622 гривнi на учня в рік <br><br>Дешева освіта обходиться нам дуже дорого

Слід зазначити, що збої на кінцевому результаті вона дає практично п’ять років, адже Закон про освіту було ухвалено ще 1997 року, і в ньому були виписані й норми фінансування цієї сфери і які за умовчанням не фінансувалися декілька років. Лише останніми роками стали визначати, що з раніше «виписаного» фінансувати, а що почекає до кращих часів. Тим часом деякі вчителі стали добиватися практичного виконання цього «виписаного» законодавства через суди й у деяких випадках навіть приймалися рішення на користь викладачів, які подали в суд.

Якщо говорити про фінансування освіти, то минулого року справа таки зрушила з мертвої точки. Зважаючи на те, що школи фінансуються з місцевих бюджетів, які нерідко бувають і дефіцитними, а десь у місцевої влади може бути своє специфічне розуміння пріоритетів у фінансуванні місцевих потреб, ухвалений 2001 року Бюджетний кодекс України зобов’язав місцеві бюджети виділяти гроші на шкільну освіту виходячи зі спеціальної формули. Ця формула враховує кількість учнів і особливості витрат на освіту в конкретній місцевості. На поточний рік виписана в середньому сума на одного школяра становило 622 грн. на рік. Здавалося б, проблема розв’язана — і нашу середню освіту в її розвитку нічого не стримує. Але як би не так — закон, як і раніше, залишається набагато привабливішим, ніж та дійсність, на яку він мав би працювати. Грошей, закладених у зерну зарплату вчителя (що не дотягує до прожиткового мінімуму й становить лише половину від зазначеної в 57 статті Закону про освіту), а також на опалення в неповному обсязі. Як відомо, скупий платить двічі — на неоплачене вчасно тепло накладається пеня, а відключене за несплату боргів опалення теж боляче б’є все по тому ж державному «гаманцю» (фахівці стверджують, що відключення тепла в опалювальний сезон потребує значних додаткових коштів). Людмила РЯБОКОНЬ, «День»

Тепер декілька слів про те, на що гроші не виділяють зовсім. Заступник державного секретаря МОН України Григорій НАУМЕНКО сказав кореспонденту «Дня»: «Сьогодні в школах склалася критична ситуація щодо оновлення навчального обладнання — забезпечено тільки п’яту частину від необхідного, з якого основна маса вже застаріла. Місцеві бюджети формуються у важких умовах, і на обладнання для шкіл гроші практично не виділяються. Якщо закласти цю статтю витрат у держбюджет, то це б стимулювало й саме виробництво вітчизняного обладнання для шкіл. Деякі заводи навіть готові почати таке виробництво за свої обігові кошти, але ж їм потрібна гарантія, що це обладнання буде купуватися». Зрозуміло, що проводити досліди з хімії або фізики шляхом розвитку дитячої уяви все одно, що пити чай уприглядку, солодко не буде. А позначиться це на якості майбутніх фахівців, яких нi на чому було навчити.

Підручниками наші школярі на сьогодні забезпечені лише на дві третини від необхідного, й гроші на них у нас традиційно виділяються з держбюджету, на відміну від Росії, де цю статтю витрат переклали на місцеве фінансування й в результаті нормою для дітей став один підручник на двох, а загальна забезпеченість підручниками становила 30%. Найближчими роками на підручники знадобляться чималі гроші через перехід на нові програми за 12-річним навчанням. Про кошти для їхнього випуску слід замислитися заздалегідь, і не лише на папері, а й про своєчасне реальне виділення внесених до бюджетів сум, з урахуванням того, що книжки дітям потрібні на початок навчального року, а не до першого січня наступного. І ще один момент — не варто витрачати державні гроші на неякісні підручники, вважають вчителі й батьки, оскільки таке ще зустрічається, як, наприклад, було з горезвісним підручником з біології, що рябить масою нових для школярів термінів, який нині вже не використовується й не друкується.

Для якісної освіти нашим дітям у школах не вистачає комп’ютерів, адже сучасною технікою забезпечено лише десять відсотків шкіл України. Статистичні звіти не враховують того чинника, що застарілі комп’ютери, які вже ніхто у світі не використовує, не дають можливості застосовувати сучасні технології.

Сьогодні світ переходить до інноваційної економіки, яка потребує відповідного розвитку освіти, й розвинені країни збільшують обсяги її фінансування. Сполучені Штати щороку витрачають на освіту 16% ВВП, Німеччина — 12%, а Україна — лише 4%, а якщо уявити собі ці відсотки в грошовому вимірюванні, то контраст виявиться ще разючішим. Можливо, слід замислитися про необхідність розробки нової державної програми розвитку середньої освіти на найближчі роки, в якій особливу увагу буде приділено економічному розділу, а також про звільнення допомоги на потреби освіти від оподаткування. В Законі України про освіту статтею 61 визначено, що 10% національного валового прибутку має витрачатися на утримання освіти. Поки бюджет країни ще не ухвалено, не завадило б про це згадати, адже вітчизняній освіті давно вже час перейти зі стану важкого виживання до розвитку.

До речі, учасники парламентських слухань запропонували Президенту Леоніду Кучмі посилити контроль за виконанням у повному обсязі законодавства у сфері освіти, а також відродити почесне державне звання «Народний учитель України». Кабінету ж Міністрів рекомендовано прискорити розробку державних стандартів освіти й ввести доповнення до законодавства щодо збільшення нормативів фінансування шкільних навчальних закладів.