Шерешевський сміється
У рамках проекту Kyїv art school представлено новий авторський альбом «Владислав Шерешевській. Доробок» (видавництво Art Huss). Нині часи нелегкі, але іронічна муза художника не мовчить. Над ворогами України вона сміється... з прицілом у вічність і змушує разом із собою реготати усіх!
— Я тобі даю дозвіл: потри ніс Бену, — сказав Владислав ШЕРЕШЕВСЬКИЙ. Він навіть голос знизив до майже шепоту, і, як у дитинстві, задля переконливості округлив очі. Ми саме прощалися, обійшовши його «звітну» виставку під назвою «Доробок 13—17» у Музеї історії Києва. «Бен» в експозиції знайшовся майже навпроти входу до ліфтового майданчика з третього поверху на перший. — Я зумисне на ніс йому два шари лаку наніс, аби терли. Гроші прийдуть, якщо доторкнутися до цього носа, ось побачиш!
І тут я не витримала, і розреготалася. Написати класний портрет Бенджаміна Франкліна а-ля Жозеф Дюплесі (тобто, «як на 100-доларовій купюрі») у своїй, унікальній манері. І на повному серйозі «зміцнити» йому ніс, бо по ходу справи вигадав «грошову» прикмету, міг тільки він — найіронічніший київський художник Владислав Шерешевський.
«ТОБІ Б РОМАНИ ПИСАТИ», 2016 р.
«Шерік», як здавна звуть його друзі-приятелі. Побачивши його картини, одразу згадуєш «класичних» живописців-попередників родом із різних країн і століть, а ще особисто засновника вітчизняної сучасної школи живопису Федора Кричевського, а ще... Втім, творчість віковічного анфан террібль українського сучасного арту Шерешевського, за традицією, настільки цитатна, й іронічна, й самоіронічна, що в його присутності всерйоз клеїти ярлики про будь-які «традиції» теж не з руки. Відчуваєш: кумедно це виглядає. І сам ти виглядаєш смішним.
— Виставка в мене чудова, — у своїй манері розповідав художник. — З підзаголовком: «Альфа-живопис». Це тому, що всі картини об’єднує багатство живопису. Адже гумор бачать практично всі. Другий «шар» картин впізнають відсотків 70 глядачів. А ось щоб оцінити саме живопис ...
«ІНФУЗОРІЯ В ТУФЕЛЬКАХ», 2016 р.
На відміну від попередньої ювілейної виставки Шерешевського у постмайданне літо 2014 р. на нинішній у Музеї історії Києва, впадає в око майже абсолютна відсутність портретів дівчаток і хлопчиків в українських вишиванках й віночках. (Їх замінили варіації на теми балерин Дега.) Взагалі — на нових полотнах мінімум офіційної української символіки. Дещо плакатний — але дуже-дуже щирий у Шерешевського — мальований патріотизм повернувся у більш звичні рамки гри з класикою. Натомість і політична іронія переросла у справжній сарказм.
— «Перший шар» сприйняття моїх робіт — це гумор, смішно. А ось під ним — «другий шар»... Є, звісно, в мене парафрази з класичного живопису. Он — Рафаель, сікстинець. Тут, дивись, — взагалі цілий цикл за мотивами «великого» Вермеєра. Є сєровські мотиви — та багато всього! Але головне — в синтезі того і цього у картинах. Завдяки такому поєднанню смішне може водночас видаватися ще й сумним. Та це вже — для тих, хто зовсім розуміє, — каже Шерешевський.
Ми проходимо уздовж експозиції, й художник розповідає мені практично про кожну з робіт. Стриптизерка на жердині — героїня полотна під «цукерковою» назвою «Вечірній Київ» — виявляється не просто символом сучасної України. Вона ще й написана на тлі «варіації» на тему пейзажу Куїнджі. Який «Шерік», щоправда, замалював, коли, за його словами, «вийшло занадто красиво». Дітлахи з батоном на картині «Хлібний дар» нагадують про класичне полотно російського художника-реаліста Решетнікова. Портрет Гоголя підписаний «Гоголь наш». Портрет киянки Голди Меїр. «Це збірний образ, не конкретний боєць добробата», — переконує художник. («Третій шар» в моїх картинах — це коли кожен в них бачить своє», — тут же уточнює він). Поруч — п’яні морди молоді «ВКонтакті». Літній батько сімейства з рушницею зібрався на війну («Батько, не стріляй!»). «Культурно відпочивають» за горілчаним столом пролетарі з «колорадськими» стрічками («Плебейсціт», «Раша тудей»), і т.ін.
— «Плебейсціт» і «Батько, не стріляй!» — роботи часу захоплення Криму. «Східна медицина» — це початок 2015 року, активна фаза війни на сході. Як і «Раша тудей». А ось картина «SOS»: дітки в камуфляжі смокчуть чупа-чупс. Це — антивоєнна картина, я говорю про те, що декому краще смоктати чупа-чупси, ніж стріляти, — коментує Шерешевський. Щоб розрядити обстановку, я питаю про «бекграунд» портрета Йоди з «Зоряних воєн», який, за словами мого візаві, просто «затесався» на виставку.
Ми обидва, остаточно згадавши, який світ вирує за межами виставкових залів, якийсь час мовчимо. І по тому я з’ясовую, чи можуть його картини «на злобу дня» зберегтися «для вічності»? І мало не вперше він відповідає без іронії:
«Ти розумієш, помаранчева революція мало на мене вплинула в плані творчості або інтересу до політики. А остання за часом — дуже сильно. Ось я і пишу те, про що думаю, про те, що мене найбільше хвилює. І впевнений, що саме «політичний» живопис і залишиться в історії! Він створений тут і зараз — людиною, яка сама бере участь у подіях. Ця правда, цей настрій не повториться. Ти, до речі, пам’ятаєш мою написану під час Майдану картину «Ще не вмерла», з усміхненою бабусею в українському вінку? Так ось, днями мені розповіли, що її тепер вивчають у США як приклад живопису Революції Гідності. Уявляєш?» — вже знову посміхається лукаво Шерік.
...Ніс написаному маслом Бенджаміну Франкліну я терти не стала. Грошей, звісно, як у всіх і завжди, немає. Але до чого ж гарний тут живопис! На роботи художника краще самому подивитися. І від цього відчувати щастя. Бо ж саме для того й створює В.Шерешевський свої картини.
Роботи майстра можна побачити в Музеї історії Києва до 2 липня.