Шістдесятирічний супербум
Сьогоднішня фінансова криза, викликана мильною бульбашкою ринку нерухомості в Сполучених Штатах, яка лопнула, також знаменує кінець доби кредитної експансії, що базується на ролі долара як міжнародної резервної валюти. Це набагато більше потрясіння, аніж будь-яке інше з часу закінчення Другої світової війни.
Для того, щоб зрозуміти те, що відбувається, необхідна нова парадигма. Її можна знайти в теорії рефлексивності, уперше запропонованій мною 20 років тому в книзі «Алхімія фінансів». Теорія полягає в тому, що фінансові ринки не прагнуть до рівноваги. Упереджені погляди та неправильні уявлення учасників ринку вносять невизначеність і непередбачуваність не лише до ринкових цін, але й до основних принципів, які повинні відображати ці ціни. Залишені самі собою, ринки схильні вдаватися до крайнощів ейфорії та відчаю.
Дійсно, через їхню потенційну нестабільність фінансові ринки не пускають на самоплив, а доручають їх регулювання державним органам, завданням яких є тримати ринки у вузді. Але службовці фінансових органів також схильні до упереджених поглядів і неправильних уявлень. І взаємодія між фінансовими ринками та фінансовими органами також є рефлексивною.
Процеси «бумів і спадів» звичайно обертаються навколо кредиту і завжди включають упередженість чи неправильне розуміння — звичайно нездатність осягнути рефлексивний, круговий зв’язок між бажанням надати позику та ціною її забезпечення. Нещодавній бум на ринку нерухомості в США є таким прикладом.
Але 60-річний «супербум» являє собою більш складний випадок. Кожного разу, коли кредитна експансія стикалася з труднощами, фінансові органи здійснювали втручання, вливаючи ліквідність та використовуючи інші способи стимулювання економіки. Це створило систему асиметричних стимулів (також відомих як моральний ризик), що заохочувала ще більшу кредитну експансію. Ця система була настільки успішною, що люди повірили в те, що колишній президент Рональд Рейган назвав «чаклунством ринку», а я називаю ринковим фундаменталізмом.
Фундаменталісти вірять, що ринки прагнуть до рівноваги і що надання учасникам ринку можливості переслідувати особисті інтереси слугує спільним інтересам. Це явно хибне уявлення, бо крахові фінансових ринків запобігло втручання уряду, а не самі ринки. Проте, ринковий фундаменталізм став домінуючою ідеологією в 80 х, коли почалася глобалізація фінансових ринків, а у США з’явився дефіцит поточного платіжного балансу. З 80 х мало місце постійне послаблення правил і норм, доки їх практично не стало.
Глобалізація дозволила США поглинути заощадження всього світу, а рівню споживання в Америці перевищити рівень виробництва при дефіциті поточного платіжного балансу в 6,2% ВНП 2006 року. Фінансові ринки заохочували споживачів брати в борг, пропонуючи їм усе більш витончені фінансові інструменти на все більш щедрих умовах. Влада ж сприяла та стимулювала цей процес, здійснюючи втручання при найменшій небезпеці для глобальної фінансової системи.
Супербум вийшов з-під контролю, коли нові фінансові продукти стали настільки складними, що урядові органи більше не могли правильно оцінювати ризик і стали покладатися на методи управління ризиком самих банків. Точно так само, рейтингові агенції покладалися на інформацію, яка надається творцями синтетичних продуктів. Це був шокуючий відхід від відповідальності.
Збої сталися скрізь, де тільки це можливо. Те, що почалося з низькоякісних іпотечних кредитів, поширилося на всі облігації, забезпечені іншими цінними паперами, поставило під загрозу муніципальні та іпотечні страхові компанії та компанії, що займаються вторинним страхуванням, а також багатотрильйонний ринок CDS (credit default swap — своп на дефолт за кредитом). Зобов’язання інвестиційних банків щодо викупів контрольного пакету акцій за рахунок кредиту перетворилися на заборгованість. Нейтральні щодо ринку хеджеві фонди виявилися не нейтральними, і багато які були ліквідовані. Зупинився ринок забезпечених активами векселів, а спеціальні механізми інвестування, створені банками для списання іпотечних кредитів зі своїх балансових звітів, більше не могли знайти фінансування ззовні.
Останнім ударом стало порушення процесу надання міжбанківських позик, які лежать в основі фінансової системи, через економне поводження банків із власними ресурсами та недовіру до колег. Центральним банкам довелося вкачати безпрецедентну кількість грошей і надати кредит за безпрецедентною кількістю цінних паперів більш широкому колу організацій, аніж будь-коли раніше. Це зробило кризу найсерйознішою з часів Другої світової війни.
За кредитною експансією повинен піти період обмеження, бо деякі з нових кредитних інструментів є неякісними й нестійкими. Більше того спроможність фінансових органів стимулювати економіку стримується небажанням решти світу акумулювати додаткові доларові резерви.
До недавніх пір інвестори сподівалися, що Федеральний резерв США зробить усе можливе для уникнення економічного спаду, бо він робив це в минулому. Сьогодні вони повинні визнати, що Федеральний резерв може бути неспроможним зробити це. При твердих цінах на нафту, продукти харчування та інші товари й більш швидкому підвищенні курсу ренмінбі, Федеральному резерву також доводиться турбуватися про інфляцію. Якщо відсоткові ставки знизяться до певного рівня, може посилитися тиск на долар, у той час як підвищиться прибуток за облігаціями довготермінової позики. Визначити цей рівень неможливо, але після його досягнення спроможності Федерального резерву стимулювати економіку настане кінець.
Хоча економічний спад у розвинених країнах світу сьогодні практично неминучий, у Китаї, Індії та деяких нафтовидобувних країнах спостерігається протилежна тенденція. У результаті існує набаг ато менша ймовірність того, що сьогоднішня фінансова криза викличе глобальний економічний спад, аніж радикальне перетворення глобальної економіки при відносному послабленні США та піднесенні Китаю та інших країн, які розвиваються. Небезпека полягає в тому, що політичне тертя, включаючи протекціонізм США, може підірвати глобальну економіку та привести світ до економічного спаду або ще гірше.
Джордж СОРОС — голова компанії Soros Fund Management та Інституту «Відкрите Суспільство».
