деталей розміщені між цими двома крайнощами — люди нерідко є суперечливими за природою. І ця неоднозначність часто стає причиною нерозуміння і навіть забуття. Довгий час (цьому посприяло й радянське минуле) Пантелеймон Куліш лишався зазвичай у тіні або Тараса Шевченка, або інших діячів, або й зовсім забутий через свою експресивність, часом непослідовність у вчинках, любовні пригоди. Утім, у нинішній парадигмі «письменник має і визначні вчинки, і звичайні людські» «людське» не затьмарює здобутки цього видатного українця. Оцінка поступається розумінню, що це все штрихи до цілісного портрету, що дає сприймати не схему життя письменника, а відчути саме життя П. Куліша, а отже, зануритися в глибину. 

«ВІН ДАВАВ НАЩАДКАМ ПОПЕРЕДЖЕННЯ: ЯК НЕ МОЖНА ЗГУБИТИ ТЕ, ЧОГО НАЦІЯ ДОСЯГЛА»

Докладно проілюстрував це куратор виставки доктор історичних наук Михайло Довбищенко: «Як людина радянського періоду, коли навчався в школі й навіть на початку університету, ми пригадували Куліша так, щоб про нього не говорити. Про нього треба було сказати й треба було нічого не сказати. Треба було згадати Куліша, бо куди ж ми дінемося від Кирило-Мефодіївського товариства, і в той же час нагадати, що це не дуже добрий чоловік. Важко це проходило.

БОГДАНЕЦЬ М. Г. ІЛЮСТРАЦІЇ ДО РОМАНУ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА». 1989 Р. ЛІТОГРАФІЯ

Знаєте, є люди в нашій історії, які абсолютно незаслужено відсунуті, їх нація абсолютно незаслужено забула. Ми знаємо про Куліша, який начебто, за старою версією, був романтиком козацтва, а потім його сварив. Утім, якщо ми будемо читати Куліша, то зрозуміємо, що йому боліло. Йому боліло те, що козаки, отримавши перемогу, практично її не освоювали, не закріплювали. Це був основний біль Куліша, ось чому він так говорив про козаків. Він давав нащадкам попередження: як не можна згубити те, чого нація досягла. І в 1917—1921 роках (ми знаємо, як Україну захопила хвиля отаманщини й впала УНР) чомусь Куліша ніхто не згадав, його попередження, передбачення.

Коли ми говоримо, що наче він став проросійським істориком і навіть суспільним діячем, ми чомусь забуваємо, що в цей же час він присвятив 30 років для перекладу Біблії українською мовою. Могла так вчинити людина, яка, як здавалося в радянський період, зреклася України? У цей же період він перекладає українською мовою світову класику, щоб українці могли безпосередньо з нею ознайомитися. Це може говорити про те, що він відмовився від народу?.. Куліш і надалі лишається людиною, яка потребує осмислення. Своєї творчості, передбачень, наукових робіт, яких він залишив».

«МИ ВЕДЕМО СВІЙ РОДОВІД ВІД КУЛІША», — М. ХВИЛЬОВИЙ

А спадок у Куліша справді величезний. Доктор філологічних наук Микола Сулима розповів, що Інститут літератури разом з видавництвом «Критика» готують 40-томник текстів П. Куліша (поезія, проза, п’єси, переклади, наукові праці, публіцистика). Як слушно зауважив науковець, тільки щоб переписати усе створене автором, потрібні роки. Утім, найвизначніші здобутки не вимірюються томами. Варто розуміти (і це відчувається на виставці), що П. Куліш вплетений в український контекст, у багатьох моментах був його рушієм, до того ж, у рідному нам нині векторі — європейському. Кандидат філологічних наук Олесь Федорук на відкритті виставки звернув увагу на те, над якими концептами працював П. Куліш.

ФОТО ДО ВИСТАВИ «МАКБЕТ» В. ШЕКСПІРА. МИСТЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ «БЕРЕЗІЛЬ», КИЇВ, 1924 РІК. РЕЖИСЕР Л. КУРБАС

«По-перше, Україна. Він був, безумовно, культурником. Його діяльність була спрямована на те, щоб піднести Україну й піднести в ній національну свідомість... Він проніс це крізь усе життя і вкладав у поняття «Україна» модерний сенс, — пояснює Олесь Федорук. — По-друге, Європа. Куліш завжди був задивлений на Європу, а не на Схід чи Росію. І його праця як перекладача (він знав багато мов) — цьому доказ. Він переклав 13 п’єс Шекспіра, перекладав Байрона, Шиллера. Перекладав Біблію, і це була титанічна праця, спрямована на те, щоб піднести нашу мову, культуру на світовий рівень розвиненої нації. І коли М. Хвильовий казав, що «ми ведемо свій родовід від Куліша», це було в контексті цього: Росія чи Європа».

Саме це й прагнули розповісти куратори. Як поділилася Інна Мочарник, кураторка виставки, заступник директора Музею книги та друкарства: «Ми планували показати його як людину, яка не варилася лише у «своєму соку» — національному, українському. А людину справді європейського формату. Адже це перший фаховий літературний критик, який писав не тільки про українську літературу, він навіть ділився своїми враженнями про поезію Волта Вітмена. І насправді встиг дуже багато, попри те що людина творила в умовах бездержавності. Як сказав Микола Хвильовий, це такий революціонер літератури ХІХ ст. і справжній європеєць».

СУЗІР’Я ДОСЯГНЕНЬ КУЛІША

П. Куліш — це не тільки перший літературний критик. На виставці висвітлено й багато інших, визначальних для розвитку тогочасного українства, аспектів. Зокрема, Куліш як видавець. У 1857 році Куліш заснував у Петербурзі друкарню. Як вказують автори виставки, завдяки цьому він вперше здійснив багатотомне наукове видання творів Миколи Гоголя, відредагував і опублікував «Народні оповідання» Марка Вовчка, двотомник творів Григорія Квітки-Основ’яненка, твори Івана Котляревського та ін.

ПОРТРЕТ П.О. КУЛІША. 1867 Р.

Він також видавав твори Т. Шевченка, вміщуючи їх у «Записках Южной Руси», альманасі «Хата» (де також друкувалися твори Марка Вовчка, Ганни Барвінок). Саме йому українці завдячують серії книжок-»метеликів» під спільною назвою «Сільська бібліотека»; у його друкарні була видана «Арихметика або щотниця» Олександра Кониського. Письменник причетний до відомого журналу «Основа» (він ще наприкінці 50-х просив у міністерства народної освіти дозвіл видавати український журнал), де було опубліковано чимало українських творів.

Значна заслуга П. Куліша полягає в уведенні української культури у світовий контекст (здебільшого через переклади, як уже було згадано). А для цього він прагнув зміцнити й фундамент — українську мову. Насправді його дії були розплановані стратегічно: уведення правопису «кулішівки», яка була наближена до фонетичного письма, друк творів українською, розбудова української мови завдяки перекладам, в тому числі й Біблії (титанічна праця; на виставці, до речі, можна дізнатися цікаві подробиці про перший варіант перекладу Біблії, який насправді не згорів під час пожежі на хуторі).

Сьогодні цей внесок є схильність недооцінювати, тому що багатьом здається, що українська мова завжди була такою, як зараз. Але насправді проблема полягала в тому, що в письмовій формі народна, українська мова фіксувалася в інтермедіях, бурлескних творах тощо. Тобто перед авторами стояло завдання показати, що українська мова підходить не лише для опису побуту чи для гумористичних творів, а перебуває на рівні з усіма іншими світовими мовами. Для прикладу, в тогочасному середовищі була дискусія, чи не є українська «мовою для домашнього вжитку»... І дехто сумнівався, чи можна буде перекласти нею світову класику. П. Куліш своєю працею щоразу доводив: українська мова, як і українська культура, не є чимось меншовартісним, а перебуває на одному рівні з іншими культурами.

КРИЧЕВСЬКИЙ В. Г. ІЛЮСТРАЦІЇ  ДО РОМАНУ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА». 1940-ТІ РР.

«РОДЗИНКИ» ВИСТАВКИ

Виставка «Куліш. Пантелеймон Куліш» — це ще й чудовий приклад співпраці між музеями, адже на ній представлено експонати з колекцій Національного музею Тараса Шевченка, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Завдяки цьому є можливість побачити унікальні експонати: видання творів П. Куліша та його малюнки, ілюстрації до його роману «Чорна рада» Василя Кричевського. Окрема частина виставки присвячена, як вказують організатори, «життю після життя» — перекладу П. Куліша п’єси «Макбет», яка була поставлена 1920 року Лесем Курбасом. Це унікальний шанс побачити афіші того часу, текст п’єси з примітками Курбаса, ба більше — навіть анкети з враженнями глядачів п’єси (в яких багато цікавого: починаючи від того, які питання були поставлені глядачам, і до того, як вони, наприклад, зазначали свою національність — українець, слов’янин, інтернаціонал...).

А ще маєте змогу дізнатися, в якому персонажі П. Куліш зобразив себе у «Чорній раді», а також — як втілено концепт національної духовної волі, про яку писав П. Куліш (його зобразив Миколай Кочубей на ескізі першої марки, присвяченої письменнику, спецпогашення якої відбулося на відкритті виставки). Усе це, разом із карбування монети, що присвячена Кулішу, заходами в різних містах України та в рідному селищі Куліша, підтверджує слова М. Сулими: «Ми є свідками заслуженого повернення П. Куліша українському народу».