Реальний біль на тлі чергового блефу

Не поділяю обурення колег щодо чергового шедевра іміджмейкерського відеомистецтва від УТ-1 "Кучма на толоці".

Ну, показали нам, які огірочки вирощує у своїй тепличці від "Південмашу" на дачі, що така ж, як і в О.Мороза, наш Президент - то й що? Зате тепер абсолютно точно відомо, чому такі погані справи в нашій державі: дача ж бо не маленька, скільки в неї сил і часу треба вкладати, аби в такому зразково-показовому порядку підтримувати (екран засвідчив!) - зрозуміло всім. Як стало зрозуміло й те, чому справи у партійного блоку Мороза набагато кращі, ніж у президентських НДП і АПУ: бо Олександр Олександрович на дачі сам не працює! Мене особисто у всіх цих політ-городніх усі-пусі заінтригувало тільки одне: чому, коли вірити УТ-1, нашому Президентові земля, "котра любить турботу, завжди віддячує", а мільйонам інших трудівників на цій самій землі вона "віддячує" набагато рідше - якщо судити з їхнього рівня життя?

Найсильніший сюжет на мегатему "Чому в нас усе не так, як у людей?" показали цього разу "Люди" (ICTV). На відміну від ведучого програми Андрія Цаплієнка - як звичайно, дещо багатозначно-повчального - героїня сюжету співачка Ганна Ратушна була жорсткою без будь-якого пафосу. Тому й біль її сприймався як непідробний, на відміну від журналістського "ради красного слівця". 1972 року емігрувала до Канади, а сьогодні Ганна разом із чоловіком намагалася знову знайти себе в Україні. З унікальним проектом хору "Україна" вони планували об'їздити весь світ, аби, як казала пані Ратушна, Україну пізнали не лише як країну, що торгує рабинями - сучасними Роксоланами... Та влада зробила тут усе, аби цього проекту не було втілено. "Це ментальність нації, генетика, - вважає співачка, - щоб так трагічно поїдати своє, своє знищувати. Це величезна, найглибша трагедія народу, що позбавляє його надії на майбутнє".

Після таких програм "7 днів" (УТ-1) у поствиборному варіанті - наче бальзам на душу. Приємно подивитися, як мирно, душа в душу, розмовляють - як, очевидно, й личить непримиренним опонентам! - Вадим Долганов (НДП) і В'ячеслава Чорновіл (НРУ), що дружно засудили всіх тих, хто стоїть не на своїй позиції, а на позиції людей, котрі стоять за ними. А догідлива вірнопідданість Бориса Тарасюка, що проглядала у кожному його слові в інтерв'ю тому самому Долганову - теж дорого коштує за теперішніх часів масового виходу кабмінівських бонз під прикриття парламенту.

А втім, під галас епохальних, великих форм телепропаганди, ми не звертаємо уваги на дрібниці. Які насправді й є тим самим 25 кадром, який зомбує нас із набагато більшою ефективністю. Суперпрофесіонально в цьому сенсі працюють у тих самих "7 днях". Один із очевидних їхніх успіхів - це живі репортажі, що крають душу. Їх умовно можна назвати "Із життя звичайних людей". Виразний, динамічний монтаж, прекрасна операторська робота, виразні характери, нічим не прикрита реальність побуту - то неповнолітніх безпритульних, то шахтарів, то - як в останній програмі - сільських пенсіонерів із Полтавщини. Але при цьому щоразу чого варте облямування таких - як і інших - програмних блоків! Наприклад, до сюжету про трагедію на шахті ім. Скочинського Вадим Долганов підвів через розповідь про відвідування Севастополя Юрієм Лужковим і "прийом" ним чергового будинку для родин російських моряків. Звичайно, - сказав пан Долганов, - будинок збудувати - це не каналізацію відновлювати (яку саме тоді в n-ий раз у місті Севастополі прорвало). З фекаліями боротися - це наша, українців, доля. Ось, наприклад, урядові довелося йти на екстрені заходи, щоб розплатитися з родинами загиблих шахтарів(!)...

У замальовці з Полтавщини кореспондент запитав у однієї з сільських убогих стареньких: "На що ви сподіваєтеся?". - "На смерть, - спокійно відповіла та, - аби швидше прийшла. Усе болить - не хочеться вже терпіти всі несправедливості". Інша жінка розповість, що в колгоспі залишилося лише два трактори, немає ні культиватора, нічого... А Вадим Долганов після цього, за останньою політмодою, переведе стрілки: виявляється, старенькі просто через своє нерозуміння пред'являють претензії до державної влади. Бо насправді частіше винні в усьому місцеві керівники. А от центральна влада, наприклад, зібралася провести пенсійну реформу... На жаль, завдяки телевізійному монтажу межа між реальним болем і черговим блефом - занадто тонка. І простота носіїв абсолютної правди життя неодмінно стає заручницею пропагандистського цинізму.