ЩОДЕННИК

Старенька цілий день простояла під універсамом, просила милостиню. Бабуся простягала важко натруджену, в зморшках долоню до кожного, хто проходив повз неї, і тремтячим голосом промовляла: «Люди добрые, подайте на хлебушек». Небайдужі кидали дрібні монетки, хтось дав гривню. Надвечір стара вже зібралась іти додому, аж раптом до неї підступив брудний, у лахмітті чолов’яга і почав благати, щоб вона віддала йому виручку. Жінка довго опиралася, не хотіла розлучатися зі своїми кревно заробленими копійками. Проте бомж не відходив від неї. Упавши навколішки, став цілувати їй руки, благати. Зрештою, старенька здалася. Вона висипала волоцюзі в брудну долоню те, що було в неї в жмені, і заплакала. Ощасливлений шаснув за ріг універсаму, де була пивничка.

Швидко темніло. Бабця витерла очі, стала на освітлене місце і знову простягнула руку до перехожих. Та людей о цій порі було мало, ніхто не подавав. Я зайшла до крамниці, купила хлібину й віддала буханець старій. Що я ще могла зробити? Що робити, коли вже бомжі просять у бомжів?