Жанр ювілею передбачає не так уже й багато інтерпретацій, принаймні в Україні, де організація переважно лягає на плечі чиновників від культури. Однак цей вечір вирізнявся на фоні інших вже хоча б тим, що впродовж майже трьох годин урочистостей ювіляр не зронив ані слова. Вислухавши спершу офіційні вітання від імені Президента, уряду й навіть від представника рідного Новосанжарського району, що на Полтавщині, Борис Ілліч зайняв своє місце у ложі.

Лише потім, після всіх віншувань, виступів декламаторів та музикантів слово взяв сам поет. Без жодних передмов Борис Олійник взявся читати вірші. Читав, як читають поети – ритмічно й без властивої акторам надлишкової емоційності. Тривало це лише близько 20 хвилин, але, мабуть, саме вони й запам’яталися найбільше присутнім у залі. Гостра й актуальна, де-не-де з іронією (переважно щодо самого автора) поезія змушувала задуматись й зривала оплески глядачів. «На мою думку, було б значно краще, якби Борис Ілліч одразу вийшов на сцену і читав свої вірші, а вже десь потім могли б бути й інші виступи, зокрема музичні – ділиться враженнями після завершення концерту кінорежисер Роман Балаян. – На жаль, в пісні розрізнити власне вірш непросто. Взагалі ж Бориса Ілліча і його поезію я дуже ціную. Йому властиве фантастичне почуття гумору, самоіронія. Разом працюємо в Комітеті з Національної премії України ім. Т. Шевченка – зізнаюся, що завжди отримую задоволення, коли слухаю його. Нині мені вперше довелося почути одразу стільки віршів Бориса Олійника у виконанні автора й слід констатувати, що він чудово їх читає!»

Що ж до решти програми, то вона була доволі розмаїтою. На сцену виходили як «заслужені» і «народні», так і виконавці без особливих регалій, але не менш талановиті. Всі вони читали вірші Бориса Олійника, або ж виконували пісні на його слова. Спеціально, щоб привітати Бориса Олійника, з окупованих територій до Києва приїхав «донбаський Карузо», шахтар з 30-річним стажем і без музичної освіти, але з чудовим голосом на три октави Леонід Сергієнко. Він заспівав для присутніх пісню «Мелодія» (слова Б. Олійника, музика О. Білаша). Національний академічний оркестр народних інструментів України під керівництвом народного артиста України Віктора Гуцала виконував музику Євгена Станковича, а тріо бандуристок (Тетяна Маломуж, Ольга Нещота, Катерина Коврик) представили композицію на музику Едуарда Бриліна. Вірші поета читали актори Театру ім. І. Франка, а Анатолій Паламаренко виконав поему «Трубить Трубіж». Ніна Матвієнко представила свою знамениту «Мамо, вечір догоря…»

КОМЕНТАРІ

Михайло Сидоржевський, голова Національної спілки письменників:

– Вперше вірші Бориса Олійника я прочитав ще будучи школярем. В нинішні непрості часи, коли відбуваються суспільні катаклізми, критерії стираються, а орієнтири дрібнішають, багато хто з сучасників і колег Бориса Олійника, перейшовши в політику, втратили як поети. Феномен Бориса Олійника – в тому, що він не лише зберіг свій талант, а й вийшов на якісно вищий рівень. Йому завжди вдається влучати в ціль, осмислюючи за допомогою поетичного слова найскладніші проблеми сьогодення. Це свідчить про його неабияку майстерність. Борис Олійник – це епоха в українській літературі. Як очільник парторганізації Спілки письменників він завжди вирізнявся сильним характером і порядністю, відстоював позиції своїх колег.

Ярослав Чорногуз, поет, журналіст, кобзар, бандурист:

– Борис Олійник – могутня постать нашої культури. Як друг мого батька він часто бував у нас вдома. У віці 18 році мені пощастило слухати авторське виконання його поеми «Дума про місто», написаної до 1500-ліття Києва. Попри його дещо ідеалістичне сприйняття комуністичного ладу, за яке Бориса Олійника можна назвати українським Фур’є або Оуеном, він завжди залишався патріотом України та гуманістом. Сьогодні є достовірні дані про те, що він нікого не заклав в КДБ. Як парторг Спілки він врятував багатьох колег, які часом під градусом говорили зайвого. Борис Олійник – співзасновник Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва. Сьогодні він на громадських засадах очолює Український фонд культури та Комітет з Національної премії України ім. Т. Шевченка. Саме завдяки йому офіційне визнання здобули чимало достойних культурних діячів. Борису Олійнику властиве глобальне мислення. Він ніколи не боявся захищати права українців, говорити правду, зокрема й політикам. Можливо, впродовж останніх років нам дещо не вистачало його точки зору з приводу того чи іншого питання, але це лише тому, що Борис Олійник завжди надавав перевагу конкретним справам, а не заявам.