Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Велика депресія. Український варіант

22 лютого, 2019 - 17:59

Ми, українці, полюбляємо говорити про свою унікальність. Але навіть сьогоднішні наші проблеми не є чимось новим для історії.

У 2019 році, коли ми маємо нібито демократію, український економічний та суспільний стан історично нагадує часи Великої Депресії в Сполучених Штатах Америки.

Не відкрию секрет, якщо скажу, що сучасній, так званій, українській еліті не вигідно мати вільне від бідності суспільство – влада, власне, не готова мати таке суспільство.  Саме для цього, ця еліта і запровадила такі правила, стандарти та процедури які створюють її монопольне панування в економіці, політиці та медіа. Ці інструменти перетворюють весь процес зміни еліт – вибори – в змагання не ідей та концепцій розвитку суспільства, а фінансових та медійних ресурсів.

Технологічний прогрес та розвиток людських цінностей крокує вперед неймовірними темпами, а чиновницькі лави кволо плентаються за трендами, намагаючись переробити їх на власний лад, щоб утримати владу у своїх руках.

Лише уявіть, як важко керувати самодостатнім та вимогливим суспільством.

Можу сказати, що у чинної влади вдало виходить маніпулювати і тримати у напрузі громадян, яких я не можу назвати вільними у первинному розумінні цього слова.

Адже, справжня особиста свобода неможлива без економічної безпеки і незалежності. Голодні та безробітні люди — це кадри для диктатури.

Американці вийшли з «депресії» важким, але вдалим шляхом, обравши президента, який і по цей день вважається найуспішнішим Президентом в історії США.

Мова йде про Франкліна Рузвельта. Його успіх, на мою думку, полягає у тому, що він був дійсно зацікавленим у економічних змінах і декларував свої чітко сформульовані цінності.

Наприклад, за його теорією, щасливим і по справжньому вільним суспільство може вважатися лише маючи чотири свободи: свободу слова, свободу віросповідання, свободу від злиднів та свободу від страху.

Чи маємо ми в сучасній Україні свободу слова?

Номінальну – так. Фактичну – ні.

Монопольні олігархічні медіа є найсильнішою зброєю старих еліт. Саме вони викривляють реальну картину стану справ в країні і працюють виключно на відтворення панування олігархів в економіці та політиці. А олігархи не зацікавлені у створенні вільного суспільства, а лише у поновленні схем проникнення до кишень українського народу, шляхом маніпуляцій і використання політиків.

Чи маємо ми в сучасній Україні свободу віросповідання?

Тут можна сказати, що маємо, але це не надбання окремо українського суспільства, це багаторічних історичний досвід людства.

Кожна людина має право на віросповідання тієї релігії, яку вважає істинною та у тій формі, яку бажає мати за потрібне.

Єдине, що бентежить у історії з релігією в Україні, це бажання топ-політиків маніпулювати на темі віри, виставляючи себе у кращому світлі, як на міжнародній арені, так і на внутрішній. Простими словами, гра у показуху.

Чи маємо ми в сучасній Україні свободу від злиднів?

Ні номінально, ні фактично.

Тут ситуація набагато гірша ніж зі свободою слова чи віросповіданням.

Українська держава економічно нестабільна країна. За рівнем видатків на ведення домашнього господарства Україна посідає одне з останніх місць серед країн Східної Європи.

Зрештою, чинній українській владі не вигідно покращувати економічний стан держави, адже існуючи схеми наповнюють кишені окремої верстви населення, яка дякуючи всюдисущій бідності «тримає за шлунок» майже 80% населення.

Керування голодним суспільством – найкращий варіант для побудови тоталітаризму та ілюзії безвихідності.

А лякає у цій ситуації те, що суспільство грає у запропонований  провладними політиками лабіринт, з якого вихід лише один – підкоритися.

Чи маємо ми в сучасній Україні свободу від страху?

Однозначно, ні. Україна – держава із зовнішнім воєнним конфліктом.

Кожного дня ми вимушені захищати кордони своєї держави від російських агресорів та окупантів.

Крім того, влада залякує населення східним конфліктом і не забуває ще й підзаробити на війні. 

Ця практика не є новою. Всі ці процесі відбувалися у різних історичних відрізках часу та країнах. 

Чи є вихід?

Скажу популярно – вихід є завжди!

Об’єднання мудрої та розуміючої свою справу політичної еліти, яка зможе приборкати свої особисті амбіції для спільного майбутнього зможе вивести українців кола відсутності свобод.

Тут дуже багато залежить від громадян, від  їхньої уважності та вимогливості. Ми – нація переможців на Майданах, але лузерів на виборах, тому що завжди амбіції величезної кількості політиків розпорошують можливості громадян зробити вірний вибір.

Я не писатиму про жодного з кандидатів на пост Президента, адже це право на вибір, яке повинно бути пріоритетним. 

Я абсолютно переконаний, що наше завдання – нарешті почати будувати країну, засновану на принципах справедливості та розумінні свободи громадянина.

Майбутнє сьогодні значно важливіше для нас. Захищати своїх дітей або створене своїми руками громадянин буде значно швидше і ефективніше ніж будь-що, залишене йому у спадок. 

Адже, створене власними руками – це найбільше щастя, за яке ми тримаємось і ніколи нікому не хочемо віддати. 

Саме тому, маю велику надію, на те, що українське суспільство у своїй більшості розуміє важливість сьогодення, адже такі події та переломи устрою держав трапляються циклічно, але дуже рідко. 

Давайте не ловити гав: майбутнє – це вчасно прочитана газета, або гортання відібраної літератури, зрештою, майбутнє – це осмислено зроблений політичний вибір, за який також потрібно нести відповідальність.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ