«Ці люди не занепадають духом. У них є сила волі, і вони, долаючи свої проблеми, намагаються бути веселими і бадьорими, — показує Іван Переверзєв на роботу Юрія Величка «Позивні «Лиса» та «Композитор». — Тому цей знімок найбільше мене зачепив. А ще цей — «Здорові» вигнали хворих (с.Семенівка (Донецька область), будівля психіатричної лікарні)» Валентина Торби. Під час бойових дій розбомбили лікарню, і тепер людям немає де лікуватися, треба їхати за тридев’ять земель. І лікарів позбавили роботи. Я слухаю всі думки, але мене бісить, що ті, хто сьогодні на окупованих територіях, кажуть, мовляв, «ми все піднімаємо з колін», а насправді народ загинається!» Це слова учня шостого класу столичної ЗОШ № 275 імені Володимира Кравчука. Він разом із іншими школярами (від семи — до одинадцятикласників) цієї середи відвідав екскурсію Фотовиставкою «Дня»-2017, яку редакція ексклюзивно організувала на прохання педагогів та учнів (більше див. у матеріалі «...Я навіть не очікував, що тут буде настільки цікаво!», «День» №196 від 2 листопада 2017 р.), що вирішили провести канікули «з розумом». Прикметно, що найкращими діти називали не тільки зворушливі сюжети зі світу живого (як-от «Милота» Людмили Гошко, «Проба крила» Дмитра Комаровського тощо), а й чимало непростих для емоційного сприйняття робіт.

Наприклад, однокласник Івана, Антон Гончаров, крім згаданої світлини Юрія Величка, відзначив «Там залізо в землі та морі» Аліни Комарової. «Тут зображено колючий дріт, парасолі від сонця на пляжі. Не можна купатися, тому що війна...», — міркує дитина. «Мені також дуже сподобалася розповідь (нагадаємо, «ексклюзивним гідом» для школярів стала заступник головного редактора Ганна Шеремет. — Ред.) про чоловіка, який втратив ноги, але він піднявся на гору (серія «Сходження» Юрія Величка, героєм якої став військовослужбовець 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна» Анатолій Горбенко, позивний «Бугор», що втратив минулого року обидві ноги в Мар’їнці. — Ред.) Вражає, що людина не втрачає надії. Може, ніг у неї немає, але дух усе одно сильний».

Не змогла стримати сліз біля роботи «Все буде добре... На жаль, без мене». Олег Динька, позивний «Єгер» — доброволець 1-ї окремої штурмової роти ДУК. 24.10.1974 — 06.09. 2017» Інни Оскольської 11-класниця Влада Нікітенко. «Фото беруть за душу», — коротко говорить дівчина. Також її (і багатьох інших школярів, як зізнавалися вони у розмові з «Днем») дуже вразила світлина Юрія Величка «Світлодарська дуга. Зима 2017 року» та «Фея переселенців» Олександра Хоменка.

«У кожній картині є свій смисл. Спочатку він може бути не зовсім зрозумілий, але коли прочитаєш назву, прояснюється, — охоче ділиться Юлія Пилип із 6-В. — Мені найбільше сподобалася картина «Життя в рамі» Євгена Гомонюка. Можна сказати, що це життя в певних рамках і за певними шаблонами. Коли люди кажуть, що треба жити так, а не інакше. Наприклад, називають рожевий колір тільки «дівчачим», кажуть, що треба ходити на підборах, хоча на них насправді не дуже зручно, і так нав’язують гендерні стереотипи. Тут є про що подумати». Дівчинка міркує і над змістом згаданої вище роботи «Світлодарська дуга» Юрія Величка із собакою, якому в зоні бойових дій люди забезпечили теплу підстилку: «Це дуже приємно. Бо люди переважно більше піклуються про тих, хто більш багатий, а щодо тих, хто бідніший, — усе одно. Так само, якщо хтось із вадами... Але на цих фотографіях я бачу, що не треба здаватися. Ти маєш сам добиватися того, щоб суспільство вважало тебе важливим, і бути гідним, щоб по тобі лишився слід в історії».

Сестри-дев’ятикласниці Наталя і Марія Красюк захоплені роботами «Морські піхотинці» Аліни Комарової (тут вони побачили єднання з природою) та «Світ без людини» Сергія Гудака, а також дуже веселою «Пробою крила» Дмитра Комаровського. А ще вони у захваті від своєї подруги — Таї Третьякової з десятого класу. «Вона найвеселіша, хто в нас є! Вона нас мотивує!», — навперебій говорять дівчата. Сама ж Таїсія міркує про «Фею переселенців» Олександра Хоменка: «У мене склалося враження, що ця дівчинка на підвіконні хоче бути вільною і хоче зовсім іншого, кращого життя — не тільки для себе, а й для своїх батьків. І хоче бути як усі». Дівчина розповідає: «Я сама з Луганська, ми жили в центрі міста, неподалік від СБУ. Ми виїхали 16 серпня, а все найстрашніше почалося 20 червня — в першій половині дня під час обстрілу було пошкоджено дев’ятиповерхівку... У нас стояли «Гради» в парку... Ми з друзями (мені — 11, їм 10 — 12 років) місяць провели в підвалі, без нормальної їжі, з вимкненими телефонами... Наш будинок також було зруйновано обстрілами. Коли ми виїхали з батьками, дуже було тяжко перший рік. Грошей майже не було, ми жили в офісі, де працював батько... До речі, мої друзі, хто залишився в Луганську, досі бояться вийти на вулицю, там дуже страшно і дівчатам, і хлопцям...»

«День» ДОПОМАГАЄ ВИХОВУВАТИ МУДРИХ, ОСВІЧЕНИХ ЛЮДЕЙ»

Цього дня на виставку привела своїх вихованців і Наталія Куриляк, педагог-гуманітарій ЗОШ № 180, що в Дніпровському районі столиці. «Для мене ця виставка — це тисяча очей. Вражають очі наших людей. Також добре подані ті, хто ховає очі, — маю на увазі дуже сильні політичні світлини. Особливо мене вразила робота «З тилу» Анастасії Сіроткіної: один пан попереду і два за ним ідуть, прикривають йому тил. Вона наштовхує на думку, як багато нам ще потрібно перейти, щоб мати нормальну країну... Але надія є, тому що є хороші учні. Ми з ними щорічно приходимо на виставку». Наталія Іванівна розповідає про свій щоденний графік: зранку її перший візит — до кіоску «Союздруку» за свіжим «Днем», по дорозі до школи газета прочитана, а в навчальному закладі — усі цікавинки і новинки з матеріалів поширені серед учнів та колег. «Ми працюємо з вашою газетою щодня. На поличці буккросингу — «День», наша переносна дошка називається «Українці — читайте!», і там усі ваші матеріали, зокрема з нещодавніх були і про чернівецького вчителя Пауля Пшенічку, про Богдана Гаврилишина, Петра Григоренка та інтерв’ю з його сином Андрієм... «День» для всіх поколінь. Я вважаю, що це унікальна газета. Десь чотири роки ми вже так працюємо, — продовжує педагог. — Ваш сайт щодня починається з цікавих цитат. Ми їх також використовуємо. Газета дає нам підмогу, щоб виховувати мудрих, освічених людей — а тільки за цим майбутнє. Безмірно вдячні!» Її вихованці — дев’ятикласниці Влада, Олександра та Ірина — розповідають, що читають «День» на перервах. А про світлини говорять: хоч фото і викликають змішані почуття, та виставка справді є «антидепресантом».

«ТУТ ПЕРЕЖИВАЄШ НИЗКУ ХОРОШИХ ЕМОЦІЙ»

Зустрічаємо біля світлин і давнього друга, автора «Дня» — Лесю Бондарук, представницю Інституту національної пам’яті у Волинській області. «З одного боку дивишся в очі Олегові Диньці (робота «Все буде добре... На жаль, без мене» Інни Оскольської. — Ред.) — і не стримуєш сліз. Дивишся фронтові фотографії і відчуваєш атмосферу війни. Йдеш далі — бачиш «Ігри героїв» та «Силу нації», і сльози переходять у емоції зворушення від сили людей, яких ми маємо. Згадую, коли починалася Революція Гідності, іноді в розмовах людей лунали нотки невеличкого сумніву: «а ми вистоїмо? А наші чоловіки зможуть?» І тепер, коли дивишся на них — і дивуєшся, скільки направду в нашому народі є героїв і які сильні наші чоловіки і наші жінки. На жаль, це проявляється в час біди... Очевидно, що нам ще треба дожити, вистраждати час, коли ми будемо захоплюватися нашими людьми в період спокою, миру, розквіту. Розглядаєш фотографії мирного циклу — і теж дивуєшся, які красиві передані моменти життя, — ділиться пані Леся. — Тобто тут усе: війна, біль, щастя, краса... Одна виставка може показати різні барви нашого життя. Тут переживаєш низку хороших емоцій — зворушеності, замилування, подиву... Хочеться подякувати пані Ларисі Івшиній за її ідею виставки, газеті «День» — за те, що вміє її організувати, зібрати і показати. Щороку я дуже задоволена».

Усі охочі ще мають час отримати власний заряд емоцій та поживу для роздумів — Фотовиставка «Дня»-2017 відкрита в столичній галереї «Лавра» (вул. Лаврська, 1) до 5 листопада включно. З 10.00 до 19.00. Вхід — вільний!