Три страшные враги украинского возрождения - Москва, украинский провинциализм и комплекс Кочубеевщины.
Юрий Шевелев, украинский языковед, историк литературы

«Романовы всем надоели»-2

Павел Скоропадский и Февральская революция в России
12 февраля, 2021 - 10:33
ДЕМОНСТРАЦИЯ В КИЕВЕ В ПОДДЕРЖКУ НОВОИЗБРАННОЙ ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ (МАРТ 1917 Г.) УЖЕ ТОГДА БУДУЩИЙ ГЕТМАН ОБДУМЫВАЛ ВОЗМОЖНОСТЬ ПРИОБЩИТЬСЯ К УКРАИНСКОМУ НАЦИОНАЛЬНОМУ ДВИЖЕНИЮ

Окончание. Начало читайте «День», № 19-20

За два дня, отвечая жене и С. Пешехонову на их слишком радужные надежды, Павел Скоропадский настаивал: «Я бачу, ти не сердься на мене, що ані ти, ані Сергій Васильович, обидва ви недостатньо проінформовані про те, що відбувається, і не зовсім вірно собі малюєте картину, до чого ми йдемо. Для мене поза сумнівом, що революція ще на самому початку. Тимчасовий Уряд, який мені симпатичний, поза сумнівом є лише ширмою, фікцією, за ним виступає Рада робітничих і селянських депутатів, які у даний час цілком систематично взялися за революціонування мас, з чим вони дуже добре впораються. Петроградський гарнізон абсолютно підготовлений, я думаю, ти в цьому зовсім не маєш сумнівів, робітники теж. В армії у нас  щось тримається ще близькістю до противника, але розклад дуже швидко прогресує, наш корпус стоїть далеко від центрів і певною мірою кращій, але це лише питання часу, я роблю все, що можу, і думаю, у мене нічого ганебного не буде, проте в армії будуть сумні картини, і чім далі, тим більше. Центром всього є Петроград. Тимчасовий уряд буде зметено, і тоді настане анархія, загалом у нас революція йде шляхом французької великої революції. Життя громадян зовсім не вбезпечено, особливо ж громитимуть і вбиватимуть багатих і родини офіцерів, май це на увазі. Май на увазі, я не наляканий, але це очевидно, що так станеться, вникни у те, що я кажу, станеться це не так скоро, за місяць, за два, але станеться.

[...] Я більш ніж коли-небудь упевнений в тому, що нинішній уряд не залишиться, а після нього буде нечувана анархія. [...] З’ясуй усе якнайсерйозніше, головне у тому, наскільки уряд сильний і на що він спирається. Як на мене, у нього немає жодної точки опертя. Візьме верх партія більшовиків чи інша, що проповідує [принцип] чим гірше, тим краще.»

Наконец 4-5 апреля, когда стала очевидной шаткая ситуация двоевластия, Скоропадский написал жене: «Уряд хитається, і все більше і більше втрачає ґрунт під ногами. Варто прочитати резолюцію З’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів. Очевидно, ми підемо шляхом всіляких соціальних експериментів, у кінцевому підсумку, життя, можливо, покращиться, але на 50 років ми і наші діти будемо приречені на важке життя».

Напомним, что это было сказано еще до провозглашения ленинских Апрельских тезисов, которое состоялось 17 апреля 1917 года, где открыто декларировалась борьба за советскую, а не парламентскую республику, свержение Временного правительства. Как видим, анализ был удивительно точный, разве что автор его ошибся где-то лет на 20 пребывания большевиков у власти.

Применение такой тонкой аналитики, странной для человека, который всегда держался в стороне от политики, распространялось не только на общероссийские события. Впервые в переписке семьи Скоропадских появляются «национальные» мотивы, связанные не с прошлым, а будущим. Несмотря на то, что впоследствии (в начале 1919 года) в воспоминаниях гетман утверждал, что ничего не знал об украинском движении даже в апреле 1917-го, в письме к жене 12 марта он поделился сокровенными мыслями: «Данилці потрібно вчитися українській мові, я теж купив собі книжку і збираюся, мабуть, стати українцем, але маю сказати по совісті, не дуже переконаним, за будь-яких обставин, якщо німець або якийсь хуліган не припинить дочасно мого дорогоцінного життя, я зовсім не збираюся заритися і оплакувати минуле, а взяти в той або іншій спосіб жваву участь у суспільному житті, звичайно, важко сказати зараз, де і в який саме формі».

В этом контексте термин «украинец» использован не в смысле национального самосознания (Скоропадский с самого детства считал себя «малороссиянином благородного происхождения»), а исключительно в политическом смысле, для обозначения сторонника или участника украинского национального движения. Очевидно, что уже в начале марта 1917 года, даже до создания Украинской Центральной Рады как объединения политических сил украинства (это произошло 17 марта), когда национальное движение впервые выплеснулось наружу демонстрациями в Киеве и Петрограде, будущий гетман обратил на это внимание и обдумывал свои возможности привлечения к нему. Однако очевидно, что в то время ему еще не хватало нужной политической мотивации, даже простой осведомленности о его деятелях, целях, масштабах. Привлечение к украинскому движению рассматривалось Скоропадским только как одна из возможностей участия в жизни того демократического государства, которое, по его убеждению, шло на смену самодержавной России.

Итак, Февральская революция 1917 г. стала поворотным пунктом, который определил судьбу потомка гетманского рода. Стало очевидным, что опыт четырехлетней войны, командование значительными военными частями и соединениями подсказывал ему смотреть вперед, а не назад, искать новые пути для собственного развития в условиях резкого изменения политической ситуации. Прощание с монархией произошло на удивление быстро. Павел Скоропадский считал, что отречение последнего императора освободило его от обязательств перед троном. В то же время развеялись монархические иллюзии. Итак, генерал-лейтенант на первом этапе революции доверял новому правительству, пока очень скоро не убедился в его бессилии. За Временным правительством он увидел охлократическое всевластие Советов. Это заставляло постоянно следить за ситуацией, быстро реагировать на текущие события. Генерал делал это сам, о чем отчитывался в письме к жене от 12 марта: «Я тут весь час проповідую офіцерам бути в цьому сенсі на висоті становища, інакше, якщо стояти на місці, життя їх накриє і командування піде з їх рук, і ми опинимося в руках анархії, та ще і солдатської. [...]

Я в корпусі поки існую добре, військо мені поки підпорядковується, але їжджу, агітую, говорю, говорю безкінечно, і сподіваюся цим утримати військо в поняттях обов»язку перед Батьківщиною. На нас, офіцерів, упала надзвичайно важка, відповідальна доля, і невдячна, яка доводить декого до відчаю, що ж робити, сподіваюся, нас коли-небудь оцінять у майбутньому. Спереду німці, ззаду розгнузданий натовп, але поки в мене були лише спалахи, але я умовляннями, переконаннями, залякуваннями, і завжди перебуваючи в курсі подій, тримаю поки військо у порядку».

К таким же действиям он призвал Александру Петровну в том же письме: «...тримайся, не втрачай духу, переживемо і, дасть Бог, будемо ще щасливі, але не занепадай духом, не тупцюй на місці з дрібними подіями, що була купка негідників, котрі виявилися не на висоті у хвилину небезпеки свого милостивця, завжди так було у такі катастрофічні хвилини. Якщо ти бажаєш врятувати свою родину від повного краху, живи, будь у курсі всього, встигай за життям, звикай до нових здорових поглядів, борися на два фронти — із старими поняттями, вже віджилими, і з новими, надто крайніми, часом просто безглуздими».

14 марта он наставлял жену далее: «...я тебе благаю не сідити, замкнувшись у своїй комірці дорогій, а слідкувати за життям і дізнаватися про все не в колах, як кажуть, світу, а в людей, котрі знають новий уряд, ще краще в колах ради робітничих депутатів і солдатських депутатів, там є офіцери гвардії».

События Февральской революции в России, опасность, которая грозила семье в Петрограде, а также собственно шаткое положение в условиях развала имперской армии чрезвычайно обострили чувство и интуицию Павла Скоропадского. Пожалуй, впервые в жизни он почувствовал способность реально оценивать ситуацию, основательно прогнозировать пути ее развития. Анализ оказался удивительно точным: постепенная потеря власти и свержение демократического Временного правительства; захват власти большевиками с помощью советов рабочих и солдатских депутатов; развал фронта; погромы помещичьих усадеб и захват имений; произвол и кровавые расправы над состоятельными гражданами, офицерами и тому подобное. Все это стало реальностью уже в течение 1917 года. С такими явлениями Скоропадский пытался бороться по мере своих сил и на своем месте, однако не имел возможности им помешать. Впоследствии именно такая беспомощность, невыносимая для сильного энергичного человека, подтолкнула его к украинскому освободительному движению, позвала возложить на себя ответственность за судьбу своей Родины и стать во главе украинского государства (29 апреля — 14 декабря 1918 г.). К сожалению, Бог не дал ему сил справиться с революционной анархией в Украине. Но можно утверждать, что Павел Скоропадский по крайней мере попытался возглавить борьбу против большевизма, а не ушел от ответственности, как это сделала значительная часть офицерского корпуса России. Начало этой борьбы, как видим, пришлось на январь 1917 года.

Георгий ПАПАКИН, доктор исторических наук
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ