Пекельний рай Франкенштейна
Завжди цікаво порівнювати роботу того чи того режисера або актора на екрані та на сцені.
В цьому сенсі найпильнішої уваги вартував показ спектаклю “Франкенштейн” з щотижневої програми “Британський театр у кіні”, котра щовівторка демонструється в кінотеатрі “Київ”.
«Франкенштейн» - сценічна адаптація однойменного роману Мері Шеллі, здійснена Денні Бойлом – автором культових фільмів “На голці” та “28 днів” – на кону Королівського національного театру в 2011 році. Головні ролі у виставі виконали Бенедикт Камбербетч і Джонні Лі Міллер, які поперемінно грають Віктора Франкенштейна і його створіння. Денні Бойл зауважив з цього приводу: «Франкенштейн і Чудовисько в буквальному сенсі творять один одного, щовечора змінюючи тіла».
За роботу в спектаклі обидва актори отримали престижну премію Лоуренса Олів'є і театральну нагороду Evening Standard. Я потрапив на показ тої версії, де Створіння грає саме Камбербетч. Мені випадало бачити його й у фільмах (недавно, наприклад, у “Докторі Стренджі”), і в спектаклі “Гамлет” у тому-таки “Києві”. Однак саме його Створіння - справжній театральний подарунок, адже цей образ відштовхується в першу чергу від фізики, тілесної унікальності, що прирікає його на вічне відторгнення з боку людей. Це особлива насолода – спостерігати за роботою настільки пластичного актора, який, здається, самим лише тілом, рухом, мімікою без жодного слова здатен зіграти будь-кого.
Режисура Бойла передбачувана: він відтворює свої кінематографічні шаблони, атакуючи глядача гучною музикою, складною сценічною машинерією, потужними ефектами освітлення – одне слово, уподібнює мізансцени до кадрів. І все це виглядало би яскравою банальністю, якби не Камбербетч і Лі Міллер. Цей дует, відтіснивши всіх інших персонажів на другий план, наповнив патетичні побудови Бойла реальним життям.
Власне вони й донесли думку інсценізаторів з майже фізіологічною переконливістю – Франкенштейн і Чудовисько ніколи не знищать одне одного; їхній зв’язок набагато глибший, аніж кохання чи ненависть. Це – стосунки бога і його створіння. Вони приречені одне на одного. Це їхня пекельна мука, їхній утрачуваний щомиті рай.
Отак популярний, але геть неглибокий сюжет став історією воістину шекспірівського рівня. А все, що потребувалося для того – лише двоє талановитих акторів.
На таке здатен тільки театр – тому-то він і не зникне ніколи, яка б чудасія не мигтіла на наших моніторах.
