«Я точно знала, що знайду тут щось таке, що мене зачепить. Мені зараз добре. Чому? По-перше, здається, я відчуваю те, що хотіли передати автори світлин. А по-друге, мій чоловік повернувся з АТО. Він пройшов цю війну і нічого про неї не розказує. Я точно знала, що тут побачу те, про що він не говорить», — такими враженнями ділилась з журналісткою «Дня» пані Світлана, яка відвідала фотовиставку у перший день її роботи, 27 жовтня. Після таких слів відчуваєш, що два місяці напруженої роботи, коли редакція готувала ХХ, ювілейну, фотовиставку, недаремні. «Фото першої шпальти» (нагадаємо, саме так ми назвали цьогорічний конкурс) зачіпають, викликають сльози та усмішки, а головне — дають надію, що з такими прекрасними людьми, які є на цих світлинах, ми все-таки станемо успішною країною.

ДОНЯ І СПРАВЖНІЙ ВОЇН

Приз призів «Золотий День» дістався Євгену СОСНОВСЬКОМУ з Маріуполя за роботу «Доня». Переможець, на жаль, не зміг приїхати на відкриття виставки, замість нього ювелірну прикрасу від бренду Kochut і 30 тисяч гривень від директора агрофірми «Ольгопіль» Павла КАЛЕНИЧА отримав син. А взагалі уявіть захват Євгена, який не є професійним фотографом!

Ми зв’язались з переможцем телефоном, він розповів історію роботи: «Світлина зроблена 16 червня 2018 року, коли у Маріуполі відзначали четверту річницю визволення від «ДНР». Взагалі це 13 червня, але святкували у вихідний, 16-го. Проводили парад військових — полку «Азов», військової техніки, було урочисте шикування на площі. Як правило, до багатьох бійців у цей день приїздять дружини з дітьми, так було і тоді. Вже після шикування буквально проходив повз і одразу звернув увагу на таку сценку, мене дуже зачепила ця дівчинка у панамці, яка стояла поруч зі своїм батьком — кремезним воїном. Єдине, він попросив не фотографувати його, але доньку — дозволив. Зробив кілька знімків, потім виклав в альбом про цю подію на «Фейсбуці». Вийшло, що цей боєць також побачив цю світлину, потім написав мені особисте повідомлення у «Фейсбуці», подякував за те, що я дотримав слова, не фотографував його обличчя, сказав, що йому теж сподобалась фотографія доньки. Мені здається, на цій світлині, хоча і нема обличчя цього бійця, відчувається, що це справжній воїн — за його рукою, за тим, як він тримає автомат».

Павло Каленич нагадав, що вже дванадцять років поспіль відвідує фотовиставку «Дня» у Києві, а наша «галерея на колесах» не один раз приїздила до Ольгополя Вінницької області. «Мені приємно, що ми можемо підтримати такий прекрасний проект газети «День», як фотовиставка, і від колективу своєї фірми я вручив Приз призів. Це честь і водночас відповідальність... — зізнається Павло Каленич. — Знаєте, події 2014 року внесли корективи у тематику робіт. Нині для України немає питання важливішого за мир. Ця тема є домінантою на виставці — у різних проявах і смислах. Тому в позаминулому році ми вручали Гран-прі за серію робіт Олексія Фурмана «Подолання». На ті фотографії (серія про реабілітацію військових з тяжкими пораненнями. — Ред.) було важко дивитися, клубок стояв у горлі. Нинішній володар Призу призів Євген Сосновський упіймав не менш емоційний момент. Його робота «Доня» з першого погляду бере за душу і не відпускає».

ПРО «СИЛУ СПРАВЖНІХ»

«Сила справжніх» — так називається світлина Олександра ХОМЕНКА, яка отримала Гран-прі (нагороду вручала політична партія «Сила людей», яку представляв голова політради Олександр СОЛОНТАЙ). Чоловік із протезами замість ніг сидить на сходах біля Майдану Незалежності з табличкою Free Sentsov — цей заклик в останні півроку об’єднав тисячі достойних людей по всьому світу. Символічно, що у день нагородження, 25 жовтня, самому Олегу Сенцову, який наразі перебуває в колонії в російському Лабитнангі, присудили Премію імені Сахарова. Цю відзнаку щороку вручає Європарламент, зокрема за захист прав людини та її ключових свобод. 

Головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА відзначила, що обирати найкращих було неймовірно важко. «Я завжди кажу, що на виставці ніколи не можна винагородити всіх. Але всі ті, хто тут представлені, вже нагороджені — їхні роботи побачать люди, їх оцінить країна. І це теж є великим визнанням: людська вдячність», — додала Лариса Олексіївна.

«Журналісти питають мене, що транслює наша виставка. Найперше — солідарність, — наголосила головний редактор «Дня». — Я хочу, щоб у кожному домі, де не воюють і де немає жодих втрат, все одно були підключені до цих змін і відчували цю енергію солідарності. А інші — потребу тепла, добра, які теж випромінюють багато наших світлин. Кожну виставку ми проводимо, як останню. Можливо, тому вона живе 20 років».

«ТАК ЛЮДЯНОСТІ СТАЄ БІЛЬШЕ»

До речі, про можливості, які дає виставка. Центр громадянських свобод, який представляв цілу платформу правозахисних організацій «Правозахисний порядок денний», вручив приз у номінації «Людяність» — нагорода дісталась Інні ОСКОЛЬСЬКІЙ за серію фотографій «Баскетбол на візках». Інна отримала сертифікат на персональну виставку на одному з великих заходів, де представники більш ніж 50 країн побачать, як українська авторка може виразити цінності прав людини через фотографію. У Центрі громадянських свобод пояснили свій вибір так: відзначена серія викликає думки про важливість людяності, думка веде за собою позицію, позиція — дію, і так ці роботи призводять до того, що людяності стає більше.

НА ХВИЛІ СПОГАДІВ

Деяких відвідувачів виставка наштовхнула на спогади. Національна академія педагогічних наук України цього року визначила переможця у номінації «Світ очима дітей». Ним став Андрій ЦИГАНЧУК з роботою «Дорогою додому», де дівчина їде у вагоні поїзда і спостерігає за тим, що за вікном. Президент НАПН Василь КРЕМЕНЬ пояснив цей вибір: «Мені дуже сподобалось це фото з цілої низки причин. По-перше, що дорослішим стаєш, то більше цінуєш шлях додому. Навіть коли вже немає батьків, їздиш у рідне село з трепетом — це я про себе кажу. Бачиш цих людей, хочеться допомогти їм, підтримати, і я роблю це з великим задоволенням... По-друге, мені приємно, що це фотографувала дитина, хлопець, якому 16 років. У моєму житті склалось так, що я почав фотографувати десь у 13—14 років. Причому я робив фотографії, коли ще у селі не було електрики. У мене був фотоапарат «Любитель», який я отримав як бригадир учнівської шкільної бригади за гарну роботу у тоді Конотопському районі Сумської області. Так ось, цей фотоапарат мав негативи шість на шість сантиметрів. Оскільки не було електрики, я взимку закривав у кімнаті всі вікна ковдрами, трохи піднімав маленьку кватирку, промінь падав у певному напрямку, туди я клав фотопапір, зверху — негатив, і потім накривав його склом, трохи тримав так, закривав кватирку, проявляв, закріпляв і отримував фотографію».

Василь Кремень розповідає, що відвідав, певно, половину з 20-ти фотовиставок «Дня». «Газета «День» — явище національного ґатунку в Україні, і ті акції, які вона проводить, — теж у цьому руслі, об’єднані турботою про державу, суспільство, людей», — переконаний президент НАПН.

«ЛЮДИНУ ВЧИТЬ НЕ ЛИШЕ СЛОВО. ЛЮДИНУ ВЧИТЬ ОБРАЗ», — ВВАЖАЄ ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ЛЕОНІД КРАВЧУК, ЯКИЙ НА ВИСТАВЦІ ВРУЧИВ СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРИЗ. ВІДЗНАКУ ОТРИМАЛА ВОЛОДАРКА МИНУЛОРІЧНОГО ГРАН-ПРІ АННА ЧАПАЛА — ЗА ЗНІМОК ІЗ ЗУСТРІЧІ 72-Ї БРИГАДИ ЗБРОЙНИХ СИЛ, КОЛИ ВІЙСЬКОВІ ПОВЕРНУЛИСЬ ІЗ БОЙОВИХ ПОЗИЦІЙ ДО БІЛОЇ ЦЕРКВИ

І... «ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ»

«Це робота, спрямована в майбутнє», — говорить пан Євген, один із перших відвідувачів виставки, про світлину Сергія Нужненка «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!» На знімку дивляться у різні боки предстоятель УПЦ (МП) митрополит Онуфрій та предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет. Світлини в експозиції можуть відсилати до минулого або констатувати реалії, але певним чином усі вони спрямовані на те, щоб майбутнє українців було кращим, дають цінні уроки для цього. 

Євген Сосновський хоче, щоб ХХ фотовиставку побачили у рідному Маріуполі, і водночас зазначає — важливо, щоб ці роботи знали в мирних містах країни. «Цією виставкою ви повертаєте багатьох українців до реальності, — говорить володар Призу призів. — Мені здається, інтерес до теми війни у людей вже менший. Можливо, це мені тільки здається, але саме такі виставки — концентрація усього, що відбувається на сході».

Прогноз, попередження, сподівання — усе це знайшло місце на ХХ Міжнародній фотовиставці «Дня». Переможці названі, їх перелік ви можете побачити на нашому сайті. Але триває «народний плебісцит» — відвідувачі виставки традиційно можуть голосувати за роботу, що сподобалась найбільше. Тож ви цілком можете відчути себе головним редактором і обрати власне «фото першої шпальти». А якщо захочете вивчити певне питання з нашої історії глибше, можете взяти собі «домашнє читання», придбати якусь із книжок з Бібліотеки «Дня».

Фотовиставка «Дня» триває в Українському домі (вулиця Хрещатик, 2) до 5 листопада, з 11.00 до 18.00. Вхід — вільний.

ІННА ОСКОЛЬСЬКА У ВИХІДНІ ПРИЙШЛА НА ФОТОВИСТАВКУ З ГЕРОЯМИ СВОЄЇ СЕРІЇ «БАСКЕТБОЛ НА ВІЗКАХ», ЩО ОТРИМАЛА ВІДЗНАКУ ВІД ЦЕНТРУ ГРОМАДЯНСЬКИХ СВОБОД. ЯК РОЗПОВІЛА ІННА, ЙДЕТЬСЯ ПРО БАСКЕТБОЛЬНУ КОМАНДУ «МИРОТВОРЕЦЬ», ЗАСНОВАНУ ВЕТЕРАНОМ ВІЙНИ В АФГАНІСТАНІ СЕРГІЄМ СОРОКОПУДОМ ТА АСОЦІАЦІЄЮ ВЕТЕРАНІВ АТО. НЕ ВСІ УЧАСНИКИ КОМАНДИ ВОЮВАЛИ ТА ЗАЗНАЛИ ТРАВМ ПІД ЧАС БОЙОВИХ ДІЙ, ПРОТЕ УСІХ ЇХ ОБ’ЄДНУЄ ЛЮБОВ ДО СПОРТУ І БАЖАННЯ ЖИТИ АКТИВНО

ВРАЖЕННЯ

«ФОТО ПЕРШОЇ ШПАЛЬТИ — ЦЕ ПОРТРЕТ ДНЯ»

Володимир ХАНДОГIЙ, посол України у Великобританії (2010—2014 роки):

— Враження грандіозні. По-перше, ми рідко маємо виставки такого масштабу, які розповідають про сучасну Україну. Звичайно, є певні ретроспекції, екскурси в історію, але мене особисто зацікавила сучасність, а вона в останні чотири роки відомо яка. І це подано не через вибухи, скажімо, а через людей, гуманістичні теми. По-друге, я помітив, що в газеті ці фото виглядають зовсім інакше, тут же вони — як наживо. Тому виставка має перш за все художню та історичну цінність.

Мені дуже сподобалося фото, на якому зображено, як кошеня сидить на плечі солдата. Це знахідка режисера. Тут є гуманізм і висвітлюється серйозна бойова проблема, яка в нас сьогодні є. Це впливає і зворушує.

Для мене фото першої шпальти — це портрет дня. Я колись також займався журналістикою і, як нас вчили, газета живе один день, наступного дня вона вмирає, тому що виходить інша газета. Так от фото першої шпальти — це зріз того, що відбулося вчора. Людина одразу розуміє, в якій системі координат буде прожито сьогоднішній день. А газета «День» дуже влучно обирає такі фото. Насправді, це, мабуть, єдина така газета в Україні. Я не знаю іншої, яка б так доносила те, що відбувається щодня в державі.

«ІДЕЯ — ДАТИ ІМПУЛЬС ДО СОЛІДАРИЗАЦІЇ»

Ольга МИХАЙЛОВА, історик, політолог

— Виставка справила враження, бо фактично являє собою розгорнутий фотолітопис сучасної України. Тут представлені, здається, всі регіони, люди різного віку, фаху і статків, етнічне розмаїття... І розмаїття настроїв також: у спектрі від трагічного стану батьків, які втратили на війні сина, до радісно-безтурботних забавок дівчат з кошенятами. Але це не випадковий калейдоскоп, а продумана цілісність концепції. Це відчувається на емоційному рівні, хоч можна це відчуття раціоналізувати.

На мою думку, ідея в тому, щоб дати імпульс до солідаризації — через нагадування, наскільки ж ми різні поодинці, але всі є складовими одного й того самого суспільного організму. Це стосується й авторів фото. Кожен з них транслював своє бачення, але добре, що куратори проекту поєднали ці візії у єдиний цілісний проект. Проект, безумовно, вартий уваги.

«ВИТРИМАТИ СТИЛЬ — ЦЕ ВЕЛИКИЙ ПОДВИГ»

Юрій ЩЕРБАК, публіцист, дипломат:

— 20-річчя фотовиставки — це велике свято і для газети, і для українського суспільства. У наш бурхливий час, коли немає нічого сталого, витримати стиль — це великий подвиг. Крім того, кожен рік дарує нам неймовірні художні відкриття. Тут є дуже зворушливі фото присвячені війні, нещастям, які вона несе. Є дуже щемлива фотографія, де дівчинка з Маріуполя стоїть, співає гімн, і робить це невимушено, щиро (Сосновський Євген. «Щирість». — Ред.). Україна на цих світлинах постає такою, якою вона є — бідною, суспільство упосліджене війною. Образ України є, а за 20 років вже прослідковуєш динаміку, що змінюється, що відходить, які теми хвилюють. Можна було зробити антології найкращих фото за 20 років, був би дуже динамічний образ України.

«І ГАЗЕТА, І ВИСТАВКА ПОВЕРТАЮТЬ ЛЮДЕЙ ДО ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАШІЙ КРАЇНІ»

Андрій СЕНЧЕНКО, голова громадського руху «Сила права»:

— Враження від виставки, як завжди, яскраві. На мій погляд, те, що газета «День» організовує цю виставку, не дає суспільству остаточно розділитися на тих, хто воює за країну, і тих, хто не помічає цю війну. Нам, для того, щоб перемогти ворога необхідна єдність. І от газета, і виставка повертають людей до того, що відбувається у нашій країні. Я, як вимушений переселенець, із задоволенням переглянув фотографії нашого мирного життя, але все ж увага зосереджується на війні.

«ФЛАГМАНОМ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ЩИРОСТІ, ВІДВЕРТОСТІ, ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ Є ГАЗЕТА «ДЕНЬ»

Віталій СКОЦИК, лідер Аграрної партії:

— Я щиро вважаю, що той час, який ми переживаємо сьогодні, є сторіччям циклічності історії. Все, що відбувалося у нашій державі у 1917—1922 роках, фактично повторюється сьогодні. Я вдячний Ларисі Олексіївні і газеті «День», за те, що вони є чи не єдиним рупором, який чітко аналізує, що відбувалося тоді. Нам важливо розуміти помилки того часу, аби не повторювати їх і рухатися у тому напрямку, аби українська держава відбулася. Вектор України сьогодні вже не зміниться, у нас є сильна армія, буде помісна церква, є і будуть професійні журналісти. Я радий, що флагманом журналістської щирості, відвертості, професіоналізму є газета «День».

«День» ПЕРЕВІДКРИВАЄ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ СВОЮ КРАЇНУ»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

— Газета «День» завжди була відома тим, що піднімала планку думання, вчинків. Ера удосконалених комунікаційних систем призвела до певного знецінення мистецтва, «онароднила» його, зняла з нього оболонку елітарності. Здавалося би, цей час надає лише переваги — цифрова епоха дає можливість будь-кому відчути себе письменником, журналістом, фотографом чи художником. Період соцмереж дає шанс, якого не було у митців минулих часів, через що вони часом так і помирали невизнаними. Проте в сьогоденній доступності мистецтва є і значний ризик — митців або тих, хто вважає себе митцями, стає порівняно більше, ніж тих, хто готовий спостерігати за мистецькими витворами. Фотографія, можливо, чи не найбільше постраждала — смартфони позбавили фотознімок минулої магії. Нові покоління фіксують життя мало не в онлайн-режимі — кількість і доступність заглушила якість.

Газета «День» повертає цінність слову, зображенню — відвойовує простір у часто згубної таблоїдизації. Фотографія — це не просто технічна фіксація зовнішнього світу, це значною мірою відтворення найважливішого, вміння вловити не форми, а дух, це талант не просто передавання, а навичка викликати думку, здатність спонукати до дії. Вочевидь, саме тому газета «День» звертає увагу на непересічність фотографії, саме на ті знімки, які заслуговують бути на першій шпальті.

Виокремити якийсь один знімок справді складно — можливо, саме тому ми і побачили так багато премій різним фотознімкам від партнерів «Дня». Знімки воїнів — це безсумнівна перша шпальта; фото, присвячені релігійній тематиці, передають драматичність моменту особливо точно; антикорупційний фото-триптих відтворює емоцію непростого періоду державних змін. Проте знімки з позаполітичного життя — чи мальовнича пастораль сільського буття, чи морська тиша, чи миті природи — не менше першошпальтні: вони, навпаки, слугують певним камертоном, підкреслюють універсальність багатьох цінностей.

Газета «День» виконує роль, про яку так часто говорять у вищих кабінетах влади: видання пояснює українцям свою історію, пропонує глибший, не популістський аналіз внутрішньої і зовнішньої політики. Головне — «День» перевідкриває для українців свою країну. Важливо було би, аби з цими відкриттями ознайомилися не лише в Україні. У період, коли лунає стільки закликів про необхідність поліпшення іміджу України за кордоном, привернення уваги світу до держави, справді важливою подією могли б стати аналогічні виставки «Дня» в інших країнах. Закордонні дипломати, що відвідують виставку, завжди досить високо оцінювали роботи українських фотомитців — сподіваюся, що перед «Днем» відкриються так би мовити експортні можливості, аби перевідкриття України відбувалося і очима французів, німців чи греків.

«МАКСИМАЛЬНО НАРОДНА ВИСТАВКА»

Олег МЕДВЕДЄВ, радник Президента України: 

— Від виставки у мене, як завжди, позитивні враження. Я протягом багатьох років незмінний відвідувач виставки, так само, як і з самих початків читач газети «День». Це у багатьох сферах унікальне видання в історії української журналістики, яке так само багато корисного зробило для розвитку фотографії в Україні. Сьогодні мало залишилося видань, де таке серйозне ставлення до фотографій як в газеті «День». Ходиш і відчуваєш, як пульсує країна, відчуваєш ритм життя, бачиш всі злободенні позиції і, звичайно, бачиш багато майстерних робіт, до того ж, не лише київських фотографів. Газета «День» знаходить дуже цікаві, професійні роботи в регіонах. На цьогорічній виставці менше, ніж зазвичай політиків, менше того, що відбувається під куполом Верховної Ради. Дуже багато простих людей, провінцій, фронтової тематики. Максимально народна виставка.

«ВАМ ВДАЄТЬСЯ ПОКАЗАТИ СПРАВЖНЮ УКРАЇНУ»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, лідер руху «Справедливість»: 

— У мене протягом всіх останніх років, коли я буваю на виставці, враження, що це справжній український світ, це та українська мозаїка, яку вдається колективу «Дня» дарувати кожному українцю. Відкритість і чесність на світлинах. Тут немає замовленого провладного матеріалу. Тут є реальне життя, правдиві українські обличчя і те, що справді відбувається на українській землі. Це і є український світ. Ось чим цікаві виставки «Дня». Крізь призму фотографій Україна постає реальною, пораненою війною, змученою стражданнями. Стільки жертв, мін, страждань, болю і горя в очах українських жінок і чоловіків, які тут представлені. Це головна емоція, яка робить тебе небайдужим, і ти відкриваєшся до сприйняття правди про рідну землю і сприйняття людей. Цього року більше правди про війну, про справжні страждання, руйнування і біду, яку привнесла російська агресія на українську землю. Вам вдається показати справжню Україну. Найбільше мене вразила світлина «Обстріл терористами Новолуганська». Я сам був під обстрілом мінометів, сам відчув і бачив, як летить міна, і як вона поблизу зривається. І ти розумієш, що це ж українці живуть під такими обстрілами. Це були 2014—2015 роки, коли я неодноразово був на передовій. Ця світлина також відображає українську калину, як надію на те, що відродиться життя, що піде агресор з окупованих територій. І калина буде символом не війни, а життя.

«ФОТОВИСТАВКА ВІДОБРАЖАЄ СТАН УСПІХІВ І ПОМИЛОК ПОЛІТИКІВ»

Володимир МАКЕЄНКО, народний депутат I—III та IV—VII скликань:

— У мене змішані враження від виставки. З, одного боку, радість, свято, дитячі усмішки, літо, а з іншого, ми маємо таких людей, які пройшли війну і зазнали травм. І ось ми стоїмо посередині, з одного боку — одне життя, а з другого — інше. Для мене це не просто фотографії, для мене це наше життя. Я розумію кожне фото. Розумію, чому відбувається ця війна, бо це результат нашої політики. І в основі наших невдач постає проблема, що ми не вміємо домовлятися. У цих фото зачеплена душа українського народу. Я задумуюся над тим, що ми неправильно зробили і як надалі не допустити помилок. Задумуєшся над тим, що треба зробити, щоб закінчилася ця війна. Ця фотовиставка відображає стан успіхів і помилок політиків. Треба, щоб ця виставка була перенесена на третій поверх парламенту. Щоб депутати не просто пробіглися, а спокійно біля кожного фото зробили свої висновки. Окрім того, цю виставку треба представити в уряді, і в силових структурах, прокуратурі, СБУ, Міністерстві внутрішніх справ, а може, і в обласних радах. Це такі речі, які об’єднують і змушують задуматися про життя нашої держави. Ця виставка змушує замислитися, зупинитися і робити правильні кроки.

«МИ ПОВИННІ ОРГАНІЗУВАТИ ТАКУ ФОТОВИСТАВКУ В ЄВРОПАРЛАМЕНТІ»

Iгор КОЦАН, ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Щороку, приїжджаючи на виставку, отримую нові враження. Від високого рівня організації заходу, від членів журі, які проводять відбір фотографій, від самих робіт. У «Дні» працюють справжні професіонали, які хочуть показати, що протягом року відбулося в нашій країні.

Лариса Олексіївна — член наглядової ради і почесний професор нашого університету. А 2018 року почесним професором нашого вишу став Елмар Брок, голова Комітету Європарламенту в закордонних справах. Під час нещодавнього перебування в Берліні ми досягнули з ним попередньої домовленості про те, що все-таки повинні організувати таку фотовиставку в Європарламенті. Елмар Брок зацікавлений, і ми звертатимемося до Лариси Олексіївни з проханням надати інформацію про фотовиставку і згоду щодо можливості її там представити. Ми повинні виходити на міжнародний рівень!