Сприймати, а не оцінювати; розуміти, а не засуджувати; бачити всю картину, а не лише її негативний бік – такий погляд був обраний в документальній стрічці «Табір». Вона розповідає про життя ромів села Середнє (Закарпаття). І нещодавно, в межах проекту «Народна дистрибуція», відбувся показ кінофільму в Бабиному Яру, біля пам’ятника ромам, які були знищені нацистами.

Що ж українці знають про ромів і чи є ця інформація правдивою? Показ стрічки «Табір» став приводом поставити ці питання вголос і спробувати знайти відповідь.

«ТІЛЬКИ КОЛИ СПІЛКУЄШСЯ З ЛЮДИНОЮ, ТО ПОЧИНАЄШ ЇЇ РОЗУМІТИ»

За словами продюсерки Світлани Зінов’євої, одної з ініціаторок події, поштовхом до організації показу став нещодавній погром ромського табору. Нагадаємо, що 21 квітня активісти праворадикальної організації С14 розігнали табір ромів на Лисій горі, а потім спалили його.

Неприємною несподіванкою для Світлани Зінов’євої стала реакція навіть декого з її знайомих на цю подію. Тож вона вирішила, що потрібно змінювати ставлення до ромів у суспільстві. А оскільки жінка – кінематографіст, то найкращий спосіб для неї – показ фільму (причому обрана стрічка «Табір» оцінена не тільки українцями, а була, наприклад, на фестивалі в Італії, Індії).  

Документальний фільм «Табір» став приводом до суспільного діалогу, можливістю почути різні думки про життя ромів, насамперед, від них самих та тих людей, які з ними взаємодіяли. «Маючи досвід близького спілкування з ромами, я розумію, що тільки коли спілкуєшся з людиною, то починаєш її розуміти… – поділилася продюсерка. – Коли ми тільки взялися за цю тему, я дивувалася: чому ми вирішили, що живемо краще, ніж роми. Вони вільні люди, а ми буваємо "закуті", бо часом зайняті тільки виробництвом і купівлею речей, без кінця будуємо торгові центри. Роми – вільні від цього».

Важливість діалогу відзначила й ромська активістка Альона Казанська: «Цей фільм спонукає до роздумів про актуальні питання щодо дискримінації, злочинів на ґрунті ненависті, ксенофобії, упереджень. Це різні форми агресії суспільства щодо певної меншини, яка чимось відрізняється. А головним у цій ситуації є те, що ми навіть не знаємо, чим вона відрізняється. Ми не знаємо хто це, роми, чим вони живуть, що вони знають про наш світ. Тому пізнання ромів є дуже важливим. Це поштовх для того, щоб змінити ситуацію в Україні».

НЕЗРІЛІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Правозахисник Борис Захаров стурбований ситуацією, яка склалася. У Вільшанах (Харківщина) минулого року вбили рома. Та й нещодавній погром теж не перший (подібні відбулися також на Березняках, в Лощинівці (Одещина), у Львові).

Валерій Сухомлинів, член громадської організації «Романіпе», перекладач фільму «Табір» з ромської мови, навів щодо цього такі дані: «У 90-ті роки за десятиріччя було два напади. За ранні 2000-ні було три напади. А за останні два роки – вже чотири. Це починає напружувати… Я не кажу, що патріотичних сил не має бути в Україні. Але ж ті, хто це робить, називаючи при цьому себе патріотами, є насправді шкідниками української справи».

За словами Бориса Захарова, ці злочини так і не отримали потрібної уваги українського суспільства, тиску громадськості задля урегулювання ситуації, покарання винних. «Те, що суспільство так реагує, – це ознака незрілості українського народу й неповаги, передусім, до себе», – стверджує правозахисник. Тож, на його думку, передусім, потрібно працювати з українським суспільством, поширювати інформацію і шукати шляхи порозуміння.

«Зараз, під час війни, зростає агресія в суспільстві, люди дуже швидко переходять межу. Цінність людського життя впала, – аналізує Борис Захаров. – Цінності прав людини, і це не тільки в Україні, поступаються нині безпеці (в тому вигляді, в якому її уявляє пересічний громадянин). Це дуже небезпечні тенденції, з якими треба боротися».

На щастя, ситуація поступово покращується. Наприклад, щодо погрому на Лисій горі правоохоронні органи порушили справу не тільки за статтею про хуліганство, а й 161-ою (умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності). Проте для знайдення і покарання винних без тиску громадськості не обійтися.

Цю тезу підтвердила й Ольга Веснянка, журналістка ромського радіо: «Правоохоронні органи мають говорити про розслідування інциденту не «для галочки», а це має відбуватися насправді. Правоохоронці повинні розуміти, що поки вони не будуть розслідувати цю справу як злочин на ґрунті ненависті, доти не можна говорити, що права людини в Україні захищено».

Крім того, є й інші, на перший погляд незначні нюанси, але які характеризують ситуацію в суспільстві. Наприклад, під час обговорення була порушена тема висвітлення ромів в медіа. Часто в новинних сюжетах акцентується увага на тому, що злочин вчинила людина саме ромського походження. Водночас, коли винуватий має українське чи російське походження – про це не згадується. Крім того, є багато ромів, які заробляють на життя чесною працею, але їх чомусь не показують. Такі тенденції спричиняють викривлене сприйняття ромів українцями.

УМІТИ ПОБАЧИТИ КРАСУ СВІТУ

Існує багато інших тем і сфер життя, які дають змогу поглянути на ромів цілісно. Зокрема, Світлана Зінов’єва згадала про особливу культуру цього народу, яка збереглася практично без будь-якої підтримки, зокрема з боку держави. Продюсерка поділилася: «Режисеру «Табору» Балагурі відкрилися дивовижні речі. У фільмі роми кажуть, що світ красивий. І в цій величезній бідності це звучить трохи дивно. Та водночас це ніби послання про те, що сенс міститься не в матеріальних речах». У фільмі було кілька епізодів, коли ромів запитували, що таке краса. Відповіддю було: «Світ».

Так само маловідомі факти відкрила й Ольга Веснянка. У міжнародний день пам’яті загиблих від геноциду ромів під час ІІ світової у них на радіо вийшла програма. У ній вони говорили з людьми, чиї рідні на Подолі рятували ромів від геноциду. І тоді колега, ромський активіст Федір Кондур з Одеси, знайшов і серед мешканців свого міста людей, чиї рідні теж свого часу рятували ромів-одеситів.

РІВНОПРАВНИЙ СУСПІЛЬНИЙ ДІАЛОГ

Українсько-ромський діалог відбувається по-різному. Негативні, часом трагічні події не можна забувати, потрібно знаходити винних, а після цього відновлювати порозуміння між двома народами – українцями та ромами. Та не менш важливим є пам’ятати й позитивні моменти нашої взаємодії, адже вони можуть стати фундаментом для справжнього, рівноправного суспільного діалогу.

І тут і українцям, і ромам потрібно буде дослухатися до поради Альони Казанської: «Потрібно постійно ставити питання до себе: "А чому так? А що це таке взагалі?". І шукати відповіді з різних джерел». Тільки вміння поставити власні твердження під сумнів, мабуть, допоможе усвідомити, наскільки наше розуміння ситуації відповідає дійсності, наскільки ми сприймаємо тих, хто не є «нашим» за походженням, але, як і представник кожної нації, заслуговує на повагу та розуміння.