АКТУАЛЬНИЙ КОМЕНТАР

Володимир ПОЛОХАЛО, політолог:

— Сильні сторони Кабінету В.Ющенка, це, по- перше, імідж реформаторів — насамперед, самого Віктора Ющенка. Друге: поширення на рівні свідомості політично активного прошарку населення стереотипу про менший зв’язок уряду Ющенка з українськими олігархами. Хоч він, безперечно, існує. Третє: існування поки що певного кредиту довіри з боку населення, але він поступово вичерпується. Четверте: певна самостійність уряду в проведенні адміністративної реформи й у кадровій політиці. Зовнішній позитивний чинник: певна підтримка міжнародними структурами і позитивний імідж на Заході.

Серед слабких сторін Кабміну є об’єктивні і суб’єктивні, тобто ті, які уряд отримав у спадок, і «набуті» — помилки, яких він допустився протягом періоду свого існування.

Головна слабкість — це те, що він мусить діяти в рамках реактивної політики — реагувати на той системний стан соціально-економічної і політичної деградації, в якому знаходиться Україна. Це значно знижує термін стратегічних напрямків діяльності. В цьому сенсі уряд Ющенка знаходиться в набагато гірших умовах, ніж уряди в Польщі і інших країн, які взяли на себе невдячне право здійснення непопулярних кроків.

Також значно послаблює позиції Кабміну відсутність у суспільстві соціальної бази реформування, тобто критичної маси, необхідної для підтримки реформ в Україні. Середній українець сьогодні індиферентно ставиться до реформ. В цьому контексті проблема уряду в тому, що він погано знає своє суспільство і сподівається на більше, ніж воно спроможне сьогодні.

Третя слабкість: наявність реальних важелів впливу на уряд і контролю за ним з боку потужних фінансово-політичних груп, оскільки продекларовані цілі уряду певною мірою суперечать їх бізнесовим інтересам. Виділяється також слабкий зв’язок і вплив уряду на регіональні політичні і бізнес-еліти, в зв’язку з чим має місце приховане роздратування і нелояльність місцевих еліт щодо бюджетної політики.

П’ята: певна несамостійність і несамодостатність у формуванні основних напрямків стратегії і тактики перетворень. Це виявилося, зокрема, у відсутності впливу уряду на формування послання Президента до ВР, яке готувалося, як відомо, під керівництвом глави Адміністрації Президента.

Шоста: тотальна залежність України від Заходу і Сходу, роль України як буферної зони в нинішніх геополітичних комбінаціях і рекомбінаціях.

Слабким місцем уряду є також те, що йому потрібно паралельно здійснювати цілий ряд абсолютно різних заходів: адміністративна реформа, весняно-польові роботи, енергетична криза. Все це не під силу не тільки уряду Ющенка, але й будь-якому іншому на теренах постсоціалістичного світу.

Крім того, коли йдеться про деякі політичні фігури в Кабміні, які мають реальні важелі впливу, то мені здається, що навколо Ющенка згрупувалися далеко не однодумці. І дії, наприклад, Юлії Тимошенко свідчать про те, що в Україні є значна проблема з розумінням національних, державних і корпоративних інтересів. І часто останнє видається за перше або за друге.

Отже, уряд не має чіткої підтримки ні серед політичного класу, ні в суспільстві, де просто об’єктивно не існує соціальної бази такої підтримки, і де один із основних діючих мотивів політичної поведінки — «аби не було гірше». Тому об’єктивна логіка політичного процесу підказує недовговічний термін існування Кабінету Ющенка. І значною мірою його поява, його нинішня непослідовність дій є чинником політичної кон’юнктури, конкретної політичної ситуації, а не результатом готовності суспільства і політичних еліт до реального демократичного реформування. Скоріше за все, уряд Ющенка використовується як необхідна міжнародна легітимація України як держави, що декларує демократичні цінності.

Наталя ТРОФИМОВА, «День»