Магія Малевича

Перша зустріч із «Чорним квадратом» дивує навіть тих, хто не є шанувальником авангарду. Що художник хотів цим сказати? Людина знає зелену природу, червоне сонце, жовтий місяць, синє небо, фіолетовий космос. Але чому чорний квадрат? Пітьма непроглядна? Чорні діри Всесвіту? А можливо, все ж чорний колір — джерело вічного світла?

Видатний авангардист і винахідник супрематизму Казимир Северинович Малевич народився у Києві. Батько його працював управляючим на цукрових заводах Терещенка, тому сім’я часто переїжджала, і дитинство майбутнього художника пройшло в Україні. Перші враження життя — живописна природа, українське народне мистецтво — стали джерелами його дзвінкоголосої палітри.

Супрематизм (від лат. supremus — найвищий) передбачає композиції з найпростіших геометричних фігур, у яких колір є головною дійовою особою. Свій нововинайдений стиль його творець розглядав як шлях до цілковито вільної «чистої творчості» і здійснив на цьому шляху небувалі відкриття. Не буденним, а святковим, океанського розмаху був його живопис.

«Я прорвав синій абажур кольорових обмежень, вийшов у біле, за мною, товариші авіатори, пливіть у безодню, я встановив семафори супрематизму. Я переміг підкладку кольорового неба, зірвавши, і до мішка, що утворився, вклав кольори і зав’язав вузлом. Пливіть! Біла вільна безодня, нескінченність перед вами»...

Кияни, які прийшли на відкриття пам’ятного знака Малевичу, стали учасниками святкового дійства: театрального, музичного, живописного, кінематографічного та вогняного. Майже цілий день на зеленому бульварі по вулиці Володимирсько-Либідській відбувався супрематичний хепенінг «У квадраті Малевича».

Ще здалеку було чути музику, грав духовий оркестр, а в повітрі кружляли чорно-білі паперові квадратики. Актори Театру пластичної драми в масках і костюмах зустрічали гостей, завмираючи живими скульптурами серед живих квітів, що ростуть на газоні. Юні художники Київської дитячої академії мистецтв малювали на пленері, творячи свій подарунок Казимиру Малевичу. А брати участь могли всі охочі — й люди підходили і малювали. Фантастичні, яскраві, веселі вийшли картини. Вони перекликалися з репродукціями робіт майстра, виставленими на бульварі й уздовж вулиці. Цікаво, що поруч із бульваром зараз іде будівництво, і бетонні незавершені конструкції доповнювали те, що відбувалося, інтонацією ожилого конструктивізму.

Що являє собою пам’ятний знак? Чорний квадрат лежить на землі, можна уявити, що він органічно виріс із київського ґрунту. А на ньому височіє порожнистий куб зі світлих рамок, відкритий навстіж у всі сторони світу — Місту, Сонцю й Космосу.

Творець пам’ятного знака — архітектор Дмитро Антонюк представив майбутній меморіально-виставковий комплекс Казимира Малевича, проект якого було розміщено тут же, на великих щитах, серед репродукцій. А ще автор розповів, що у процесі роботи відбувалися дивні й цікаві речі:

— Малевичу виповнюється 130 років. А довжина цього бульвару — рівно 130 метрів від перехрестя до перехрестя. Далі — коли робили меморіальну частину, розміри мінялися кілька разів, і ось ми вийшли на остаточний варіант, порахували. Виявилося, що об’єм уміщує рівно 130 кубічних метрів київського повітря, яке наситило Малевича, коли він тут жив. Можна вважати містикою, можна — випадковим збігом. Мені здається, це символічно, і можливо, є запорукою того, що все задумане буде реалізовано.

Новий культурний простір має грати роль не лише меморіального знака — його можна використовувати як сцену, робити інсталяції, виставки картин. Нехай це буде живий пам’ятник, а не щось застигле. Хочеться вірити, що ми впорядкуємо весь бульвар, і тут з’явиться галерея мистецтв, піднята над землею. Тротуаром проходитимуть люди, а вгорі — виставлені твори. З одного боку галерея буде скляна, з написом «Малевич», а з вулиці можна буде бачити всю експозицію. Весь благоустрій задумано за мотивами й у ритмах Малевича, схожих на його оригінальні роботи супрематичного типу».

Пам’ятний знак було встановлено за рішенням Київської міської адміністрації за участю адміністрації Голосіївського району в рамках програми з увічнення пам’яті відомих киян.

Актори Театру пластичної драми за допомогою танцювальної пантоміми зобразили зльоти і падіння людських почуттів у світі, яким править любов. «Незалежна камерна музична формація» (диригент Сергій Голубничий) виконала фрагменти концертної сюїти у стилі «Артхаус» «Брехт, якого не знають» (музика Альфреда Шнітке — Марини Денисенко). Актори Лариса Парис і Юрко Яценко співали й читали вірші Малевича, Гіппіуса, Слуцького, Вознесенського. Пронизливі пісні-зонги, сплав дзвінкої лірики і трагічної іронії нагадували: «Зраджуйте янгола, зраджуйте чорта, та не зраджуйте почуття несвідоме».

Доки святковий фестиваль продовжував рух у часі, ми поговорили з людиною, яка його вигадала, організувала і вела, — Олексієм Кужельним, художнім керівником і директором Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я»:

— Мені як театральному режисеру знак цікавий тим, що тут можуть бути завіси, його можна використати і для театру тіней, і для театру ляльок тощо. Мені бачиться вся ця історія як сцена, як великі лаштунки, та я не виключаю, що інший побачить інакше — є велике поле для фантазії. Будь-яка річ, вміщена сюди, виявляється у багато разів збільшена увагою людини, яка її споглядає. Такі «провокації» для творчості мають бути на кожному кутку в нашому місті — кошеня, якe хочеться погладити, пам’ятник, у якому можна посидіти... На всіх фестивалях, які я проводжу вже 20 років, обов’язкова фінальна акція — це споглядання київського неба. І сьогодні це заплановано. Є дуже тонкі речі, які насправді роблять людей художньо інтегрованими. Якщо людина може побачити зоряне небо над рідним містом, вона вже поєднує ці дві речі. Якщо людина розуміє, що є божественна пустота як начало всіх начал, то вона може відчути себе в цій пустоті центром усіх начал і, передусім, начал творчих... Безперервний процес історичної пам’яті. Безліч художників стали жертвами репресій проти свободи творчості. Коли ми відновлюємо ім’я Казимира Малевича, повертаючи його Києву й українській культурі, відбувається важлива справа реабілітації великих людей, які тут народилися. Те, що нас повертає до стержня художнього, філософського, який усіх цих людей тримав і всіх нас поєднує...

З приходом сутінків на екрані, встановленому на сцені- квадраті, був показаний документальний фільм «Казимир Великий» (автори сценарію Дмитро Горбачов, Андрій Данильченко, режисери Віталій Сивак, Ігор Недужко). А перед показом виступив мистецтвознавець, професор Дмитро Омелянович Горбачов, автор книги «Малевич і Україна»:

— Малевич народився у Києві, і народився 1879 року, а він цього не знав і рахував свій вік, починаючи від 1878 року. Однак нещодавно з’ясувалося, що його мати помилилася під час запису дати — у неї було багато дітей, і вона, певно, сплутала. Тому наступного року можна знову відзначати 130-річчя художника. Всюдисущий Малевич сьогодні у світі вважається найвидатнішим художником початку ХХ століття і найавторитетнішим. Навіть Пікассо йому поступається за силою впливу на сучасне мистецтво. На будь-якій виставці, на будь-якому континенті обов’язково можна знайти картину сучасного художника, присвячену Малевичу. Тішить те, що в Києві з’явився такий магніт, як цей пам’ятний знак. Гадаю, тепер сюди приїжджатимуть гості з різних країн світу. Щоправда, один шанс ми проґавили — в цьому районі стояв маленький будиночок, у якому народився художник. 1982 року його знесли, а шкода, він міг би стати привабливим центром для всього світу. Колись про Україну Гоголь сказав: «Напівдикий край Європи». Напівдикий — означає, з іншого боку, він напівкультурний. Так ось, ми з вами зараз знаходимося в тому сегменті, який пов’язаний не з дикунством, а з культурою!

Фантастичність того, що відбувалося, наростала — на сцену вийшов театр вогню «Святогор». Танцюристи з величезними смолоскипами створювали перед очима здивованих глядачів вогняні картини, що ритмічно чергувалися з полум’яними ритмами музики. Вогонь, народжений на землі, відлетів угору і там перетворився на небесний — почався феєрверк. Люди дивилися в нескінченне небо, і, ймовірно, багато хто цього вечора пережив особливе відчуття творчого начала... Воно буде подароване й тим, хто приходитиме до пам’ятного знака, згадуючи великого киянина Казимира Малевича. Головне — зуміти скористатися чарівним даром.