Для більшості людей слово «Сіріус» асоціюється з найяскравішою зіркою нічного неба, яка розташована за трильйон кілометрів від Землі. Проте мало хто знає, що неподалік Києва є ще один «Сіріус». Приїхавши туди, можна легко відчути, що дійсно потрапив на іншу планету — планету покинутих тварин. Її населення — понад 2700 собак і котів, які зустрічають відвідувачів радісним пожвавленням.  Адже кожна тварина у притулку мріє про те, що рано чи пізно до неї приїде новий господар.

У стародавніх єгиптян Сіріус вважався символом богині Ізіди — покровительки материнства. У «Сіріусі» є своя мати-покровителька — Олександра Мезінова, завдяки якій тисячі безпритульних і часто-густо поранених тварин дістали шанс на щасливе життя.

Робочий день Олександри розпочинається о п’ятій ранку. Життя її сповнене сумних історій врятованих нею вихованців. «День» приїхав до неї в гості, аби дізнатися про становлення притулку, труднощі та успіхи в його розвитку, про ситуацію з безпритульними тваринами в Києві і по всій Україні, врешті-решт, аби самим побачити, як живуть вихованці найбільшого притулку в Києві й Україні.

Мешканці «Сіріуса» живуть у дерев’яних вольєрах, в кожному — не більше чотирьох собак, зазвичай — дві-три. На кожному вольєрі написано клички. Побачивши нас, вони зчинили великий галас. Траплялися й такі, які ніяк не реагували на нашу появу, а просто сумно дивилися у вічі. Ніби просили: заберіть мене!

— Це — Тотошка, — Олександра вказує на рудого песика в інвалідному візку. — Господарі залишили його сусідам, а ті вивели без повідця, і він потрапив під машину. У результаті — перелом хребта.

Поряд із Тотошкою на землі відпочиває Найда — вона потрапила під поїзд, і їй відрізало лапи.

Попри перенаселеність «Сіріуса» і брак фінансування, просто так забрати тварину з притулку і робити з нею все, що заманеться, не вийде. Наприклад, разом із нами і волонтерами до притулку приїхало подружжя, яке бажає взяти собі другого собаку, хотіли лише вівчарку. За словами цих людей, їхнього попереднього собаку отруїли сусіди. По дорозі жінка весь час говорила про те, що ось-ось в їхньому домі з’явиться ще одна радість, і показувала на телефоні фото песика, якого хотіли забрати. У мене це викликало велику повагу і симпатію, адже не кожен наважиться взяти вихованця з притулку, переважно всі шукають породистих і з документами. Проте пізніше я дізналася з поста Олександри на Facebook, що песика довелося забрати назад до притулку. Засновниця «Сіріуса» приїхала подивитися, як живеться собаці у нових господарів, і замість обіцяних гуманних умов побачила, за її словами, жахливу картину: собака задихався в тісному нашийнику і скнів у поспіхом збитій будці. Як з’ясувалося пізніше, горе-господарі хотіли використовувати цуценя для розведення і продажу, вони вже мали інше цуценя тієї ж породи.

Ми переміщуємося до операційної, що у дворі притулку. Усередині — купа зовсім маленьких цуценят, яких перекинули в мішку через високий паркан притулку.

— Люди думають, що якщо вони тихенько проберуться як злодії, то їм точно не поставлять жодних запитань. По-перше, це соромно, а по-друге, хвилюються, раптом ми щось попросимо. А так віддав, і «це вже не моє», — пояснює Олександра.

Долучається Лариса ВЕЛЬГУС, яка керує притулком:

— Скільки приїжджають із цуценятами і кажуть, що їх ніде ніхто не приймає. Що робити: труїти, вбивати?

— Так-так, — підхоплює директорка притулку. — Доки комунальне підприємство (комунальна ветеринарна клініка для тварин. — Авт.) не налагодить свою роботу — нічого не буде. Тому що люди зовсім не розуміють, до кого звертатися, це КП має давати посил, іти до журналістів зокрема.

Далі — пряма мова Олександри МЕЗІНОВОЇ.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

— З дитинства я мріяла допомагати тваринам. У нас удома були рибки, два собаки, дві кішки. Мої батьки завжди рятували різних тварин. Диких тварин лікували і відпускали до лісу, а домашніх — віддавали маминим учням (мама вчителювала у школі).

Я не розуміла тоді, чого хочу, тому що поняття «притулку» не було. Були шкуродери, які диким чином, кліщами, зашморгами, сітками, серед білого дня на очах у всіх відловлювали і тягнули цих нещасних тварин.

Ми постійно їздили туди і викуповували тварин — кого встигали. Але цей процес був марним, тому що, коли нас не було, їх знову хапали, забирали і вбивали. І від цих масових «зачисток» нічого не змінювалося. Була величезна кількість тварин на вулицях, були небезпечні зграї, особливо на околицях міст. Це я до того, що методом регуляції кількості безпритульних тварин не може бути вбивство. Це негуманно і непрактично. Усі цивілізовані країни йшли шляхом створення центрів стерилізації, притулків, масових стерилізацій, аби зменшити кількість безпритульних тварин.

Коли я стала дорослішою, зрозуміла, що приводити додому багато тваринних — це небезпечно для них і некомфортно для рідні та сусідів. Треба було щось придумати. Спочатку це було перетримування — ми займалися цим з ентузіастами, прилаштовували тварин, брали нових. Але це теж не давало результату, тому що було дуже дорого, і допомогти ми могли невеликій кількості тварин. У результаті усвідомила, що треба створювати щось подібне до притулку. Я ще не уявляла, як це все називатиметься. Попросила волонтерів, які часто їздили до Англії, аби поговорили з господарями притулків, готелів, привезли фото-, відеоматеріали. Після цього в мене склалося хоч якесь враження про те, що мені потрібно і який це повинно мати вигляд. Хоча до кінця все одно не розуміла. Наприклад, я хотіла в колишньому інституті у Протасовому Яру на другому поверсі створити притулок. Дякувати богу, оренда там виявилася мені не по кишені. (Сміється.)

Під Києвом я влаштувалася, тому що була обмежена у фінансах. Знайшла покинуті корівники, орендувала їх, і так з’явився притулок «Сіріус». Ми зробили вольєри. Грошей не було. Спонсорів і волонтерів теж. Тому два-три роки все утримувалося на кошти нашої родини. Звісно, реклами не було, тварин я прилаштовувала лише через оголошення в газетах і на стовпах. Це ж було майже 20 років тому.

Через вісім років перебування в Ясногородці, коли ми мали вже близько 500 тварин, нам оголосили, що на місці нашого притулку мають намір будувати котеджі й нам потрібно виселятися. Я була приголомшена. Просила господарів продати мені приміщення, в якому розміщувався притулок, хоча не розуміла, звідки братиму кошти. Вони озвучили суму в 100 тисяч доларів. Це була колосальна сума. Вона й зараз чимала, а тоді була взагалі позахмарна.

ПЕРЕЇЗД ЯК НОВИЙ ШАНС

— 2007 року сталося диво: несподівано дружина одного з народних депутатыв виявила бажання зі мною зустрітися. Це була дуже інтелігентна і приємна жінка, звали її Ядвіга. Вона просто взяла і вручила ті самі 100 тисяч. Я була надзвичайно вдячна, щаслива і приголомшена водночас. Запитала: «Як ви можете абсолютно незнайомій людині дати такі гроші? Для вас це теж чимала сума, і ви відриваєте від себе». Вона відповіла, мовляв, усі ми ходимо під Богом, згори все видно. «Мені потрібно було просто подивитися вам у вічі. Мене все влаштувало, я спокійна, і навіть якщо помилилася у вас, то ці гроші все одно не підуть вам на користь, якщо пустите їх в інше русло». На тому ми розійшлися.

Далі почалося жахіття. Вже наступного дня ми з подругою і з її другом як охоронцем вирушили до голови. Це був єдиний шанс отримати приміщення. В результаті ми приїхали до нього, я радісно вручила йому суму, і він сказав, що минуло три дні і за цей час багато що змінилося. Ціна вже не 100, а 150 тисяч доларів.

Описати мій стан складно: куди я зараз подінуся з цими тваринами? Потім із жахом подумала: людина віддала мені гроші й розраховує, що я куплю приміщення. Чи довірятиме вона мені взагалі? Я почала просити цього голову продати нам все ж таки за 100 тисяч, але потім зрозуміла, що це був лише прийом. Він просто не хоче з нами ні про що говорити. Річ не в грошах, а в чомусь іншому.

Потім я цілком випадково натрапила на покинуте підприємство, розташоване біля озера в лісі, за чотири кілометри від нашого притулку. Нам дали місяць, аби ми переселилися. Уявляєте? А потрібно було побудувати вольєри на порожньому місці — там були дуже зруйновані будівлі, з дірявими дахами, без вікон, дверей. Я мала колосальний стрес: ми не встигали, плюс це переїзд 500 тварин. Просила нових господарів про відтермінування, але вони були невблаганні. Ба більше, вони підвищили орендну плату. У результаті наказали звільнити приміщення такого-то числа, інакше викличуть спеціальних людей, перестріляють собак і зрівняють все бульдозерами.

Ми кинули максимальний клич серед волонтерів (про нас вже знало досить багато людей — все ж таки ми вісім років працювали). Нам допомогли чудові компанії й люди.

Я почала шукати, куди ми можемо переїхати остаточно. Натрапляю на два приміщення — колишній корівник купуємо за кошти Ядвіги, санітарний будиночок — за кошти адвоката Олександра Павловича. Ще мені допомагає обласний департамент екології взяти цю землю під притулок, був там такий чудовий керівник Олександр Бескоровайний. Також нам допомогли Олександр Приходько і Ганна Тігіпко.

Почалися колосальні речі — ми повністю облицьовуємо кахлями корівник, ставимо вольєри. «Дитячий екологічний фонд» робить дах. Компанія «Патріот» повністю робить паркан, інші люди — майже тисячу дерев’яних вольєрів, які коштують понад два мільйони гривень. Це були величезні капіталовкладення, і ми дуже вдячні всім. Через п’ять років ми переїхали сюди.

ТЯЖКІ ЧАСИ

— Ми не до кінця все зробили, але розпочинається Майдан, АТО. Усі потреби йдуть на бійців і війну. Нам же буквально нічим годувати тварин. Але все одно знаходяться люди, які допомагають притулкам. Я їм дуже вдячна, а також волонтерам, які залишилися нашими помічниками.

У нас три спонсори, які з нами вже 17 років. Одна з них забрала наше перше лисеня Патрика, якого до нас привезли, і зараз він мешкає в Кончі-Заспі. Все ж таки це проблема безвідповідальності людей, коли вони беруть диких тварин, тому що ті симпатичні, а потім через специфічний запах і звички їх або викидають на вулицю, або здають до притулку.

Зараз, до речі, у нас інше лисеня — Фокс. Його хтось викинув у під’їзді в Харкові. Бідолаха забилося в куток, його знайшли волонтери, відвезли до клініки, де воно було деякий час. Лисеня абсолютно ручне, і тому до лісу його не випустиш. Так люди роблять велике зло для природи.

ДОБРОДІЙНИЙ ФОНД

— У добродійного фонду «Сіріус» багато завдань. По-перше, допомога з утримання притулку, по-друге, освітня робота, зокрема екскурсії до притулку і уроки доброти. Також ми максимально займаємося стерилізацією тварин в Києві й області. До речі, в нас дуже низькі ціни на стерилізацію: всього 250 гривень, і ми не беремо й копійки за перетримання. Стаціонар у нас вісім-дев’ять днів з подальшою безплатною вакцинацією від сказу. Ще у нас обслугавують безплатно тварин пенсіонерів і людей пільгових категорій.

Величезна кількість людей їде до нас із травмованими тваринами, тому що їх практично ніхто не бере. Я розумію: якщо ми не заберемо, вони просто залишаться на вулиці. Нам часто телефонують люди з проханням забрати цуценят, які лежать у коробці під магазином. Таких і подібних випадків багато. Звичайно, якби комунальне підприємство взялося нарешті за свою безпосередню справу, ми були б дуже раді і підтримали його, тому що їх ресурси у 20     мільйонів гривень набагато більші, ніж наші — 300 тисяч. До того ж у комунальному притулку — 300—400 тварин.

Загалом, притулки мають бути перевалочними пунктами для тварин, а не місцями їхнього нагромадження. Тварини потрібно рятувати, доправляти до притулку, лікувати, стерилізувати, вакцинувати, соціалізувати і віддавати в добрі руки. Тоді ми матимемо гарний обіг і менше безпритульних тварин.

ЗАКОНОДАВЧІ ІНІЦІАТИВИ

— Хотілося б, аби питання щодо безпритульних тварин порушувалося на державному рівні. У нас є закон про захист тварин, але він не працює. Потрібен комплексний закон, в якому було б визначено стратегію держави щодо тварин і шляхи її виконання. У нас ВСВ — це виловлення, стерилізація, випуск. У Києві це ще якось діє, а в деяких інших містах України тварин лише знищують. Багато хто кричить: «Ваше ВСВ не працює!». Але річ не в програмі, а в тому, як вона реалізується.

Були ініціативи щодо реєстрації домашніх тварин, створення спеціалізованої поліції, але поки що міська реєстрація озвучена як спроба зібрати платежі за утримання тварин. Усе зроблено не на користь киян. Ця реєстрація призведе до того, що тварин викидатимуть, і відіб’є бажання їх брати.

У Львові, приміром, започатковано проект на основі програми Animal ID, з ними ми активно співпрацюємо. На жаль, Київ відмовився від цієї послуги, тому поки що ми залишилися без електронної бази. Це ж саме стосується єдиної гарячої лінії — треба, аби був єдиний номер, міський, багатоканальний, цілодобовий. Але це обумовлює інші речі — цілодобову швидку допомогу і клініку КП. Адже потрібно знайти, хто повезе собаку серед робочого дня, а якщо собака ще й не дається              — потрібні ловці. Потім — обзвонювання клінік.

Ми працюємо з приватними клініками «Лада», «Фенікс», «П’ятий елемент» у Василькові, з Ірпеня до нас їздить лікар Влад Калитвянський, ми багато років співпрацюємо. Саме він встановив такі символічні ціни на стерилізацію, завжди робить безплатно огляди і надає інші послуги. Інколи наші волонтери самі везуть тварин до тих клінік, куди вважають за потрібне. Я довіряю цим людям і їхньому вибору.

ФІНАНСУВАННЯ

— На сьогодні левова частка — лише добродійні внески. Це фінансування, привезення ліків, кормів, амуніції, речей. Завдяки Київській міській адміністрації нам почали надавати від 100 до 300 тисяч гривень на рік. Цьогоріч ми отримали 600 тисяч гривень.

Але на місяць іде близько 300 тисяч гривень лише на корм для дорослих тварин, а ще потрібно для цуценят і котів. Окрім того, є витрати на пиломатеріали для вольєрів, будок, дерев’яних настилів, підсобних приміщень, дуже багато дров у нас іде. Звичайно, все потрібно купувати, і це невигідно. Зараз, наприклад, 2 300 порцій щеплень нам, спасибі, дали в борг.

Кидаємо клич у соцмережих, на нашому сайті є кнопка «Допомога». Просимо людей, аби вони налагоджували регулярні банківські платежі: 50—100 гривень для однієї особи не дуже великі кошти, а для нас — регулярні надходження. На жаль, вольєри руйнуються, компанія АiММ зробила проект реконструкції притулку.

Останніх кілька років до нас приїжджає багато міжнародних компаній із соціальними проектами. Вони надають кошти, купують те, що нам потрібно, і навіть працюють: прибирають вольєри, годують, розносять воду, гуляють із тваринами, соціалізують їх. Багато волонтерів притулку займаються піаром наших тварин у соцмережах. Основне завдання для нас — адопція, влаштування тварин у нових господарів і стерилізація.

ПЕРЕДАЧА ТВАРИН

— Ми розміщуємо оголошення з фотографією і історією, люди бачать ці пости на нашому сайті, у ЗМІ і соцмережах, де у нас є електронна реєстрація. Так само ведеться адопція — електронна реєстрація всіх тварин, яких ми кудись прилаштували. Тоді люди телефонують щодо потрібної тварини кураторові — вони закріплені за кожною твариною — або мені. Ми з ними по телефону проводимо співбесіду: дізнаємося умови, в яких житиме тварина, наскільки людина фінансовоспроможна, чи постійно проводитимуться ветеринарні процедури, чи має ця особа час на заняття з твариною, і після цього запрошуємо її сюди.

Коли людина приїжджає, вона спілкується з твариною у вигульному парку. Якщо це кіт — то в котятнику. Якщо їй підходить тварина, а людина — нам, то вона її забирає, підписуючи договір із зазначенням паспортних даних, фактичної адреси, двох номерів телефонів її родини. Ми телефонуємо, інколи під’їжджаємо в гості, надаємо консультації й допомогу.

Здебільшого останніми роками у нас не було проколів. Хоча на нас дуже багато нарікань, багато хто не розуміє наших методів, каже, що ми занадто піклуємося, неначе дітей прилаштовуємо. Але якщо тварину вже врятовано, і знову її з вогню у полум’я — я вважаю, це неправильно. Серед тварин, які сюди потрапили, немає щасливих. Тут нещасні тварини зі страшними історіями, над якими життя, точніше, люди, вже познущалися як могли.

Влаштовуємо ми і по Україні, в інші міста, допомагаємо з перевезеннями. Коли людина — гарний господар і потрібен нашій тварині, ми готові робити все. Періодично прилаштовуємо тварин за кордон: до Німеччини, Швейцарії, Італії, Америки, Австрії. Одного разу влаштували сім—дев’ять собак до німецького притулку, але в нас різні системи прилаштовування, подання інформації. Ми зрозуміли, що багато чого не можемо отримати, тому що у них це не заведено, а ми хвилюємося. Тому вирішили, що шукатимемо конкретних людей. Окрім того, нас завалюють фотографіями, відео, тому ми завжди знаємо, де наші тварини.

Останнім часом частіше беруть невеличких тварин. Я маю на увазі не цуценят, а невеличких за зростом. Впливає урбанізація, неправильна забудова, коли немає ні дитячих майданчиків, ні місць для вигулювання тварин. Тому, наприклад, кавказцеві складно жити в міських умовах. Здебільшого таких беруть до приватного сектора.

МЕШКАНЦІ

— Зараз у притулку 2 754 тварин. Більшість    — це собаки, близько 300 котів, двоє козлів (теж врятованих) — Мефодій і Річард, один лис і один тхір — Софі. Тварин надходить до 99 на місяць. Хоча так не завжди. На жаль, поки що максимально нам вдається знайти нову домівку для 20 тварин на місяць. Минулого літа ми прилаштували понад 100 тварин, і це було дивно!

Звичайно, нам потрібні професійні волонтери-фотографи, які могли б займатися піаром і соціалізацією тварин. Також потрібні кінологи, які могли б періодично займатися з тваринами. І просто люди, які б допомагали їх погодувати, напоїти. Найголовніше — якнайбільше господарів для тварин.

Нещодавно ми спробували співпрацювати з чеськими притулками. Поки що лише підписали договори. Ми тісно співпрацюємо з німецькими волонтерами та зоозахисними партіями по всьому світу: Іспанія, Нідерланди — там найбільша партія, яка ще й має своїх представників у парламенті. Інколи вони приїжджають до нас або запрошують нас на різні конференції, які надзвичайно корисні.

ЯК ЗМІНИЛАСЯ СВІДОМІСТЬ ЛЮДЕЙ ЗА 20 РОКІВ

— Більшість людей стали відповідальнішими, свідомішими, почали інакше ставитися до тварин. Населення дуже «виросло». Гадаю, це відбулося за рахунок того, що багато людей почали їздити за кордон, бачити там досвід, привозити його сюди. Люди побачили відмінності, зрозуміли, що ми щось не так робимо. З’явилася соціальна реклама, і люди почали аналізувати ситуацію. Почало з’являтися багато приватних притулків. Це чудово!

Контакти «Сіріуса»

сайт www.dogcat.com.ua

Реквізити для пожертвувань:

Благодійний фонд "Сіріус"
код ЄДРПОУ фонду 21684066
р / с 26006000315750
банк ПАТ "Універсал Банк" Київ, Україна
МФО банку 322001
Приват Карта БФ "Сіріус"
5169330510431114
4149625814005953
ПРИВАТ БАНК дійсна до 08.20 Мезинова Олександра

Швидкий платіж он-лайн можна зробити тут http://dogcat.com.ua/donation.php
Підтримати проект компанія АIММ, яка зробила проект реконструкції притулку - https: //m.facebook.com/story.php? Story_fbid = 2542244492476758 & id = 100000736965929