Голос італійського заробітчанина

Голова Міжнародного руху українців «За повернення на Батьківщину» Валерій Литвинов заснував 2007 року Українську асоціацію «Слов’янський культурний центр» у м. Генуя (Італія), яка рік тому ввійшла до Координаційної ради організацій української діаспори в Італії. У серпні 2008 року він брав участь у роботі Всесвітнього конгресу українців, що проходив у м. Києві, з питань трудової міграції. В інтерв’ю «Дню» Валерій ЛИТВИНОВ пропонує своє бачення того, як можна повернути українців на Батьківщину.

— В Італії існує чимало організацій, які об’єднують українців. Що спонукало вас створити ще одну?

—Хочу розпочати з рядків із прекрасного вірша львівського поета і вчителя Теодора Кукурузи:
Повертайтесь до рідних осель, українці,
З всього світу найкраще несіть!
Ви потрібні Вкраїні — не ваші гостинці,
Рідну землю разом збережіть!

Ми, українці, за вдачею своєю веселий і життєрадісний народ. Нічого, здавалося б, нам не бракує. Сприятливий клімат — є. Виключно вигідне географічне положення — теж. А ще — багаті природні ресурси і родючий чорнозем. Незважаючи на те, що на початку 90-х років ми мали найпотужніші стартові можливості в економіці, особливих успіхів, окрім як у зубожінні і вимиранні народу не спостерігається. Були 52 млн. людей, а зараз залишилося менше 46 млн. А якщо врахувати, що за кордон виїхало за цей час близько 8 млн. осіб — у результаті залишається всього 36 млн. Зі щорічним зменшенням населення на 300 тисяч людей. Сотні сіл уже викреслено з Реєстру існуючих. Якщо держава не вчинить конкретних заходів, то вже в цьому сторіччі Україна може залишитися без свого народу, лише з назвою.

— Де ж ваша організація бачить вихід?

— Одним із першочергових завдань влади є — зробити все можливе для повернення цих 8 млн. додому, на Україну. Адже в Європі така кількість мешканців — це цілком повноцінна держава! Не просто повернути силоміць, а, природно, створити нормальні умови життя, покращуючи соціальні стандарти.

— Але ж наші політики при зустрічах з українською діаспорою і не відмовляються вирішувати проблеми повернення українців на Батьківщину.

— Так, дійсно, керівники наші одноголосно твердять, що державна влада повинна зробити все для повернення. А насправді просто дистанціюються від цієї самої влади, хоча її ж і репрезентують. Феномен якийсь український!

І кількість трудових мігрантів спеціально замовчують, говорять лише про 1,5 млн., щоб не бачити проблеми. Зате сприймається з готовністю щорічний притік до України понад 20 млрд. євро, що становить практично 20% ВВП. Ці гроші, власне, врятували країну 1998 року і продовжують рятувати зараз. І знову парадокс: гроші до України приходять, а родичі не можуть отримати їх у банках. Тут, в Італії просто не можуть зрозуміти, як це взагалі можливо.

І ще: з боку влади в засобах масової інформації ведеться активне впровадження терміну «четверта хвиля еміграції». Таким чином іде підміна поняття «трудові мігранти» — які тимчасово перебувають за кордоном на заробітках на «емігранти» — які виїхали на постійне місце мешкання в іншу країну. Тому й ставлення до нас відповідне, як до заможних українців Канади, Америки та Австралії. Мовляв, повертайтеся, панове, зі своїми капіталами на Батьківщину, на вас тут давно вже очікують!

Не хоче влада знати, як дістаються заробітчанам гроші. Адже це — важка праця. І перш за все — важка жіноча праця. У більшості італійців у голові не вкладається, як можливо, щоб жінка — дружина, мати, хранителька вогнища й вихователька дітей, змушена була покинути родину, щоб цю родину прогодувати.

Я твердо впевнений, що без українських жінок держава наша розвалиться ще швидше, аніж ми уявляємо.

Якщо не зробити терміново жодних дій, то цілком можливо, що трудові мігранти з України за п’ять-десять років реально можуть перетворитися на четверту хвилю еміграції. Тоді вже ніхто не зможе повернути наших громадян назад. Асиміляція в чужій країні — втрата мовних навичок, культури, національної самосвідомості — свою справу зробить. Навіть зараз видно, як діти, що приїхали з України з батьками, швидко розчиняються в новому середовищі, забуваючи свою рідну мову.

— Виникає одвічне питання: що робити?

— Мабуть, не вести безкінечні розмови та дискусії, а конкретно діяти. Інакше, як вже було в революційні часи, прийде до «слуг народу» чоловік із рушницею і скаже: «Варта втомилася!» Щоб цього не сталося, потрібно вже зараз змусити можновладців повернутися обличчям до проблеми українців за кордоном, до цієї загальної біди. А нам спільно, зі всіма, хто любить свою Батьківщину, свій народ сформувати таку силу, з якою вони могли б рахуватися.

Ми — не перші, хто говорить про необхідність таких кроків. На Четвертому світовому конгресі українців, наприклад, який відбувся в серпні 2008 року в Києві, висловлювалися претензії до МЗС з питань трудової міграції. Аж до створення своєї політичної партії. Представник української діаспори Чикаго в США Наталія Ярова прямо заявила, що Україна повинна покликати своїх громадян додому, але спочатку — створити програму їхнього повернення, тобто потурбуватися про соціальний захист.

У липні цього року Синодом Греко-католицької церкви було надіслано Звернення Президентові, голові Верховної Ради і прем’єр-міністрові, в якому говорилося про необхідність належної уваги до проблем трудової міграції. Керівники українських громад в Італії, Іспанії, Португалії та в інших країнах все частіше говорять про обрання свого депутата з діаспори, який би відстоював їхні права та інтереси. Про це ж ішлося 14 жовтня цього року на парламентських слуханнях у Верховній Раді, де брали участь представники від українців у Італії: Тетяна Кузик — голова Координаційної ради українських організацій у Італії, радник мерії м. Рима, а так само Олександр Сапунков — Пасторальний координатор УГКЦ в Італії. Тут вперше було озвучено кількість тих, хто виїхав за межі України — 25% від загального числа виборців, тобто від 8 до 9 млн. осіб.

— Ваші претензії до влади зрозумілі. А які дії конкретно має намір робити ваша організація тут, в Італії?

— Враховуючи все зростаючу активність наших громадян і викладені вище вимоги, було ухвалено створити Міжнародний рух українців: «За повернення на Батьківщину», який було зареєстровано 7 серпня 2009 року. Основне завдання організації полягає в тому, щоб змусити владу припинити демагогію і базікання та здійснити конкретні дії:

— розробити з нашою участю Державну програму допомоги громадянам України, які повертаються додому. Можливе використання досвіду росіян;

— для постійної роботи законодавчої та виконавчої влади сформувати у Верховній Раді — Комітет, а в Кабінеті Міністрів — окремий підрозділ з міграційної політики;

— для надання міграційним потокам цивілізованої форми створити міжнаціональні центри зайнятості, які залучали б робітників і фахівців не лише до Європи, але й до України. Наприклад, тих же італійських фахівців для виробництва за їхніми технологіями взуття, меблів, сирів, макаронних виробів і сухих вин;

— до новоствореного Комітету при Верховній Раді у справах трудової міграції внести законопроект, який передбачає можливість обирати до Верховної Ради депутата від діаспори;

— вирішити питання про подвійне громадянство, щоб отримати можливість вільно переміщатися і згодом повернутися на Батьківщину. Це сприятиме позитивному іміджеві України і припливу передових технологій і розробок;

— на міжурядовому рівні вирішити питання про зарахування стажу роботи, набутого за кордоном. А найголовніше — дати можливість отримувати пенсію частково або повністю від тієї країни, де людина працювала й платила податки;

— використовувати на всі сто відсотків готовність Європейського банку реконструкції і розвитку інвестувати до економіки України крупні кошти. Перш за все — до енергетики, муніципальної інфраструктури, реалізації проектів підготовки до ЄВРО-2012.

— Ви вважаєте, що влада почує вас із Італії?

— Якщо наш рух буде підтримано всіма зарубіжними українськими громадами, як світськими, так і релігійними, громадськими організаціями і простими громадянами в Україні; якщо про гуманну місію руху стане відомо також неурядовим структурам, у тому числі з прав людини в країнах Євросоюзу, з якими ми маємо намір тісно співпрацювати, і тоді — куди вона, наша влада подінеться!

Звичайно, найкращий варіант — це спільна діяльність з реалізації Програми з тією політичною істинно народною силою, яка зараз активно бере участь у виборчій кампанії. Врешті-решт, ми повинні всі разом зробити Україну квітучою державою, а не постачальником лише дешевої робочої сили.

На закінчення хочу сказати, що наше сьогодення та майбутнє — в наших власних руках. Ніхто, окрім нас самих, собі не допоможе. Всього можна домогтися лише об’єднавшись разом. Лише так ми зможемо являти таку силу, з якою неможливо буде не рахуватися.

Знову хочеться процитувати вірш Теодора Кукурузи:
Тож єднайтесь, родини вкраїнські
Одні одних навік полюбіть
А той жаль і той біль: «Ще не вмерла...»
Як історію у серці лишіть.

Прошу всіх небайдужих до доль українців за кордоном, справжніх патріотів своєї Батьківщини підтримати рух і повідомити свої пропозиції, зауваження, доповнення. Це буде підтвердженням правильності вибраної нами дороги. Всі пропозиції, думки та побажання ми з радістю вислухаємо за телефонами в Італії: +39 3404844592, +39 0108691441, e-mail: interruh@libero.it.