Кілька місяців тому журналіст «Дня» зустрічалася з кінорежисером, лауреатом численних міжнародних нагород і відзнак, учнем та асистентом Анджея Вайди — польського кінорежисера й володаря «Оскара», членом Польської національної асоціації кінематографістів (PFA) Олександром ДЕНИСЕНКОМ. Тоді, у переддень 35-х роковин трагедії в Чорнобилі, ми говорили про його WONDERWALL (копродукція України, Польщі, Ірландії), і це — короткометражний музичний фільм, який розповідає історію вічного кохання, що допомагає подолати горе втрати коханої людини, і який за два роки взяв участь у більш ніж 70 кінофестивалях у 25 країнах світу, здобув 28 нагород, відповідно — привернув неабияку увагу світової аудиторії, показавши Чорнобиль емоційно по-новому — без домінування страху і тривоги (див. публікацію «Вчусь давати та приймати любов». Режисер музичного фільму про Чорнобиль — про власні відчуття від роботи над WONDERWALL та бажання пізнавати світ / «День» 30 квітня ц. р.).

Нагода для зустрічі цього разу виявилася зовсім інша і, на мій погляд, — скромніша й камерніша, бо приводом для неї стала звітна виставка пленеру. Хоча Олександр Денисенко говорив про подію як про першу таку у Львові та унікальну.

Але про все по порядку.

Минулого місяця готель Citadel Inn Hotel перетворився на арт-резиденцію для відомих київських митців. Протягом дев'яти днів у готелі мешкали, надихалися Львовом і творили Микола Журавель, Дарія Тіщенко-Журавель, Іван Михайлов, Людмила Нікорич, Анастасія Подерв’янська, Олександр Смирнов, Олексій Аполлонов, Петро Лебединець, Алла Алексєєва та Олександра Макарська. Як результат — виставка Citadel Art Plein Air, участь у якій взяв також відомий художник-графік і скульптор львів’янин Олег Денисенко.

Експозиція, вхід на яку — вільний, триватиме до 21 листопада. Отже, побачити її в Citadel Inn Hotel (вул. Грабовського, 11) зможуть усі охочі, а їх, поза сумнівом, буде чимало з огляду на прізвища учасників арт-резиденції, котрі мали велике бажання показати Львову, яким є сучасне мистецтво.

Чи матиме цей перший та унікальний для Львова досвід продовження — зрештою, яку мету ставили перед собою організатори й учасники ініціативи і чи була вона одна, та мета, — «День» розпитав її візіонера Олександра ДЕНИСЕНКА і генерального менеджера Citadel Inn Hotel & Resort Романа ШУПТАРА.

ПІД КУТОМ МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ

— Ця ініціатива виникла зі спільної великої любові до нашого міста Львова, — передусім наголосив Олександр Денисенко. — Це наша візія розширення ролі сучасних готелів у житті міста.

— Хіба досі не було таких масштабних (у сенсі — за участю таких відомих митців) пленерів у Львові?

— Гадаю, цей пленер за своїм рівнем — перший та унікальний. Ми прагнули вдихнути нову енергію в «Цитадель», ширше проявити її участь у культурному та суспільному житті міста. Це наше захоплення талантами українських митців, які вже давно здобули світове визнання, і прагнення створити умови, за яких вони зможуть ділитися своїм даром та ремеслом зі львів'янами й гостями міста. Це також наша амбітна мета — оновити розуміння благодійності. Кілька картин, створених під час пленеру, буде передано на благодійний аукціон Українського католицького університету 4 грудня, а отримані кошти будуть призначені на виплату стипендій талановитим студентам. Тому й говорю: «оновлення розуміння благодійності», бо багато хто бачить у благодійності лише пожертву, а ми — інвестицію у прийдешні покоління, інвестицію в нашу державу і в місто, де живемо.

— Як виникла ідея саме такого пленеру і як довго тривала підготовка? Позаяк і час непростий, і митці не завжди є на місці…

— Органічно й легко. Я розповідав Романові Шуптару, як запропонував своєму другові Юліанові Чаплінському візію арт-пленерів на Гуті, учасниками яких на сьогодні стало понад десяток знаних митців, — і наголосив, що Львову бракує таких ініціатив. Роман зацікавився, тож за кілька (!) зустрічей ми зібрали команду митців і переобладнали зали готелю в художні майстерні. Митці натхненно підтримали ідею пленеру, адже для мистецтва немає невідповідного часу. Мистецтво — це той самий еліксир нашого безсмертя, що його стільки століть шукає людство! Це наша спадщина, яка стає золотою — і в прямому, і в переносному сенсі.

— Акція — разова?

— Сподіваємось, що цією ініціативою ми заклали наріжний камінь і арт-пленери стануть традицією «Цитаделі» й натхненням для всього Львова.

— Принагідно запитаю, чи не чули ви закидів стосовно того, що комплекс «Цитадель» — історично дуже сумне місце? (На цій території під час Другої світової війни був концтабір «Шталаг-328». — Т. К.).

— Під час «Леополіс джаз-фесту» у мене гостювала приятелька — Клаудія Шмея. Клаудія — кінопродюсер, лауреат Каннського фестивалю, можливо, ви бачили її фільм про Голодомор «Ціна правди». Ми часто гостювали в «Цитаделі», і Клаудії припало до душі це місце. Коли ж вона довідалася його історію, то абсолютно спокійно відреагувала, адже ревіталізувати такі споруди — стала світова практика. Подумайте самі: «Цитадель» могла б і до сьогодні залишатися занедбаною купою цегли... І як чудово, що зараз тут вирує життя. Гості міста й львів'яни насолоджуються автентичною естетикою відновленої «Цитаделі» та її європейським сервісом. А тепер ще й її мистецьким духом — арт-об'єктами і творчою енергією культурних подій. Усе це розвиває наше місто, розвиває нас.

— А чому картини цільово скеровуєте на тихий аукціон в УКУ?

— Наша та Романова родини віддавна підтримують УКУ — це вже традиція. Університет ставить собі за мету виховання свідомої та активної молоді, місія якої — поліпшити життя суспільства, нашого з вами життя. І трапляється, що талановиті абітурієнти не мають грошей на навчання, яке в УКУ — вартісне. Тихий аукціон якраз і є їхнім шансом здобути якісну освіту. А наш шанс — щоб стало більше освічених громадян. Тобто арт-захід у «Цитаделі» — справа не тактична, а стратегічна. І кожен, хто в неї вірить і підтримує, дивиться у майбутнє і його співтворить.

ЗОВСІМ ІНШІ ВРАЖЕННЯ

— Ідея арт-резиденції виникла доволі спонтанно, — розповів «Дню» Роман Шуптар. — Позаяк ми в готелі й раніше робили виставки художників. Здебільшого — знайомих. Воно й простір наш прикрашає, і самим художникам цікаво. З Олександром Денисенком ми познайомилися, коли виставляли роботи його батька Олега Денисенка під час джазового фестивалю. Виставка відбулася успішно — було багато гостей, багато картин знайшло своїх поціновувачів. Тож Олександр, коли ми обговорювали підсумки виставки, озвучив ідею провести в готелі пленер і наголосив на тому, що це — світова практика, а в нас вона не має застосування. Ми погодилися. І не пошкодували! По-перше, це перший такий проєкт у Львові — саме в готелі. І досвід — дуже цікавий!

— Чим?

— Тим, що ти можеш поспілкуватися з художником під час створення роботи, побачити сам процес творення полотна, а не просто, як зазвичай це буває, вже готову роботу в галереї чи в музеї й дуже часто — за відсутності митця. Це зовсім інші емоції, зовсім інші враження! Ми навіть фіксували процес на фото й відео, щоб потім його можна було показати. Ми продовжуватимемо цей перспективний досвід. Обов'язково! Сподіваюся, на другий-третій пленер публіка, уже привчена до таких заходів, сама до нас приходитиме — бо і з митцями можна поспілкуватися, і поспоглядати за процесом роботи над тією чи іншою картиною, і відчути, про що думав художник, чим надихався. Подія ж вільна! Крім того, проєкт має благодійну складову. Тому, на мою думку, це дуже хороша ініціатива, яка доволі спонтанно народилася, але яка переросте у систематичний, періодичний проєкт.