На стоянку біля міськвиконкому Слов’янська, де три роки тому вправно роз’їжджав колами БТР з російським прапором, на патріотичний автопробіг з’їжджаються городяни. Тепло вітають один одного, вивішують на стекла й багажники великі синьо-жовті прапори, беруть попутниками активістів без машин. У традиційному патріотичному пробігу приїхало взяти участь сім авто — небагато, але спілкуються вони один з одним, як у сім’ї.

Водночас інші слов’янці ліниво ходять узбіччями, байдуже кидаючи погляди на колону. На лавках пліткують кумоньки, літній чоловік поруч голосно скаржиться на високу комуналку. Ці дві реальності й типи свідомості дивним чином співіснують у межах одного міста. І хоч ця байдужість вже набила оскому, з нею доводиться миритися. Пасторальність картин не приховає правди — в головах більшості місцевих жителів ще повний сумбур.

Так місто зустрічає День визволення — 5 липня 2014 року над виконкомом Слов’янська знову замайорів український прапор, терористи на чолі зі своїм квазі-лідером Стрілецьким покинули місто. Українські військові увійшли до міста, на центральній площі організували роздачу гуманітарної допомоги, за вантажівками з хлібом і вільними розетками вишиковувалися черги. Звуки залпового вогню, буквальний страх за своє життя і снаряди, що влучають у житлові будинки й школи, пішли у небуття. Цю дату патріоти називають своїм «другим днем народження».

«ДЕНЬ» ЗНАЄ СВОЇХ ГЕРОЇВ І ПІДТРИМУЄ: ПЕРЕДАЛИ У ПРЕС-ЦЕНТР ШТАБУ АТО СВІЖІ НОМЕРИ І БЕСТСЕЛЕРИ БІБЛІОТЕКИ ГАЗЕТИ «ПОВЕРНЕННЯ В ЦАРГОРОД» І «УКРАЇНА INCOGNITA. ТОП-25» / ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ АНАСТАСІЇ РУДЕНКО

За три роки після звільнення у Слов’янську візуально мало що змінилося. Так само на бігбордах красуються позбавлені смаку плакати локальних феодалів і регіоналів. Чоловік похилого віку Геннадій, який теж вийшов взяти участь у автопробігу і сів до нас у машину, киває на бігборд депутата Олега Недави й зачитує слоган «Край людей незламної волі». «Звучить як кепкування... — киває головою він. — З людьми тут треба працювати, інакше волі у них ніякої немає».

І з ним важко не погодитися. Силами АТО не звільниш окуповані за довгі роки російської пропаганди розуми людей — шлях до свободи лежить через тривалу й системну роботу. Нагадаємо, що «День» цієї весни вперше приїхав до Слов’янська й Маріуполя з XVIII Міжнародною фотовиставкою і представив нашу Бібліотеку  та комплекти книжок для всіх шкіл і бібліотек міста. До речі, прийняття нашого «інтелектуального десанту» в обох містах було дуже теплим, а дискусії — жвавими. (Детальніше читайте у статті «Слов’янськ: пізнання українського світу», «День» №48 від 21.03.2017 і «Море «Дня» в Маріуполі» №54 від 28.03.2017.)

«НЕ ВІРТЕ, ЩО ДОНЕЦЬКІ НЕ ПІШЛИ ЗАХИЩАТИ СВІЙ КРАЙ»

Цього року лінія розмежування між програмою святкування 5 липня громадськими діячами і місцевою владою пролягла особливо виразно. Остання з року в рік відбувається формальним коротким церемоніалом навіть без участі міського голови. Мабуть, не пристало мерові з гаслом «любитиму Слов’янськ, як Неля» і «ватним» електоратом «світитися» на подібних заходах. «У бомбосховищі, напевно, ховається», — жартують активісти. А на заходах, організованих силами громадських діячів, кореспондент «Дня» побував з великим задоволенням.

Автоколона вибоїстими дорогами (не через війну, а через недбале керівництво містом) приїхала на гору Карачун у передмісті Слов’янська. Тут цього року 4 липня стартував форум-фестиваль «Донеччина зустрічає своїх захисників», організований Союзом ветеранів АТО Донбасу й низкою патріотичних організацій регіону за підтримки Донецької ОВДА. Карачун зустрів гостей прохолодною, сірою й дощовою усмішкою, і ненавмисне згадуєш, що 2014 року це місце було одним з епіцентрів протистояння, адже з цієї вершини місто видно, як на долоні.

«Організували такий захід для об’єднання громадян, створення загальної історії, щоб діти й молодь з інших міст мали можливість поспілкуватися з військовими, — розповів «Дню» військовий Володимир, глава Союзу ветеранів АТО Донбасу. — У наметовому містечку живуть школярі з усієї України, які приїхали на потязі «Труханівська Січ» (про цей потяг «День» писав у матеріалі «Відверта розмова, що «зшиває» країну», випуск №108 від 21 червня 2016. — Ред.). Учора до них приїжджали інженерні служби, розповідали про розмінування цих регіонів, сьогодні відбудеться майстер-клас з парамедицини, показ фільмів, спілкування з ветеранами, концерт «Пісні, народжені в АТО». 5 липня хлопці з бійцями роз’їдуться по різних локаціях — Слов’янськ, Лиман, Бахмут, Краматорськ, щоб побачити, як живуть ці міста через три роки після звільнення. А о 18.00 у Краматорську буде загальна хода, присвячена Дню звільнення. До нас на форум з’їхалися близько двох сотень військових, з них 150 точно залишаються ночувати. Така емоційна підтримка дуже важлива». Володимир — боєць із Донецька, наголосив: «Є міф, що донецьких пішло мало служити й захищати свій край. Це неправда. Тільки п’ять чоловіків з мого близького оточення пішли на фронт. Просто не могли терпіти, що чужі «дядьки» прийшли до нашого міста й осель».

«ЧИТАТИМЕМО ГАЗЕТУ «День» НАШИМ ВІЙСЬКОВИМ»

Кореспондент «Дня» передав останні випуски газети й одні з найкращих бестселерів нашої Бібліотеки «Повернення в Царгород» і «Україна Incognita. Топ-25» прес-центру штабу АТО. Далі вони попрямують безпосередньо до військових. «Газету «День» знаємо й дуже любимо, стежу за книжками, які ви випускаєте, — розповів Олександр ПОРОНЮК, начальник прес-центру. — У нас є боєць з позивним «Філософ», і напівжартома-напівсерйозно ми його називаємо характерником (інтерв’ю з ним читайте незабаром у «Дні»). Зараз у наших лавах багато молодих військових, віком 20—25 років, які пішли служити за контрактом. І вони вечорами часто збираються довкола «Філософа», який проводить з ними бесіди про життя, мораль, виховання, що відбувається довкола. Інколи розповідає про прочитані книжки. Так от упевнений, що «Повернення в Царгород» особисто йому припаде до душі, адже це книжка про витоки української історії, коріння нашої ідентичності. І читатиме нашим військовим газету «День».

«Якісної преси, звісно, дуже мало, — розповідає його помічник, офіцер Євген. — Інколи я сам десь, буває, вихоплю в якихось завалах газету «День», хоч і старий випуск, хоч і минулорічний, одразу беру читати його собі. Отже, дякуємо за свіжий номер, вже сказав усім, що один екземпляр точно мені, хочу прочитати».

«ПОЛІТИКА ІНФОРМАЦІЙНОЇ РЕІНТЕГРАЦІЇ ДОНБАСУ ДУЖЕ СЛАБКА»

«Форум «Донеччина зустрічає своїх захисників» — перша подія такого масштабу і такого спрямування, раніше ми лише зустрічали рідних і побратимів загиблих під час звільнення Слов’янська і Краматорська хлопців, відкрили кілька пам’ятних знаків. А цей захід спрямований на те, щоб не лише підкреслити, що ми пам’ятаємо про загиблих, а й наживо поспілкуватися громадам з нашими військовими, — дає коментар «Дню» співорганізатор, журналіст, солдат-доброволець ВСУ і мер Слов’янська в 2014—2015 рр. Олег Зонтов. — Захід важливий не лише для нас тут, а й для всієї України — показує, що Донеччина вдячна своїм захисникам, хоче з ними знайомитися й зберегти пам’ять про подвиги. Сюжети про такі події треба ретранслювати на всю Україну — це і є складова інформаційної реінтеграції Донбасу, політика якої зараз дуже слабка. На жаль, бачимо, що загальнонаціональних ЗМІ практично немає, лише газета «День» системно приділяє увагу цій темі. Часто Донецьку й Луганську область намагаються дискредитувати, їх показують як суто сепаратистські регіони, хоча не варто забувати, що все, що відбувалося тут, було під дулом російських автоматів. Потрібне посилення інформаційного «вкраплення» Донбасу як невід’ємної частини України. Ми така ж «плоть і кров» нашої держави, як і інші регіони.

Свідомість виховується поступово, й важливо, що 5 липня стає традицією, школи доглядають пам’ятні знаки, діти знайомляться з героями. Усе це зараз відбувається волонтерськими зусиллями, а хочеться, щоб стало державною політикою».

«5 ЛИПНЯ СТАЛО ОДНІЄЮ З НАЙВАЖЛИВІШИХ ДАТ У РОЦІ»

У день визволення, як писалося вище, міська влада влаштувала, за словами тих, хто прийшов, «образливо короткий» мітинг на площі. Ті, хто прийшов на півгодини після дев’ятої ранку, вже побачили порожню площу. Що ще раз показує розрив між міською владою, що якісно не змінилася, й патріотичними городянами.

«Для мене 5 липня стало однією з найважливіших дат у році, — розповідає «Дню» Тетяна, вчителька місцевої школи, котра прийшла на Соборну площу 5 липня у святковій вишиванці. — Саме з нашого міста починалася найбільша трагедія новітньої історії України — війна. Коли все починалося, ми не думали, що це все серйозно, здавалося, що все вирішиться за кілька хвилин, але цього не сталося. Багато причин — тепер ми вже розуміємо, що ця подія готувалася не один день, і не один тиждень. До весни 2014 року не всі знали, що є таке невелике містечко на Донбасі, а тепер Слов’янськ став загальною назвою. Треба пам’ятати, що це день визволення не лише Слов’янська — за ним звільнили Краматорськ, Дружковку, Константинівку, Николаївку. На жаль, не вдалося очистити тоді всю Донецьку область. І по сьогоднішній день, а пішов уже четвертий рік, є окуповані території, лінія розмежування, але знову ж таки дуже шкода, що сьогодні українські бійці, добровольчі батальйони мають стояти на цих рубежах, і звичайно, ми стежимо за подіями там, і дуже боляче, коли передають, що є загиблі, поранені. Упевнена, що у Слов’янська хороше майбутнє, оскільки позитивна динаміка є».

«ДЯКУЮ ГОСПОДУ, ЩО ЖИВУ В МИРНОМУ МІСТІ ВІЛЬНОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ»

Літній чоловік Володимир, що приїхав на велосипеді на площу, розчаровано зупинився. Із сумом дізнавшись від нас, що мітинг закінчився, він сказав, що цього дня 2014 року плакав від щастя, дізнавшись про визволення: «Мир прийшов до нашого міста цього дня три роки тому. Але цей мир завойований дорогою ціною. Патріоти поклали своє здоров’я або навіть життя за нашу свободу. Я дякую Господу, що живу в мирному місті вільної та європейської держави.

Під час окупації я нікуди не виїжджав, живу на Північному і все це бачив. Це страшно. Ніколи не думав, що «старший брат», як говорилося раніше, прийде на нашу землю з вогнем та мечем. «Старший брат» виявився Каїном, убивцею. Каїн йде нашою землею. Ми тут займаємося своїми справами, ростимо дітей, бізнес робимо, відпочиваємо на сонечку, але повинні пам’ятати, що війна триває, в окопах сидять українські патріоти і за нас гинуть щодня. Їхні близькі отримують похоронки, тому що ця пожежа ще не загашена. Це дуже страшно».

*  *  *

Війна стала для когось струсом, запустила «броунівський рух» у свідомості, і хочеться вірити, що змін на краще буде більше. Слов’янську — ментального оздоровлення й оновлення владних еліт, а Донецькій і Луганській областям — терпіння. До миру на умовах нашої перемоги.