Умирати треба від життя, а не від голоду

В Україні порядна людина почувається зле не лише тому, що скрізь бачить жебраків, а й тому, що не має чого їм дати. Я приїхав з Ужгорода, лікуюся в Пущі- Водиці, а за газетами їжджу на площу Шевченка. І ото щоразу сиджу й рахую — оце за газети, а це буде бабцям за їхнє потерте вбрання і за їхні вже потойбічні обличчя.

Вразило мене журналістське привітання головного редактора газети «День» п. Лариси Івшиної (5 червня ц.р.). Усе моє життя — журналістика, 19 років редагував «районку», знаю і привітання, і подяки, і догани. Але оце, прочитавши кілька слів, писаних пані Ларисою, душею відчув їх слушність — «свобода — це можливість говорити банальні речі». І говорити, і робити — народитися, дихати, ходити пуща-водицьким лісом і посміхатися до одуда. Зрештою, умерти, але від життя, а не від голоду.

Але ж знаю, що мушу повернутися до Ужгорода, де на кожному кроці бачитиму, як кілька київських панів і місцевих підпанків «купили» цілу область. І не дорого дали. Медведчук із Суркісом схожі на європейських соціал-демократів навіть менше, ніж я на Тутанхамона, а Л. Кучма на Ф. Рузвельта. Щось треба робити! З радістю я прочитав міркування, викладені п. Галиною Бойко в листі до вашої газети.

Все дуже просто і в загальнолюдському вимірі навіть «банально» — «Потребуємо не політики, а порятунку». SOS! — ось гасло дня, і «День» слушно це гасло виносить на шпальти. «Потребуємо не політики, а порятунку» — гарна назва для постійної рубрики. І газетної рубрики, і рубрики щоденного життя.