Великою нацією нас робить не наше багатство, а те, як ми його використовуємо.
Теодор Рузвельт, 26-й президент США

«Ілюстрація до мистецтва життя»

У Києві відкрилася виставка документів «Богдан Гаврилишин: Людина світу, народжена в Україні»

17 жовтня у приміщенні Центрального державного архіву громадських об’єднань України відбулася доволі камерна, але важлива в історичному аспекті подія. Архів публічно представив документи з особового фонду всесвітньовідомого економіста нової генерації, члена Римського клубу, радника президентів, голів Верховної Ради і прем’єр-міністрів України, видатного громадського діяча Богдана Гаврилишина, котрий 19 жовтня відзначить 90-річний ювілей. Презентація-брифінг, на яку, крім медіа (котрих насправді на заході такого рівня мало би бути незрівнянно більше) запросили представників Дипломатичної академії, студентів Київського університету імені Бориса Грінченка (у якому Богдан Дмитрович є почесним професором), пройшла у атмосфері теплих спогадів і щирого спілкування однодумців Богдана Дмитровича, серед яких − головний редактор газети «День» Лариса Івшина, президент Міжнародного інституту Менеджменту (Київ) Ірина Тихомирова. Настрій вечора створили і виступ талановитого дуету юних скрипалів Two Violins та показ міні-версії біографічного документального фільму про Богдана Дмитровича «Місія-Свобода» (до речі, повністю стрічку можна буде побачити в ефірі телеканалу UA.Національний уже 22 жовтня о 18.00). А 19 жовтня у Національному палаці мистецтв «Україна» відбудеться благодійний ювілейний вечір, присвячений Богдану Гаврилишину.

ДАРУВАННЯ ОСОБИСТОГО АРХІВУ ЯК УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України Ольга БАЖАН наголосила: «Сьогодні для нас дійсно дуже помітна і довгоочікувана подія: архівісти фактично «під ключ» здають першу описану частину, яка є складовою національного архівного фонду. Документи Богдана Дмитровича надходили на постійне зберігання до ЦДАГО України впродовж 2004 - 2009 років». Серед оприлюднених документів − листування Богдана Гаврилишина з громадськими та політичними діячами світового рівня, серед яких Маргарет Тетчер, Романо Проді, Александр Квасневський, Збігнєв Бжезінський… Але крім того – і унікальні родинні фото, і листи матері Богдана Дмитровича до дітей, і заява Гаврилишина щодо надання йому українського громадянства, і ще чимало свідчень віх його життєвого шляху, які насправді є й частинами історії України. Як наголосив політичний оглядач, модератор заходу Дмитро Тузов, Богдан Дмитрович завжди був і залишається «потужним лобістом України», і слово «Україна» звучить у всіх його листах до представників світових еліт. У цьому зможуть переконатися всі відвідувачі виставки та дослідники-архівісти.

«Перше надходження прийшло до нас взагалі у великих коробках з-під бананів, - ділиться спогадами Ольга Бажан. − У них було понад 70 великих тек. Вони дуже яскраво характеризують Богдана Дмитровича як багатогранну особистість, тому що це абсолютно різні тематичні напрямки. Тривала дуже копітка робота із прочитання цих текстів, щоб систематизувати ці документи і дати дослідникам можливість об’єктивно відслідкувати і дослідити історію України. Не тільки «зсередини», через українські архіви, а тепер дослідники завдяки цим документам матимуть змогу познайомитися з процесом становлення нашої держави і з погляду інших країн світу».

До речі, фонд №334, перший опис якого представила Ольга Бажан, одразу викликав живий інтерес аудиторії, зокрема одна з присутніх виявилася дисертанткою, що вже завтра прийде до читального залу, щоб аналізувати листування Богдана Дмитровича.

«Для України це унікальне явище – дарування особистого архіву на державне зберігання постаті такого масштабу, – акцентувала директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України. – Якщо таким шляхом далі підуть усі наші видатні діячі, це надзвичайно збагатить національний архівний фонд».

«ЦІ АРХІВИ ПОКАЗУЮТЬ, НАСКІЛЬКИ БОГДАН ДМИТРОВИЧ ВІРИТЬ У ЛЮДЕЙ…»

Олена БЕКРЕНЬОВА, директор Фонду Богдана Гавришилина, зі свого боку поділилася, що праця з тими «банановими коробками з документами, які Богдан Дмитрович передав понад 10 років тому», була її першою роботою, тоді – студентки-випускниці лінгвістичного університету, котра мала допомагати архівістам: перекладати англомовні документи та робити до них анотації. «Дуже багато з тих документів були англійською, французькою, німецькою і навіть італійською та іспанською мовами, – пригадує Олена. – Тоді про Богдана Гаврилишина я дуже мало знала. Тоді мене вражало те, як людина може все встигати: як можна бути і професіоналом, і успішним в особистому житті, і в громадському житті, займатися спортом, відвідати, як Богдан Дмитрович нещодавно підрахував, 89 країн світу. Для мене це було щось неймовірне. І дотепер я продовжую працювати з паном Богданом. І тепер до мене прийшло розуміння того, що всі архіви, які передав Богдан Гаврилишин, є найкращою ілюстрацією до мистецтва життя. Того, як він зміг знайти гармонію між різними сферами... З 1988 року він працював в Україні, що місяця сюди приїжджав і ніколи не заробляв тут коштів. Також вражає, як він ставиться до сімейного життя: у нього троє дітей, семеро онуків, всі свята вони відзначають у Швейцарії в українських традиціях… Ці архіви показують, наскільки Богдан Дмитрович вірить у людей, наскільки тепло він ставиться до них… Він ніколи не боявся написати до принцеси чи принца і завжди отримував відповіді».

ПЕРША БІЗНЕС-ШКОЛА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ – У КИЄВІ

Дмитро Тузов нагадав, що Богдан Гаврилишин фактично був «одним із співорганізаторів Давоського форуму, а також ініціатором створення Міжнародного інституту менеджменту в Києві». До того Богдан Дмитрович майже тридцять років життя присвятив Міжнародному інституту менеджменту в Женеві.

Президент Міжнародного інституту менеджменту в Києві, найкращої бізнес-школи України, Ірина ТИХОМИРОВА розповіла: «Інститут був створений ще у 1989 році, коли існував Радянський Союз. Рішення ще приймалися в Москві. І кажуть, що була велика боротьба: чому в Києві, а не Москві. І зараз мене питають, як вдалося, що перша бізнес-школа на теренах Радянського Союзу була відкрита саме в Україні, а не в Росії. Це був абсолютний прорив. По-перше, прорив ідей. Адже в Радянському Союзі ніколи не навчали керівників. Ідеї бізнес-освіти не нові – їх почали розробляти в США на початку ХХ сторіччя, а в Європі після Другої світової війни. Міжнародний інститут менеджменту в Женеві був створений у 1940-х роках. З 1989 року існує спільне україно-швейцарське підприємство, де з української сторони – Національна академія наук, а з швейцарської – Міжнародний інститут менеджменту (Женева). Нам 27 років. Статистика свідчить, що в Європі зазвичай підприємство живе 12,5 року. Ми вже прожили більше, ніж удвічі, як середній термін життя. Завдяки чому? Тому, що в нас дуже хороший фундамент. Ідеї, які дозволили попри всі зміни в країні, не маючи ні копійки від держави, бути успішними. Це основи, які були закладені Богданом Гаврилишиним».

НАУКА БОГДАНА ГАВРИЛИШИНА

Головний редактор «Дня» Лариса Івшина розповіла, що її знайомство з Богданом Дмитровичем триває вже орієнтовно 20 років. «Увертюра була така: якось на каналі «Культура» мені трапився документальний фільм про Богдана Гаврилишина. Мене дуже вразило, що Богдан Дмитрович згадував про те, що в рідній хаті було тільки дві книги – Біблія й «Кобзар» Шевченка. Це до наших розмов про «конфлікт міста і села», мовляв, Україна така невдала тому, що в неї сільська ментальність. І тут додався надзвичайно потужний аргумент, що шляхетність українського народу, який вцілів від московщини й інших форм деградації, надзвичайно велика. І у цьому фільмі, що ми бачили сьогодні, є це зерно. Батько без, власне, великих можливостей дбав про те, щоб його дитина пішла в гімназію. Це свідчить про надзвичайно велику ціннісну сітку, яка існувала до спотворень. І потім саме з тих двох книг Богдан Дмитрович зміг збудувати величезний всесвіт».

«Потім мені трапилася чудова нагода, – розповіла Лариса Олексіївна про ближче знайомство. – З виходом першої книги із Бібліотеки «Україна Incognita» я мала зустріч у Ніжинському педагогічному університеті, я називаю його часто «українським Кембриджем». Одразу після неї керівництво вишу звернулося до мене з проханням продовжити інтелектуальне спілкування зі студентами. Я замислилася: знайомство з ким може бути найбільш переконливим, хто втілює розуміння широкого світу й водночас має концентрований заряд українськості? Перебираючи своїх знайомих і незнайомих людей, одразу вирішила: зателефоную Богдану Гаврилишину. І зателефонувала. Хоча на той час (а це був 2002 рік) ми заледве були знайомі, він із легкістю погодився на спільну подорож до Ніжина. Для когось це місто, можливо, — просто районний центр Чернігівської області, але для Богдана Гаврилишина Ніжинський університет — Альма-матер Гоголя! Це й продиктувало формат його спілкування зі студентами, яке особисто для мене відкрило надзвичайну людську щедрість та колосальний потенціал педагога в широкому смислі цього слова».

Водночас головний редактор «Дня» поставила і глибоке питання. «Потрібне розуміння того, який скарб викувався у перипетіях життя, на різних дорогах, якого консультанта отримала Україна. Богдан Дмитрович показував ту дорогу, якою пройшов він сам. Як добрий і відданий син своєї країни: побачити світ, пізнати, навчитись для того, щоб принести максимальну користь там, де ти народився, – переконана Лариса Олексіївна. – Та над усім прекрасним, що можна сказати про Богдана Дмитровича, висить надзвичайно важливе питання: чому, навчаючи, даючи поради нашим першим особам, на цьому «багатті» ми нагріли лише «кухлик води»? Чи можна сказати, що більшість людей не змогла сприйняти науки Богдана Гаврилишина? Чи ще не час? Чи ми не бачимо ще плодів? Це питання на сьогодні найважливіше... Він проповідує і сповідує одночасно певну етику. Він називає це нормою і це дуже правильно. Тому що після радянського часу ми ще не розуміли масштаби зруйнованості людини в нашій країні. Зруйнована людина руйнує навколо себе все. Тому завдання – привести до норми якомога більше людей, зміцнити тих, хто здатен, дати їм дорогу… У масштабі країни всі ще доволі погано вчились. У нас ще дуже багато роботи…Але є надія. Зараз саме той, час коли ми нарешті повинні дуже добре зрозуміти, чого нас вчить Богдан Дмитрович».

Ольга ХАРЧЕНКО, «День». Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments