"КАЮТ-КОМПАНІЯ"

Я хотів його розірвати руками. Або вчинити більш гуманно: разом із ліжком викинути в ілюмінатор. Хропучи, він випускав звуки абсолютно незрозумілого походження. Спочатку це було тоненьке жалісливе сипіння футбольної камери, яка продірявилася, а потім несподівано виникав скрегіт, на кшталт того, коли ложкою шкребуть по дну каструлі, доїдаючи залишки м'ясного соусу. Але ні соусу, ні ложки на його ліжку не було. Його організм з успіхом міг працювати в кіно пристроєм для спецефектів.

На теплохід я потрапив перед самим відчалюванням, тому, коли зайшов у каюту, побачив лише таємничу гору, яка неспокійно здригалася під простирадлом. Стомившись тихо плакати під подушкою, я двічі, аби вирвати її з обіймів Морфея, кидав на підлогу металеву тацю і зверху - два чайних підстаканники. Це дало специфічний ефект - пішла нова звукова серія: булькотіння закипаючого чайника, перешіптування бабусь на лавці, розрізане навпіл автоматною чергою. Її заглушив вібруючий гул турбогвинтового літака, котрий повільно переростав у старт космічного корабля... Мабуть, його тіло відчуло, що відривається від земної поверхні, і передало сигнал тривоги - він прокинувся. Підвівся і почав чхати. Чхав він рикаючи, дико, роблячи руками рухи, немов у гардеробі обривав "із м'ясом" десятки пальт. Жорстоко відпльовуючись, він пірнув у холодильник, витяг пляшку пива і почав підбирати до неї ключі від квартири. Перший зірвався, другий не підійшов, а третій зісковзнув униз, і пробка по-рецидивістському розпорола йому пальця. Найбільш необразливе із звинувачень, які він їй висловив, було, висловлюючись благопристойно, що вона - дама легкої поведінки.

Обсмоктуючи закривавленого пальця, він розпочав у темряві пошуки аптечки. Її благополучно було зірвано вниз, пляшечки розкотилися по підлозі. Йод він знайшов під моїм ліжком (у цей момент на ньому страшенно захотілося пострибати. Але пробирався він нібито обережно, побоюючись начебто мене потривожити. Світ не знав більш делікатного ідіота!). Потім він ретельно змастив йодом пораненого пальця разом із половиною абсолютно здорового журнального столика. Хвилина відпочинку.

Він поволік, як непокірну рабиню, пляшку пива чомусь до ванни. Звідти пролунали жахливі удари, внаслідок яких, здавалося, теплохід мав би розвалитися навпіл і піти на дно швидше за "Тітаніка". За десять хвилин я зрозумів: він відкривав пляшку об край умивальника. Надсадно дзенькнуло - пляшка віддала перевагу героїчній смерті, а не ганебним мукам. Його поминальна промова щодо загиблої була ще менш пристойною.

Цмокаючий скрип дверцят холодильника. Наступна жертва. Але тут він раптово виявив відкривачку, яку забув у морозильній камері. Як він пив! Кадик захопленим поршнем заштовхував у горло пивну піну. Настала блаженна пауза.

Раптом він почав накручувати телефон. Придушений голос: "Надю, це ти? Бачила, мене вчора по телевізору показували в передачі "У світі тварин". Запитували на вулиці, як я ставлюся до бродячих собак. А я їм, значить... Та не о пів на четверту, а о четвертій. Зараз пів на четверту? Я просто хотів радістю поділитися із близькою мені..." У трубці заревли гудки. Він трагічно зітхнув і важко впав на постіль.

Потім усе, крім дзвінка, повторилося в тій же послідовності. Як я заснув, не пам'ятаю, пам'ятаю, що, коли розплющив очі, було одне єдине бажання - знищити. Ракети було приведено у готовність номер один. Отже, я відкрив очі й побачив Вінні Пуха, який трохи розповнів і подорослішав. Я так розгубився, оскільки уявляв собі до цього жахливого монстра, що прямо в його дитяче обличчя сказав найцинічнішу фразу за все своє життя. Я сказав йому: "Доброго ранку".