ЯБЛУКО ФIЛОСОФIЇ на голові планети
— Що ж таке, з вашої точки зору, життя? Як і як довго знаходять у ньому місце? Чи знайшли це місце ви?
— Є людина пробуджена, а є людина непробуджена. Останню програмує саме життя. Для мене життя — постійне вдосконалення, воно означає мати свою далеку-далеку дорогу. Художник має бути мислителем. А якщо ні — він не розкриє свою суть, а має дорогу без кінця: тільки цього він досягнув своїми роботами. Коли ми усвідомимо минуле художництва — то розвиваємося через осмислення того, чого не осмислили ще. І людство, і релігія допомагають дійти до усвідомленості життя. Ми тоді не йдемо будь-яким надуманим шляхом, а правильно програмуємо себе.
Хірург Микола Амосов не прийняв Бога, як релігійність, а прийняв як усвідомлену енергію. Кожна людина йде від усвідомлення себе до вічного усвідомлення всесвітньої енергії. Леонардо да Вінчі сказав, що може пити з ручая чи кухля для того, щоби пити з океану. Безмежна висота освіти допомагає вийти на всесвітнє «я», що є абсолютом. Самоусвідомлення цього — це Бог, котрий допомагає розвинути всесвітнє «я» у всього людства і вийти на планетарне космічне мислення.
В мистецтві художник повинен бути стурбований технологією. Думки ж оформляються через неї. Досконала художня форма з’являється тоді, коли технологічно підготовлена людина стає енергією. Від точки, лінії, площини народжується в цілому глобальне бачення людини. Тоді в неї з’являється і розуміння свого ясного призначення, синтетичності сущого, адже людина об’єднує в собі всю земну еволюцію. Тому наука і релігія мають зупинитися на цілісному осмисленні ідей минулого. Тоді народиться нова епоха в розумінні всього.
— А як впливали суспільні устрої на місце ваше в цьому житті? В чому виразився для вас перехід від Союзу РСР до незалежної України, де перші роки самостійного поступу всуціль заполонені тими ж комуністами?
— В мене виникали конфліктні ситуації. В 1940 році перейшов кордон у Радянський Союз, а в 1941-му — кордон до східної філософії. Таким чином і даю коротку розшифровку цих філософських систем і хочу ще більше збагатитися цими системами для майбутнього. Біда ж теперішньої України, що вона не звільнена від минулого, мало того — загрунтована на високому рівні вчорашнього дня.
Через десять років зрине нова група людей, яка зрозуміє по-новому Шевченка. Відбудеться реінкарнація Кобзаря. Він — не лише плач. І не козакофіл: то народний пошук був — у козаччині утворити себе. Катерина ж і поляки хотіли зруйнувати динамізм цього народу. Шевченко збереже генетичну поривчастість народу для майбуття. Данило Андрєєв згадує в «Розе мира» Кобзаря, як третій рівень свідомості.
Василь Стус і Ліна Костенко продовжують формувати нове бачення. Економіка чи свідомість? Ця дилема — абстракція. Економіка і духовність мають стояти поряд. У цьому — наш поєдинок із марксизмом. Дух і матерію не можна роз’єднувати. В цьому — головна помилка марксизму-ленінізму. І похибка-відлуння перших років незалежності.
— Ви відчуваєте себе самого державою? Державою без кордонів?
— Коли ти вдома і в собі, і в родині, і в місті, і в державі — тоді є тотожним із державою. Тоді через тебе усвідомлюється народ. Він — пробуджується. Тарас Шевченко, закарпатський Александер Духнович хотіли дати нове усвідомлення людям. Кожна людина, вдосконалюючи себе, вдосконалює державу, а держава через тебе — вдосконалює себе. Історію роблять високоорганізовані особистості. Особистості дають нову фотографію всього людства. Шевченко — пророк людства. Його треба не пам’ятникувати, а розшифровувати і вести людство на новий ступінь розвитку. Що стосується і багатьох інших пророків.
— Якщо стане більше таких людей-провідників — то може не стати і держав?
— Десять років ще Україна повинна пройти важким путівцем. Поки ці люди, котрі так- сяк перебудувалися, не мають високого рівня свідомості. Поки що вони вдало перемінились, але не в своїй особі, безкомпромісно, для України, а щоби на їхньому «середняцькому» тлі з’явилися нові люди для України. Бо ці спекулятивно взяли за древко українську ідею, а самі лише борються за владу. Або, за Мічуріним, не беруть милостей від природи. Тому є два типи сущих і перспективних людей: некрофіли, котрі існують на гнойовищі голоду та страху, і люди влади, для яких головне — творити майбуття, життя через щастя і творчість.
— Люди живуть у рамках якихось стереотипів, що немов кордони перед іншими людьми. Часто, навіть при палкому бажанні, вони не спроможні порушити їх. Що може допомогти вирватися за межу — горілка, вино, сигарети, наркотики, жінки?
— Держави, якщо будуть на високому рівні свідомості, то проблем, за Д.Андрєєвим, у них не буде. Тоді з’явиться культура, яка «зомбуватиме» людей на майбутнє. Отже, стане нормою пошана до світла, за М.Реріхом. Повага до світла — то трансформація минулого і творче спрямування його в майбуття. Якщо Україна стане на ноги — об’єднається все слов’янство. Це вже за Т.Шевченком. Великодержавний шовінізм хотів мати цю місію за Росією. Столипін бажав упровадити реформи і створити людину-державу. Його застрелили, аби зробити спробу марксизму- ленінізму, Системи всі базуються на нації, але якщо нація хоче мати владу над іншими — це шовінізм. А найвищий закон — вічне.
— Наскільки можна рівнятися на вождів і настільки відчувати вождем себе?
— Людина — біологічна. Є і біологічна еволюція, але є і духовна. Ми даємо нову програму розвитку свідомості. Біологію ж треба трансформувати в духовний розвиток. Якщо є політ мислі — то алкоголь дає вищий політ. Але — це засіб, а не втеча. Якщо ж спалювати час — це втеча в безсвідоме. З простими робітниками я швидко п’янію, а з розумниками — ні. Треба найти в усьому свідоме начало. В усьому має бути присутня свідомість. Цікавий діалог нівелює атрибути нижчого порядку. Витанцьовується розмова на рівні духу, а не на регістрі хибної філософії. Поступово, при такому плині, алкоголь чи сигарети втрачають сенс. З’являється осяяння мислю. Це — сильніше за наркотики. При цьому головне — зафіксувати політ думки. На релігійному рівні використовуються наркотики для переходу на вищий рівень. Та це — лише тимчасовий захід. Поки нема прогресивної мислі — людина погрузає в те, що або виведе її на вище або погубить її, якщо не виходить ліпшого з цього процесу. Багато хто і на ганебній гілці свого поступу доходить до успіхів офіційних і давить усіх на рівні «его», і якщо його не заспокоять вчасно — він загине... Коли в тебе є мисль, а ще і в мене — це дві мислі. Якщо один із двох цього не розуміє — це його біда. Він буде бідний і загине в убогості. Якщо ж такого поділу між людьми не з’являється — буде єдність людей, що зробить поштовх для розвитку цивілізації. Про це треба думати і відчувати відповідальність кожному.
— Чи можна мстити тим, хто не знайшов себе, але хотів знайти, образити тебе?.. Адже таких більшість. Їх треба жаліти чи не помічати?
— Є поза і позиція. Коли йдуть на позу — дивуються від залежності щодо інтелекту. Художник Антон Кашшай сказав, що з носіїв таких позицій спочатку хихикають, а за домовленості — готові навіть монографії писати. Нам треба вийти на зарубіж. Лише для Європи важливе значення України. Своїм снобізмом, приміром, угорці доводять, що вони — азіати. Вони ахкають від рівня нашого мислення. Та це вони лише зовнішньо роблять, а всередині не творять себе. Тому з ними я не хочу бути навіть на пленерах, аби не давити їх інформацією — хай вони самі себе зроблять. Тоді, на міжнаціональному рівні, ми збагатимо себе одне одним. А так один може сказати, що в мене брудна сорочка, а не помічає, що в нього брудна душа. Це — не критика зовнішності, а критика позиції. Чистою сорочкою можна докорити всіх, а чистою душею — важче. Мистецтво може давати вихід на високий рівень свідомості, а не на те, щоби посміти сказати, що в когось сорочка непрана, бо я ось малював і якось не встиг за пральним порошком...
Знаменита Тетяна Яблонська запрошувала мене до себе в 1957 році, хоча я був у спортивному костюмі. Всі мені казали, що я філософ, а не марксист. Головне — у виясненні позицій майбутнього, а не теперішніх форм. У цьому — державна свідомість, яка не має меж. Тому з’явилися Сковорода і Шевченко, котрі доповнюють один одного. І мені треба творити тут, а не в Угорщині, куди мене запрошували. Справа ж не в тому, щоби Закарпаття відділилось і приєдналося до словаків чи мадярів. Ми маємо працювати тут, аби врятувати державну свідомість.
Коли ти опанував самого себе — ти постійно вдосконалюєшся, то віддаєшся людям. Я вдячно віддаю всім свої роботи. Коли ж дехто на них спекулює — віддаю за кордон. Прибиральниці, яка їх відчуває, просто дарую. Але боляче, що я далеко не все зробив для бажаючих мого мистецтва людей. Для них і хочу жити. Бо в нас — планетарна свідомість. А у цьому — велика єдність, прообраз її принаймні, для всього світу.
В 1954 році основоположник Закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі спровокував мене на філософську розмову, сказавши: «Ти настільки високо організовуєш філософію життя, що, за прислухання до неї, і в мене мистецтво було б іншим». Він визнавав мене, як мислителя. А художнику Володимиру Микиті згаданий Кашшай сказав: «Іди вчися живопису в Павла. Філософія, живопис, графіка нині мають бути поряд, єдині».
— Хто такий, на вашу думку, патріот у вищому розумінні слова?
— Ця людина свідомо розуміє свою належність — бути в своїй сім’ї, місті, державі. Її свідомість перенесена на державу. Вона має любов до розвитку ближнього. Як у Біблії. Якщо люд вдягає вишивані сорочки — це зовнішній атрибут. Можна бути і голим. Не в одягові справа.
— Ви говорили якось: «Ми спалюємо минуле, щоб освітити майбутнє...» Які зараз думки про минуле і майбутнє?
— Минуле і майбутнє. Ми знаємо минуле для того, бо кожна людина запрограмована, щоби через народ знати своє майбутнє. Якщо ти усвідомив усю українську літературу чи всесвітню — ти започатковуєш нову філософію і примирюєш усі філософії для блага всієї України.
