«Хор повинен бути завжди юним»

У неділю колектив Національної опери України зіграв виставу «Аїда» Дж. Верді на честь головного хормейстера театру Льва Венедиктова, який відзначив своє 80-річчя.

З Київською оперою творче життя ювіляра пов'язане вже протягом 50 років! Лев Миколайович брав участь у багатьох постановках світової класики і завдяки йому на нашій столичній сцені з'явилися твори сучасних композиторів: Г. Майбороди «Ярослав Мудрий», М. Леонтовича «На русалчин Великдень», М. Вериківського «Наймичка», Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова» (до речі, остання опера, за словами її автора, була кращою постановкою. Минулого року легендарну виставу було відновлено і вона знову прикрашає репертуарну афішу театру. — Т. П.). Венедиктов поєднує роботу в Київській опері з викладанням, будучи професором Національної музичної академії України. Він — блискучий педагог. Продовжує традиції, які отримав від свого вчителя Григорія Вірьовки, коли вчився в Київській консерваторії. Нині Лев Миколайович виростив уже цілу плеяду майстрів хорового співу, і венедиктовські учні працюють у різних театрах і колективах не лише України, а й зарубіжжя.

Ми зателефонували маестро, щоб не лише привітати знаменитого хормейстера, а й поставити ювілярові декілька запитань.

— Леве Миколайовичу, ви є ветераном київської Опери, що вас сьогодні радує, а що засмучує в театрі?

— На Сході мене б назвали «аксакалом». Театр — це моє життя. А київській Опері віддано піввіку життя. Театр дав мені радість творчості і можливість займатися улюбленою справою. Він подарував зустрічі з чудовими музикантами, співаками, режисерами, диригентами, композиторами. Один час у Опері було творче затишшя, йшла зміна поколінь. Це мене сильно пригнічувало. Зараз ситуація міняється в кращий бік. До трупи прийшли працювати нові співаки. Дивлячись на них, я став надіятися, що наш театр знову посяде лідируюче становище не лише в Україні, але й у світових оперних рейтингах.

— Нині хор Національної опери вважають високопрофесійним колективом. Багато зі світових знаменитостей після спільних виступів говорять, що хористи київської Опери — це суперклас. Чи стабільний у вас колектив і як часто проводите ротацію співаків?

— Коли я прийшов 1954 р. працювати в театр, то хор нараховував 97 осіб. Зараз у нас працює 117 співаків. Ротація, як ви казали, необхідна колективу, бо хор повинен бути завжди юним. З одного боку, потрібен баланс між поколінням співаків старшого віку, яке має досвід, а з іншого боку, необхідні свіжі молоді голоси. Тоді хор звучатиме всіма «кольорами веселки». Нам дуже важко вводити нових артистів до колективу. Щоб хорист повністю освоїв репертуар, був на своєму місці в кожній постановці й працював у творчій зв'язці — потрібно три-чотири роки. Тому кожна заміна вокаліста — дуже болісний процес для колективу. Але ротація все одно необхідна, щоб у хорі відчувалася сила молодих і досвід старших артистів.

— У театрі головними є солісти, а хор залишається на других ролях, але вам вдалося створити високопрофесійний колектив. Хор став виступати з сольними програмами, й ці концерти завжди проходять із аншлагами. Як вдалося вивести хор на передові позиції?

— Я пересвідчився, що хору необхідно творчо зростати, розширювати свій репертуар. Окрім традиційних виступів у виставах, щоденних репетицій, потрібен і концертний репертуар. Для нас дуже показовим став виступ із Володимиром Співаковим (до речі, я отримав від нього дуже зворушливе привітання), коли ми минулого року спільно виконали «Реквієм» Моцарта. Ви знаєте, у нас інакше зазвучав хор. Вдалося домогтися цілої палітри музичних фарб, яких я не чув у співаків у нашому поточному репертуарі. Для мене великою честю стали теплі слова видатної співачки сучасності Сазерленд, яка побувала на одній з наших останніх вистав «Турандот». Вона співала в усіх театрах світу, і прима помітила, що зараз у Європі мало знайдеться театрів, які мають у своєму розпорядженні такий могутній і високопрофесійний хор. Її висока похвала для мене надзвичайно цінна. Значить, я працюю не даремно.

— Леве Миколайовичу, довгі роки вас зв'язувала творча і людська дружба з Іриною Молостовою. Її вистави досі йдуть у театрі. Сьогодні в режисурі, особливо оперній, є великі проблеми. На ваш погляд, хто продовжить молостовські традиції?

— Іришка, я говорю так не через фамільярність, а тому, що для мене в пам'яті вона залишилася такою, як я її побачив уперше. Це сталося років 45 тому. Першою її постановкою в нашому театрі стала опера «Приборкання непокірної» Шабаліна. Ми працювали разом. Вже тоді Іришка показала себе цікавим режисером, який має величезний творчий потенціал. Вона поставила десятки опер, але вінцем її режисури стала «Катерина Ізмайлова». Над цією виставою ми також разом працювали. Я був диригентом її постановки «Манон». Я все життя радів зростанню Молостової, як майстра, самобутнього постановника. Саме тому її вистави не старіють. У них люблять виступати артисти і обожнюють дивитися глядачі. Її смерть стала величезною втратою для мене і для театру. Її нам всім дуже бракує. Другої Молостової немає й ніколи не буде...

Що стосується режисури, то сподіватися можна тільки на молодь. Є перспективні молоді режисери. Проблема постановки опер — проблема не лише нашого театру, а й багатьох колективів різних країн. До нас в театр приїжджали режисери з за кордону (МихайлоГензель ставив «Ромео і Джульетту», «Кармен» і «Любов до трьох апельсинів» поставив Микола Кузнецов, «Турандот» і «Джоконда» — з'явилися у версії Маріо Корраді). Вони всі, по-своєму, своєрідні, але сказати, що ці вистави нагадали мені роботи Леоніда Варпаховського, Володимира Скляренка чи Ірини Молостової я не можу. Сподіваюся, що скоро в нас з'явиться Режисер із великої букви, а поки що ми чекаємо на нього з величезним нетерпінням.

— На ваш ювілей театр зіграв «Аїду». Це був вибір ваших колег чи ваш?

— Дирекція зі мною радилася. Я вибрав із нашого репертуару «Аїду» передусім тому, що в опері велике навантаження лежить на хорі. Прекрасна музика Верді. Вистава видовищна. І я захотів показати наш хор у всій його красі і могутності.

— В афіші театру 29 жовтня заявлено прем'єру опери «Мазепа» П. Чайковського. Вам цей матеріал добре знайомий, бо ви вже брали участь у постановках минулих років. Чим буде відрізнятися нова версія опери?

— Я брав участь у двох попередніх постановках. Мені важко давати оцінку, адже я перебуваю всередині постановочного процесу. Зараз ідуть репетиції. Дещо доводиться переробляти за ходом роботи. У нас концептуально іншим стала вистава (з політичної площини акценти зміщено на розкриття загальнолюдських цінностей, показано драму Мазепи і клану Кочубеїв). Режисер постановки Дмитро Гнатюк. З тексту лібрето він вилучив три слова, а музична частина опери залишилася незайманою. Художник Марія Левитська зробила абсолютно іншими декорації та костюми, повністю відмовившись від знахідок своєї попередньої сценічної версії. Головні партії підготували прем'єри трупи і молоді актори. Буде кілька складів виконавців. Назву декілька імен: Роман Майборода, Іван Пономаренко, Ігор Мокренко, Володимир Опенько (Мазепа); Микола Шопша, Тарас Штонда, Сергій Магера (Кочубей); Світлана Добронравова, Оксана Дика (Марія) та інші. За лінією хору ми вводимо 46 новачків. Я сподіваюся, що наша нова постановка не розчарує публіку.