«Українці підкуповують своїм прагненням до незалежності» — голова Alliance Francaise у Києві Мат’є АРДЕН

Що таке Франція для українця? Законодавиця високої моди, предметів розкоші, парфумів, вишуканої французької кухні, батьківщина Каннського кінофестивалю... А що таке Україна для француза? Багато в чому уявлення про Україну у Франції формувалися через «очі посередників» — Росії та Польщі. І лише нещодавно французи почали дивитися на Україну своїми очима. Що думають і що знають про нашу країну пересічні французи, яким вони бачать наше культурне життя, чим відрізняється французький менталітет від українського? Про це «Дню» — в інтерв’ю директора Французького культурного центру Мат’є АРДЕНА, який уперше приїхав до України ще 1979 року. Відтоді він регулярно відвідував нашу країну, а два роки тому очолив Alliance Francaise у Києві.

— Ви з Україною знайомі багато років, чи зуміли ви зрозуміти українську душу?

— Я зустрічаюся з дуже багатьма українцями й дійсно їх дуже люблю. Вони люб’язні, веселі. Навіть коли на дворі така криза, яка тут є сильнішою, ніж у Франції, вони все одно залишаються веселими. Іноді я навіть не розумію, чому вони такі спокійні. У нас як тільки щось, одразу всі бунтують, а тут — ні. Українці говорять: «Буває й гірше, почекаймо». Тому іноді я навіть дивуюся, як таке можливе. От такий характер, така психологія. Ще українці мають великі здібності до мов. Я бачу по учнях, як вони швидко починають говорити французькою, як вони ходять на наші курси. Я від них у захваті. Французькі друзі, які мене відвідують в Україні, бувають здивовані рівнем французької мови у вашій країні. Ще я бачу, що українці не соромляться, коли чогось не знають. Вони можуть знати декілька слів, але вже намагаються говорити французькою, розуміти. У нас у Франції інший характер, наприклад, якщо француз вивчає англійську чи італійську, він знає, що припускатиметься помилок, тому мовчить. А українці кажуть, що просто хочуть поспілкуватися з людьми. Я це дуже поважаю. Це прагнення спілкування, ця допитливість мені дуже подобаються.

— Як на вашу думку, чи змінилися українці з радянських часів, з 1979 року, коли ви вперше відвідали Україну?

— Вони змінилися й не змінилися. Тоді був Радянський Союз, і люди не говорили, тому що боялися. Я їздив до Москви й Петербурга, і там все було замкнене, але тут — ні. Тут завжди були люди вільніші, ніж у Росії. Зараз в Україні все інакше. Люди подорожують, вони вже знають, що за кордоном є хороші речі й не дуже. Вони вже розуміють, що Україна має плюси й мінуси. Я насолоджуюся тим, що тут скрізь можна розмовляти з людьми. У Парижі це неможливе. Там люди замкненіші, а тут — ні. Бачите мою сумку, нещодавно до мене підійшов молодий хлопець і спитав, де я її купив. У Парижі такого навіть не можна уявити. Ще про радянську владу я пам’ятаю те, що тоді були порожні магазини, на полицях нічого не було, але люди завжди мали повні холодильники. Це забавно, на мій погляд. Зараз, звісно, люди краще живуть. Ще я пам’ятаю Хрещатик без машин... Просто в той час усі стояли в черзі за автомобілями.

— Чи можете ви сказати, чим відрізняються менталітети середньостатистичного француза й українця?

— Ви знаєте, тут більше цікавляться політикою. Ваші люди наївніші, ніж французи, вони мають дуже багато ілюзій. Українці всі ще вміють мріяти, вони досі думають, що є рай на Землі, що є рай під назвою «Франція». Я від цього, звісно, в захваті. Я сам обожнюю свою країну, але я знаю, що Франція має й мінуси.

— Пан Арден, а якою, на ваш погляд, бачать Україну прості французи?

— До 2004 року більшість французів не знала про існування України. Це точно. Вони думали, що була Російська імперія, потім був Радянський Союз, після розпаду СРСР вони знали лише про Росію. Тобто більшість вважала, що в Російській Федерації є Україна. Лише 2004 року люди зрозуміли, що є інша, незалежна країна. Зараз у журналах і газетах, по телебаченню вже говорять про Україну. Не часто, але говорять, надто якщо є важлива подія. Французи починають потрохи знайомитися з Україною. Вони розуміють, що культура тут різноманітна. Важливо усвідомлювати, що все це приходить не відразу. Але імідж України в світі потроху починає формуватися, і, на мій погляд, він є позитивним. Що підкуповує французів — так це прагнення до незалежності. І вони зрозуміли, що в українців є таке прагнення.

— Чи легко французькій мові конкурувати з іншими іноземними мовами в Україні, зокрема, з англійською?

— Дійсно, в Україні дедалі більше вивчають англійську. Я це чудово розумію, адже це світова мова, майже всі тепер говорять англійською. На жаль, французьку вивчають все менше й менше, в тому числі й в Україні. Це мене, звичайно, засмучує, адже я люблю свою рідну мову. Багато хто думає: «Знатиму англійську, і цього досить». Це прикро. Ми намагаємося зробити все, щоб люди зрозуміли, що французька мова — це не лише мова Франції, це ще мова Франкофонії. Її вживають більш ніж 200 млн. осіб у світі.

— Чим, на вашу думку, викликане зменшення інтересу до французької мови — її складністю, чи є інші причини?

— З одного боку, роль англійської мови зростає в усьому світі. З іншого, діє стереотип, згідно якого англійська вважається легшою. Багато людей думають, що вони швидко нею заговорять. Але це неправда. Також вважається, що іспанська мова є дуже простою, що нею всі можуть розмовляти. В Європі наразі дуже мало вчать італійську, російську, польську мови. І справді, французька є важкою. Але прагнення до вивчення простіших мов пояснюється і характером молоді. Вони вважають, що все має бути швидко, просто, без зусиль. А вчити мову, звісно, важко, треба годинами сидіти за столом. Також я хочу сказати, що в багатьох українських школах ситуація для французької мови є непростою. Але у нас в Центрі дуже багато учнів. Річ у тому, що в нас інший контингент. Це люди іншого віку, вони старші. Вони вже знають англійську, іноді німецьку. Це здебільшого студенти, які мають великий інтерес до мови. Вони розуміють, що в нас дуже своєрідна культура, і для того, щоб її збагнути, потрібно вивчати й саму мову.

— Чи справила на вас враження українська культура?

— Складне питання, українська культура є настільки різноманітною. У Карпатах вона відрізняється від культури в Одесі та Донецьку. Я люблю подорожувати Україною і кожного разу дивуюся. Для мене це дуже складне питання. Я поважаю вашу самобутню культуру й навіть не хочу порівнювати її з культурами інших країн.

— Чи існує українська специфіка в діяльності Французького культурного центру?

— Роль нашого культурного центру в Україні така сама, що й у всьому світі. Спільним є головне завдання — поширювати французьку культуру та французьку мову. Також у кожній країні Французький центр співпрацює з Міністерством культури. Але оскільки в кожній країні люди є різними, то й робота відрізняється.