24 квітня у Полтаві в духовно-культурному центрі імені преподобного Паїсія Величковського, що діє при Полтавському Свято-Успенському кафедральному соборі, стартувала виставка із циклу «Свідки історії» –«Чорнобиль. Я там був». Виставка організована на знак пам’яті про лихо, яке трапилося 30 років тому, і вшанування полтавських героїв-ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Директор духовно-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського та ліквідатор аварії на ЧАЕС Сергій Козлов розповів про виставку: «Ідея назви не моя, адже я сам ліквідатор і говорити «я там був» мені не дуже личить. Але співорганізатори наполягли на такій назві, тому ми її підтримали. «Я там був» – це не лише я, а й ті, кого можна побачити сьогодні на відкритті виставки, тисячі наших побратимів із Полтави, які перебували в Чорнобильській зоні, ліквідовуючи наслідки аварії. На виставці представлені фотоматеріали 1986 – 1988 років. Ми взяли світлини найпершого періоду ліквідації. Завершує експозицію фото, зроблене тридцять років потому, коли 19 квітня ми з архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Федором, духовенством та ліквідаторами освятили у зоні відчуження ікону «Чорнобильський Спас», яку полтавцям демонструємо вперше».

Саму ікону відвідувачі виставки могли побачити в центрі експозиції. Як зазначив пан Сергій, 26 квітня  відбудеться хода від пам’ятного знака ліквідаторам до Свято-Успенського кафедрального собору. Саме тоді відбудеться офіційна передача ікони у собор. Директор духовно-культурного центру доповнив: «В експозиції є різні документи, зокрема газети, у яких уперше було опубліковано про аварію. Коли ми їздили цього року до Чорнобиля, ми з дозволу вивезли деякі речі, зокрема дитячі іграшки, розбиті ліхтарики від автомобільчиків із парку відпочинку в Прип’яті й місцеву газету, що вийшла востаннє 26 квітня 1986 року».

Як зазначають організатори, центральним експонатом виставки є ікона «Чорнобильський Спас» розміром 120х90 сантиметрів, виконана за іконописними традиціями в стилі українського бароко XVIII ст. з використанням темперних та олійних фарб, сусального золота, срібла, емалей. На іконі Господь зображений разом із людьми – на хмарині в центрі композиції, праворуч – Архістратиг Михаїл, а ліворуч – Богородиця Марія. Під ними – обпалена радіацією земля, летить зоря-комета Полин. У нижній частині ікони на передньому плані – чорнобильська сосна, унікальне реальне дерево, схоже на хрест і на тризуб – герб України. Під час війни фашисти страчували партизанів і патріотів на цьому дереві, їх мученицька смерть дала сосні чудодійну силу. На задньому плані ікони – обпалена земля, на передньому – оживає та зеленіє. Ліворуч у нижній частині ікони зображені душі померлих чорнобильців, праворуч – самі ліквідатори аварії в респіраторах. Кошти на створення ікони збиралися по всій Полтавщині.

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір зазначив: «Те, що відкриття виставки відбулося сьогодні, у Вербну неділю, не є випадковим, тому що верба – це символ воскресіння. Коли після зими оживають усі рослини, то першою у нашому регіоні розпускається верба. Тому верба – це символ того, що праця ліквідаторів була спрямована на відродження життя у тому мальовничому куточку, що зветься зоною відчуження. Для мене Чорнобиль – це пам’ятник суспільству, яке відмовилося від Бога, у результаті отримавши мертву зону, не придатну для життя. Я вірю, що прийде час  і повернуться туди люди.  Хочу виявити скромну долю поваги до ліквідаторів і подякувати їм за те, що вони зробили для нас, для держави, для людства, для Землі. Молоді, здорові хлопці віддали своє здоров’я, а дехто й життя заради інших людей. Пам’ятайте: за подвиг Господь завжди віддячить вам, а те, що ви зробили 30 років тому, – це справді подвиг.

У коментарях учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, які сприяли створенню експозиції, з болем згадують про події тридцятирічної  давнини. Зокрема Кулибов  Олексій  Васильович, міський голова фонду інвалідів Чорнобиля, розповідає: «Історія створення виставки дуже давня. Її відлік починається 30 років тому, де ми були ще молоді. На той час мені було лише 27 років. Сам архів документів і фото збирали спільними зусиллями, щоб десь віднайти цю інформацію. Хочеться сказати, що чорнобильці відгукуються і надають матеріали, тому що розуміють важливість збереження цієї інформації для підростаючого покоління. Особисто моїх фотографій на виставці небагато, тому що наш полк стояв у Брагиному Гомельської область. Тоді ми перебували у виселеній зоні, тому нам фотографуватися майже не було можливості. З приводу ставлення до ліквідаторів, хотілося б, звичайно, кращого. Добре, що від нас не відмовляється поки що місцева влада, але вище керівництво  просто забуло про  нас».

Заступник  директора фонду інвалідів Чорнобиля у Полтавській області  Антонов Василь Миколайович говорить: «Я брав участь у ліквідації наслідків аварії з 8 червня  по 4 вересня 1986 року. Ми жили в зоні відчуження, тому що наша ділянка роботи була далеко від місця розташування полку,  а буквально за 200 метрів від нас знаходилося виселене село. Від самого початку нашим завданням було розтягування колючого дроту навколо «зони». Працювали по десять, а то й більше годин на добу, хоча повинні працювати максимум вісім годин, щоб  якомога швидше покинути заражену територію. Нам обіцяли, мовляв, виконаєте завдання – поїдете додому. Те, що нам потрібно було зробити за три місяці, ми зробили за 22 дні. Коли ми повернулися у частину, нас відправили ще на два місяці. І тоді ми їздили і на саму атомну станцію, і в Прип’ять, де займалися зовсім іншою роботою».

Виставка триватиме до 8 травня.