Геннадій Москаль: in memori
От про що точно ніколи не думав, так це те, що колись писатиму прощальний спогад про Геннадія Москаля – міцного державника, сміливого генерала, непідробного патріота, напрочуд епатажну, харизматичну та імпульсивну, часом суперечливу і яскраву Особистість, яка ніколи не давала розслабитися ні колегам та однодумцям, ні ворогам і опонентам.
Про його неординарну діяльність на посадах голови Закарпатської та Луганської ОДА, народного депутата, заступника очільників МВС та СБУ України зупинятися не буду – не моя «парафія». Є люди, котрі з ним тоді працювали пліч-о-пліч і мають право та можливість сказати більше, зокрема #ЯрославГалас. Мій спогад – про його потужний старт у велику політику, який почався на моїх очах і не без моєї скромної участі - з посади начальника УМВС України у Закарпатській області в листопаді 1995 року.
Міліцейське управління на Закарпатті Геннадій Москаль очолив у непрості часи, коли не кримінал остерігався авторитету силовиків, а скоріш навпаки. Рекет, грабунки, «наїзди», вбивства були тоді для загалом законослухняного і толерантного Закарпаття звичним явищем. Висловлю виключно власну думку: тогочасне міліцейське керівництво області не особливо відзначалося професіоналізмом та й інтелектом і не раз само давало привід журналістській братії не тільки для справедливої критики, але й відвертих насмішок…
З призначенням полковника Г.Москаля керівником управління ситуація стала стрімко змінюватися. Криміногенна ситуація помітно поліпшувалася, не на жарт налякані його заявами і діями головні бандити-рекетири повтікали від гріха подалі у ближнє зарубіжжя – Угорщину і Словаччину. Попри це він виклично демонстрував загалу, що не боїться криміналітету, у вихідні дні одноосібно прогулювався найбільш повнолюдними вулицями Ужгорода і принципово не визнавав терміну «кримінальний авторитет». «Справжнім авторитетом у народі мають бути владні структури та органи правопорядку, а не якісь без роду-племені уркагани», - наголошував Г.Москаль. Можна з впевненістю сказати, що Г. Москаль вселив на той час віру людей в те, що правопорядок може існувати.
У той час Закарпаття активно позбувалося не лише злочинного елементу, але й перевертнів у погонах. В одному з інтерв’ю генерал сказав мені, що за рік роботи звільнив 281 працівника УМВС, з них за негативними моментами 91. Такого досі не було ніколи!
Відкритість у роботі закарпатської міліції стала звичним явищем, а журналісти – бажаними гостями: брифінги, прес-конференції, особисті інтерв’ю Г.Москаля та його заступників стали звичною практикою. Енергійна, а головне – результативна робота очільника УМВС була з вдячністю сприйнята громадою Закарпаття, а журналісти обласних ЗМІ на найпершому конкурсі «Людина року-96» , організованому редакцією газети «Срібна земля ФЕСТ», одноголосно(!) присудили це звання Геннадію Москалю. Чим, до речі, викликали невдоволення і заздрість багатьох небожителів закарпатського владно-бізнесового Олімпу.
У липні 1997 року тодішній міністр МВС Юрій Кравченко провів на Закарпатті виїзне засідання колегії міністерства, на якому не лише вперше за останні роки похвалив міліцію Закарпаття, але й рекомендував іншим обласним управлінням переймати його досвід.
Але радість закарпатців була недовгою – у жовтні 1997 року Геннадій Москаль уже у званні генерала був призначений на посаду заступника міністра – начальника ГУ МВС України у Криму – найбільш криміногенному регіоні України. «Далі Криму не зашлють» - з сумом жартували тоді ми.
Навівши жаху на криміналітет Криму та Дніпропетровщини, Геннадій Москаль знову повернувся на Закарпаття у червні 2001 року – цього разу головою Закарпатської ОДА. Його попередника Віктора Балогу кучмівський «статс-секретар» медведчук таки звільнив з посади після відставки уряду В.Ющенка.
Перше «губернаторство» Г.Москаля було нетривалим і напруженим, не таким яскравим, як керівництво міліцією. Бо у політиці поняття «друзі-вороги» є куди складнішим і заплутанішим, аніж у протистоянні силовиків з криміналітетом. Як на мене, на цій посаді Геннадій Москаль, добре розуміючи і прогнозуючи розвиток ситуації у країні та області, не надто старався реалізовувати політику Банкової, намагався маневрувати так, аби й вовк не був дуже голодним, й овець не меншало… Тому його заміна на більш послушного наступника не забарилася.
Ну а подальшу державницьку діяльність Геннадія Москаля, після Помаранчевої революції 2004-05 років та революції Гідності 2013-14 років, знають мільйони співвітчизників і тут мені нічого додати. Сьогодні щиро шкодую лише за тим, що ми особисто так і не змогли порозумітися за його другої каденції на посаді голови ОДА щодо адміністративно-територіальної реформи, реформування місцевого самоврядування. Життя засвідчило, що, попри все, він значною мірою мав рацію і в цьому питанні. Але сьогодні це вже не має жодного значення…
Востаннє ми бачилися і спілкувалися в Ужгороді 20 жовтня 2020 року.
Мир душі, вічна пам’ять і Царство Небесне, пане Геннадію!
