«Де Ескендер?», «Де Тимур?», «Де Марсель?» — такі питання були на плакатах учасників акції, що відбулася 27 вересня. Загалом відомо про 15 осіб, зниклих за час окупації Криму, ще дев’ятьох людей після зникнення знайшли вбитими. З кінця липня активісти щомісяця виходять до посольства Росії з вимогою розслідувати ці випадки — адже саме РФ сьогодні здійснює контроль над анексованим півостровом.

Символічно, що у день проведення пікету минуло рівно два роки після викрадення 19-річного Ісляма Джеппарова та його двоюрідного брата 23-річного Джевдета Іслямова, сина і племінника відомого кримськотатарського активіста Абдурешита Джеппарова. Хлопців посадили в мікроавтобус і відвезли в невідомому напрямку. Як зауважують в громадській організації «Крим SOS», що ініціювала акцію під посольством Росії, два роки правоохоронні органи РФ тільки створюють видимість розслідування, воно не дало жодних результатів.

«Ми зверталися напряму до державних органів Росії щодо цих зникнень, але не отримали жодної відповіді, — акцентує  заступник координатора «Крим SOS» Євгенія Андреюк. — Прояв реакції Росії — порушення кримінальних справ щодо ряду зникнень. Але немає жодних системних дій по цих справах, навіть у випадках, коли був відеозапис викрадення і можна зафіксувати людей, які його скоювали».

Роль українських державних органів і міжнародних структур також важлива. «Ми й українські органи влади співпрацюємо з Робочою групою з насильницьких чи недобровільних зникнень, це орган ООН. Системно інформуємо їх про те, що відбувається, — розповідає Євгенія Андреюк. — Наприклад, щодо справи останнього зниклого безвісти Ервіна Ібрагімова, яке відбулося у травні 2016 року. Робоча група звернулася з цього приводу до Російської Федерації з проханням пояснити, що відбувається. Поки Росія не надала жодної відповіді. Українські державні органи наскільки можуть, через дипломатичні канали, озвучують питання зникнень жителів Криму».

Важливо, щоб суспільство постійно пам’ятало про зниклих людей і акціями та іншими символічними діями не давало забути про них тих, хто має вагомі важелі впливу на ситуацію. «Росія, з одного боку, грубо порушує норми, але водночас зацікавлена показати, що наче належить до цивілізованого світу і дотримується певних правил. У рамках цього і можна тиснути на Росію», — розмірковує Євгенія Андреюк.

Серед зниклих жителів Криму є й активісти, і родичі українських політв’язнів, як батько Олександра Костенка Федір, і люди, які не займалися жодною політичною діяльністю. «Не зрозуміло, хто може бути наступним, і це створює великий тиск, залякує людей, — акцентує Євгенія Андреюк. — У неофіційних розмовах силові структури можуть погрожувати активістам: «Ви ж не хочете, щоб ваша дитина зникла?» Складається враження, що може зникнути хто завгодно».