Володимир Малахов: "Я танцюю там, де мені добре"

У листопаді минулого року артисту присвоєно титул "Кращий танцівник світу-97", а тиждень тому він виконав нову для себе партію Моцарта в спеціально поставленому на нього артистичним директором віденської "Штаатсопер" Ренато Занелло балеті "Амадеус". Проте, графік виступів Володимира Малахова настільки напружений, що його приїзд до Києва можна вважати неймовірним подарунком долі для українських балетоманів. Але, як зізнався нещодавно сам танцівник у інтерв'ю газеті "Комерсант", фрагменти якого ми пропонуємо вашій увазі, він танцює там, де йому добре.

- Як же вам вдається узгодити інтереси відразу всіх театрів, із якими ви співпрацюєте?

- Мої внутрішні пріоритети такі: Аmericаn Ballet Theаtre, Штутгарт, Відень.

- Вам просто комфортніше за все в Нью-Йорку?

- Першого ж разу, коли я потрапив до цього міста, я сказав собі, що хочу жити й працювати саме тут - тут я відчуваю себе, наче вдома. Це не означає, що мені, наприклад, чужий Відень - він дав поштовх моїй роботі на Заході, вивів на рівень першого танцівника. Проте, взагалі не можна порівнювати Європу й Америку. Європа - це класика, багатовікова культура. Америка - трохи дика. Тим і хороша. У Америці легко з шикарної атмосфери впасти на дно. Тут ти можеш змінювати кольори, місця, мінятися сам.

- Як ви потрапили до Америки?

- У кожної дитини, яка починає займатися балетом, є ідея-фікс - танцювати в кращих театрах світу. Це "Гранд-опера", "Ковент-гарден" і "Метрополітен-опера". У мене вона практично здійснилася: я працюю в Нью-Йорку, танцював у Парижі. Залишається "Ковент-гарден".

- Ви якось нарікали, що на Заході немає педагогів, здатних підтримувати артиста в хорошій формі, казали, що Штутгарт для вас важливий ще й тим, що там ви можете займатися з Алексом Урсуляком (президент Австрійської академії танцю привозить для виступу в завтрашньому концерті своїх кращих учнів - ред.). Сьогодні в Штутгарті працює і ваш наставник у Московському хореографічному училищі Петро Пєстов.

- Для театрального артиста його урок трохи заважкий. Це все-таки клас для школи. Артист, який працює в театрі, не повинен думати про п'яту позицію, про правильність рухів, про чіткість - усе має бути відпрацьоване, раз і назавжди. Артист повинен думати на сцені про виразність рухів.

- На Заході ви стали танцювати набагато чистіше, ніж на батьківщині, де було більше спонтанності, але й неакуратності. Та за кочового життя важче зберегти форму. І взагалі, всі наші танцівники, потрапивши на Захід, починають танцювати відточеніше, ніж вдома. Це стосується як великих (Нурієв, Баришников, Макарова), так і рядових артистів.

- Тут ти думаєш про те, як вижити. А в Росії думають за тебе - що і як тобі робити. Звичайно, ця ідея - танцювати й чистіше, й тонше - має народитися в тобі самому, а не втовкмачуватися вчителями. Ніхто тобі тут кар'єру не зробить, крім тебе самого. Якщо ти будеш гіршим, буде краще іншим. Це, як механізм, крутиться. Зламався - до побачення - слідуючий.

- Чи впливова балетна критика в Америці?

- Так, тут є дуже сильні рецензенти. Наприклад, Анна Кіссельгоф із "Нью-Йорк таймс". Був час, коли вона обожнювала Баришникова. А потім його просто з'їла. Він для неї перестав існувати. Але це не означає, що Міша втратив свій імідж. Іноді корисно закривати очі на те, що пишуть критики. Найважливіше - реакція публіки.

- Західні балетомани схожі на наших?

- Вони набагато фанатичніші. Для них не треба діставати контрамарки, вони самі про себе піклуються. Тому що їхнє головне бажання - дивитися та насолоджуватись.

БОЖЕСТВЕННИЙ МОЦАРТ У НАТХНЕННОМУ ТАНЦІ ВОЛОДИМИРА МАЛАХОВА

ФОТО ХЕРВІГА ПРЕММЕРА, РЕЙТЕР