«Післязавтра»

Наш вплив на довкілля, й особливо на зміну клімату, є значним, і він дедалі зростає. Від початку промислової революції понад 200 років тому розвинуті нації досягають дедалі більшого процвітання й вищого життєвого рівня. Але протягом цього часу наша діяльність почала впливати на атмосферу, океани, геосферу, хімічний стан та біологічну варіативність.

Тепер очевидно, що викиди парникових газів, пов’язані з індустріалізацією й могутнім економічним поступом населення планети, що збільшилось за останні 200 років ушестеро, спричиняють глобальне потепління. Його швидкість із значної перетворилась на загрозливу, а в перспективі буде просто непередбачуваною. Під перспективою я маю на увазі не прийдешні століття. Я, звичайно, маю на увазі період життя моїх дітей, а можливо, й період мого власного життя. А під непередбачуваністю я маю на увазі не якісь явища, що призведуть до проблем із пристосуванням. Я маю на увазі загрозу настільки далекосяжну за своїм впливом і незворотну за своєю руйнівною силою, що вона радикально змінить людське існування.

Дозвольте мені одразу стверджувати відверто: проблема полягає в тому, що ця загроза політично ускладнюється двома факторами. По-перше, її вірогідний вплив не буде відчутний повною мірою, аж доки час, необхідний для прийняття політичних рішень, не спливе. Іншими словами, існує розбіжність у часі між процесом охорони довкілля й виборчим процесом. По-друге, жодній нації не під силу усунути цю загрозу самотужки. Вона не має чітких меж. Якщо міжнародна громада не вдасться до спільних узгоджених дій, навіть великій державі буде важко щось змінити самостійно.

Щодо масштабів проблеми, науковці всього світу, за винятком невеличкої купки скептиків, фактично досягли консенсусу. Ще у 1988 році занепокоєні вчені скликали безпрецедентну Міжурядову групу експертів зі зміни клімату, яка мала на меті домогтись, аби поради світовим політикам, які приймають доленосні рішення, були ґрунтовними та надійними. Дозвольте мені підсумувати докази:

1. Усі десять найтепліших за весь час спостережень років були після 1990 року. Протягом минулого сторіччя середня температура на планеті підвищилась на 0,6 градуса за Цельсієм; це найбільше за понад 1000 років підвищення температури в Північній півкулі.

2. Надзвичайні події трапляються дедалі частіше. Льодовики тануть, льодове й снігове укриття морів зменшується. Тварини й рослини реагують на більш раннє настання весни. Рівень моря дедалі підвищується, до 2100 року прогнозується його підвищення ще на 88 сантиметрів, що становитиме загрозу для 100 мільйонів людей, які нині живуть нижче цього рівня.

3. Кількість людей у світі, які постраждали від повеней, зросла з семи мільйонів у 60-х до 150 мільйонів у наші дні.

4. Лише в Європі жахливі повені 2002 року завдали збитків на 16 мільярдів доларів.

5. Цього літа ми були свідками жорстоких погодних катаклізмів у деяких частинах Сполученого Королівства.

Страховий бізнес у всьому світі вже зазнає впливу таких змін довкілля й суворих погодних негараздів. Фахівці другої у світі за розмірами страхової компанії «Свісс Ре» підрахували, що економічні збитки від світового потепління можуть подвоїтись і зростати на 150 мільярдів доларів щорічно протягом наступних десяти років, через що страхові компанії позбудуться 30—40 мільярдів доларів, здійснюючи виплати по страхових позовах. До середини нинішнього сторіччя в результаті підвищення температури може початись незворотне танення гренландського льодовикового покрову. Внаслідок цього рівень моря підвищиться приблизно на сім метрів. Є вагомі докази на користь того, що минулорічну спекотну хвилю в Європі, яка призвела до 26000 передчасних смертей і збитків на 13,5 мільярда доларів, було спричинено глобальним потеплінням. Підраховано, що таке літо трапляється раз на 800 років. Новітнє моделювання свідчить: зміна клімату означає, що вже починаючи з 2040 року щонайменше один рік із двох може бути навіть теплішим за 2003.

Я вже зазначав, що робота із вирішення цієї проблеми потребує світового лідера. Але ми не можемо сподіватися стати таким лідером, якщо ми не продемонструємо власну послідовність. Отже, яких заходів уживає уряд Сполученого Королівства? Ми першими в світі висунули сміливий план і конкретні завдання, спрямовані на зменшення викидів парникових газів. Ми на шляху до виконання наших Кіотських зобов’язань. Ми ставимо перед собою амбіційні завдання, й ми мусимо постійно переглядати й уточнювати шляхи їхнього виконання. Сполучене Королівство вже довело, що воно здатне мати стрімко зростаючу економіку й водночас вирішувати проблеми довкілля. У період від 1990 до 2002 року економіка Сполученого Королівства зросла на 36%, у той час як викиди парникових газів скоротилися приблизно на 15%.

У ході наради «великої вісімки» наступного року я маю намір розвивати зусилля зі сприяння розробці й запровадженню безпечніших технологій у енергетиці, започатковані за головування Франції у 2003 році й продовжені Сполученими Штатами нинішнього року. Нам треба розпочати революційні зміни в промисловості з огляду на природоохоронні потреби, що призведе до появи нових технологій, здатних подолати проблему зміни клімату, — і це стане для нас свідченням насамперед не того, що ми можемо не змінювати звичної для нас діяльності, а того, що ми можемо зробити її прийнятною для збереження довкілля.

Від дій у нашій країні ми переходимо до дій у межах всієї Європи. Ми вважаємо — і я знаю, що багато з вас поділяють цей погляд, — що торгівля шкідливими викидами є найвигіднішим способом їхнього скорочення. Програма торгівлі шкідливими викидами, яку ми підтримували й просували в Європі, є вкрай важливою як для нас, так і для Європи. Створення в наступному році ринку торгівлі вуглецем у найважливішому економічному регіоні світу буде неабияким досягненням, що змінить ставлення багатьох тисяч підприємців до користування енергією.

Сьогодні я хочу наголосити на трьох головних складових моєї стратегії на засіданні «великої вісімки». По-перше, я хочу домогтися угоди щодо базових наукових даних про зміну клімату й загрозу, яку вона собою являє. Таких угод ще не було, вона стане основою для подальших дій. Друге — це угода щодо процесу прискорення наукових досліджень, розробки технологій та інших заходів, пов’язаних із цією загрозою. І третє — попри те, що всі країни «великої вісімки» несуть відповідальність за приблизно половину світових викидів газу, що призводять до парникового ефекту, ми мусимо також залучати інші держави зі зростаючими енергетичними потребами (такі, як Китай та Індія) до вирішення питань із задоволенням цих потреб із урахуванням екологічних вимог і пристосуванням до того негативного впливу, який нині вже постав перед нами.

Жодне з цих завдань не є простим. Але їхню логіку важко заперечити. Навіть якщо дехто й досі має сумніви щодо науки в цілому — безумовно, що співвідношення ризику дій і бездіяльності змінилося. Навіть якби наукові докази, котрі я маю, відповідали б дійсності лише на 50%, все одно рішення на користь дій було б виправданим. Звісно, ця цифра є набагато вищою за 50%. І в цьому випадку науку підкріплено ще й інтуїцією. Те, що забруднення завдає шкоди, не є аксіомою. Але це ймовірно. Я вважаю, що в таких питаннях слід керуватися науковим аналізом. Проте здоровий глузд підказує мені і, гадаю, більшості людей, що якщо ми порушимо природну рівновагу, нам радше за все доведеться переживати наслідки скоєного. Нас уже попереджено. Найчастіше ми просимо дітей прислухатися до батьків. А коли йдеться про зміну клімату, батькам слід прислухатися до своїх дітей. І починати робити це треба вже зараз.