Перейти к основному содержанию
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Кайдаші» зі щасливим фіналом, або ходіння від Пекла до Раю

Львівський національний академічний драматичний театр ім. Марії Заньковецької відкрив черговий театральний сезон прем’єрою вистави «Кайдаші» за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького
23 августа, 10:48

«Кайдашева сім’я» - твір, який впродовж століття ставили (і будуть ставити) на театральних сценах, а також за його мотивами знімають фільми й серіали. От і Театр ім. Марії Заньковецької вже не вперше звернувся до шедевра української класики. У 2003 році режисер Вадим Сікорський поставив «Кайдашеву сім’ю», як філософську притчу про життя людини.

«Кайдаші» 2024 року в постановці режисера Ігора Білиця – це кардинально інше прочитання повісті, причому, з певними відхиленнями від канонічного тексту, адже, як розповів пан Ігор, він запропонував виконавцям ролей розповідати свої особисті історії, в контексті й ситуації до персонажів. А оскільки на кожного героя вистави режисер взяв по три актора, то кожна наступна вистава буде дещо відрізнятися від попередньої.

фото

«Родзинок» нової постановки заньківчан кілька – це імерсивність вистави (вона грається на трьох сценах: в укритті, на камерній сцені і в колишній Блакитній залі, а нині – в кімнаті Скарбека) і порушення хронології подій.

Починається все з підвалу-укриття (своєрідного Пекла), де кожний з героїв (крім Омелька Кайдаша, який на той момент уже помер) має свій куточок для «сповіді» - розповіді про себе і про ситуацію, яка склалася, розсваривши колись рідних людей. Тут не цураються навіть міцного слівця («І ця груша, б…дь, моя!»), тут сама атмосфера напівтемряви і специфічної акустики наче створює всі умови для того, щоб людина відчула себе в Пеклі. П’ять груп глядачів проходять коло, по черзі слухаючи історії кожного з Кайдашів: Марусі Кайдашихи, Карпа, Лавріна, Мотрі й Мелашки. Лише потім піднімаються сходами на камерну сцену, де розгортається сімейна драма зі сварками, бійками, образами…

фото

Художниця Анна Шкрогаль так вибудувала сценічний простір, що в дещо похилену сцену вмонтовані труби-стовпи – наче провідники між Пеклом, Чистилищем і Раєм. Власне, в Чистилищі й відбуваються кульмінаційні сцени-діалоги вже за участі Омелька Кайдаша, який закликає усіх жити в мирі й гуртуватися, бо «разом краще».

Коли ж глядачі й актори переходять до верхньої зали , то потрапляють у світлий простір, автентичні пісні супроводжують дійство і налаштовують на позитивні емоції. Фінал вистави – то власне початок щасливого періоду закоханості й одруження молодих Кайдашів і світлих спогадів про молодість Омелька і Марусі.

фото

Режисер Ігор Білиць зізнається, що ніколи не розумів, чому люди сміються на «Кайдашевій сім’ї», а коли ще в школі вперше прочитав цей твір, то йому було паршиво. «Сьогодні, коли нам всім складно через війну, - каже Ігор Білиць, - соціальні зміни, переміщення людей, я хочу цією виставою сказати, що був розбрат, ми ділилися на схід, захід, північ, південь, центр, галичан, слобідчан, киян, кожен тягнув «ковдру» на себе, а тепер необхідно «згребтися» до купи та відчути об’єднання. Вирішив дещо змінити структуру дії – переграти твір «навпаки», з кінця до першої частини… Ми закінчуємо виставу тим, що кожна людина хоче добра, щастя, любові. Якщо це виявляємо – ми в раю».

фото

Ця вистава – подорож розпочинає новий сезон в Театрі ім. Марії Заньковецької, який обіцяє бути дуже насиченим і цікавим. За словами генерального директора-художнього керівника театру Максима Голенка, планується 14 нових постановок на різних сценах, з яких на Великій сцені вже у вересні можна буде побачити мюзикл «Чарлі і шоколадна фабрика» Роальда Дала в постановці режисерки Наталії Сиваненко (до слова, це буде перша постановка цього твору в Україні), в грудні – комедію Едмона Ростана «Сірано де Бержерак» у постановці головного режисера театру Давида Петросяна. А в жовтні сам Максим Голенко планує відновити виставу «Тригрошова опера» Бертольда Брехта і Курта Вайля, яка вже була на заньківчанській сцені в 2021 році.

фото

Як каже Максим Голенко, його мета – не розчаровувати давніх прихильників творчості заньківчан і привернути увагу навіть тих, хто не ходив до театру. Видається на те, що ця мета не така вже й недосяжна…

Людмила ПУЛЯЄВА, фото автора.

Delimiter 468x90 ad place

Подписывайтесь на свежие новости:

Газета "День"
читать