Хоча б іноді дивіться в небо, панове!

Сьогодні прошу вас, читачу, підняти голову й на мить кинути погляд у березневе небо. Чи неправда, за будь-якої погоди воно віє романтикою і кличе, манить, зачаровує (так, на мою думку, в більшості нормальних людей). А для авіаспортсмена небо - місце здійснення мрій... та, що там - ПМП (для тих, хто не зрозумів - "постійне місце проживання"). І держава наша Україна здавна славилася прекрасними парашутистами, дельтапланеристами, пілотами та повітряними акробатами, тобто - майстрами вищого пілотажу. На долях останніх і затримаємо ми сьогодні наш погляд. Не на всіх, звичайно, а на одній ...

У київському аероклубі "Чайка" за "совка" бував частенько - ще б пак, такий видовищний вид спорту не показувати по ТБ просто гріх! А коли розвалили ДТСААФ, приїздити сюди просто боявся - кожного дня спортсмени-авіатори бідніли, йшли специ, розвалювалася техніка, бракувало пального, запчастин, про придбання нових спортивних літаків не могло бути й мови. Здавалося: "Все, і тут фініш!" Та одного разу, холодного листопадового передзимового дня, за склянкою чаю в кімнаті командира літакової ланки Миколи Тарасевича, цей самий командир (нині - мій учитель вищого пілотажу) спокійно й розсудливо переконував мене в тому, що: "Ще не вечір, не занепад нашої спортивної авіації. Ще прийдуть до керма нормальні, розумні люди, котрі збагнуть, що майбутнє нашої спортивної, та й технічної думки, її втілення саме в прикладній малій авіації. Важко, звичайно бачити, що ось це все (жест у бік майданчика, заставленого спортивними "Як-52") нам відремонтувати не по кишені. Адже зрозуміють же наші великі конструктори і виробники, що із "Боїнгом" нам змагатися не варто, а ось першими у випуску й експлуатації таких ось легких машин, які можуть приземлятися де завгодно, маневрені не тільки в змаганнях, володіють досить високою швидкістю - ми просто зобов'язані бути! У нас прекрасний технічний потенціал і "антонівці" вже давно перестали б скаржитися на згортання виробничих потужностей. Загибель традицій у такому технічно передовому виді, як авіаспорт, - річ неприпустима. Зруйнується передусім інтелектуально-спортивний, елітний шар суспільства. У молоді зникне раптом романтично-привабливий і дуже потрібний орієнтир..."

Він тоді сподівався і вірив у кращі часи. Не скажу, щоб вони раптово настали, але люди - захоплені, сміливі - знайшлися. Генерал МВС, доктор юридичних наук, майстер спорту з рукопашного бою, службового багатоборства та стрибків з парашутом, "нардеп" Іван Білас і крізь купол сесійної зали ВР перейнявся проблемами та турботами Тарасевича і йому подібних. За два роки наші майстри вищого пілотажу прорвалися до світової еліти й на Перших Всесвітніх Авіаіграх (по суті - Олімпіаді авіаторів) команда, в яку входили і Тарасевичі - так-так, не дивуйтеся: в Миколи і дружина Тамара у команді, - стала володарем срібної нагороди Ігор! У ангарі з'явилися дві новенькі "сушки" (спортивні СУ), п'ять "яків" у хорошому стані, умільці роблять на "Чайці" і зовсім легенькі літачки, модерно-потішні, котрі користуються попитом за кордоном, зокрема в ОАЕ... Коротше: "Життя б'є джерелом, і все частіше це джерело обминає голови гарячих романтиків і фантазерів. Тому що саме вони й виявилися праві".

Правий 70-річний здоровань, найстаріший авіатехнік клубу "Чайка" Іван Петрович Гаркавка - і в люті морози, і в дощ і сльоту готує він машини до польотів - правий колишній комполку в Афганістані, котрий пішов сюди з генеральських посад, льотчик-ас Олексій Кінзерський, начальник клубу, льотчик, планерист, чемпіон країни Володимир Грибанов. Ну і, звичайно ж, - командир літакової ланки, майстер спорту з вільної боротьби, майстер спорту міжнародного класу з повітряної акробатики, супермайстер Микола Тарасевич. "Щоб це зрозуміти, потрібно сісти з ним у спарку і "поберкицятися," - сказав мені у лютому, розпочинаючи підготовку до нинішнього чемпіонату світу, президент Федерації літакової акробатики України Іван Білас. Я сів у літак із Миколою Тарасевичем і зрозумів: "Якщо є в нас такі люди, то ще далеко не все втрачено - є майбутнє у крилатих людей, є крила у мрії про нову українську легкомоторну авіацію для всіх!" Побувайте на "Чайці" - переконаєтеся. Ну, а сам я... Ви знаєте - захворів таким рідкісним видом спорту. Пробую, з дозволу Миколи, віражі та різні штучки, але навряд чи в мене виходитиме так здорово (ну, хоча б і через 5 років), як у нього - каскади найскладніших фігур, бочки, петлі й штопорні варіації - пізненько почав, хоч і випробував чимало "екстремів". Головне, що за Тарасевичем і з ним у всіх аероклубах країни підіймаються молоді, честолюбні, прагнучі перемог! Їм би тільки не "навалювати проблем на крила" не підрізати їх, а допомогти розправити. І наша "мала авіація" створить у світі велику й високу славу авіаційної держави - України.

Чим допомогти? Ну це вже будь-який думаючий "керманич галузі" краще за нас із вами знає. А я не ставив за мету - навантажувати Вас технічними та економічними проблемами. Я просто запропонував підняти голову, обважнілу від цих самих проблем, і поглянути у весняне небо Батьківщини, поглянути з надією...