Патріарх

Такі фільми, мов міцні цеглини, замуровують проломи у трухлявій стіні національного безпам’ятства. Значно поліпшують не лише її естетичний вигляд, а й фізичний стан, зміцнюючи перед нападами крижаного вітру нав’язуваних спогадів та ідеологій. «Білі плями» історії поступово розфарбовуються даючи надію, адже «народ, який не знає власного минулого, не має майбутнього...» Йдеться про документальний фільм «Патріарх. Життя Йосифа Сліпого», що його днями презентовано у столичному «Кінопалаці». Режисер фільму Олександр Фролов, продюсер Марта Коломієць, виробництво студії «Контакт».

Прем’єра фільму співпала з днем народження одного з його ініціаторів — популярного телеведучого каналу «1+1» Данила Яневського. Загалом, за словами пані Марти, у процесі творення фільму, що зайняв більше року, подібних збігів було дуже багато, якісь важливі моменти зйомок неодмінно співпадали з віхами життя Йосифа Сліпого. Люди бачили у цьому добрий знак. Перед фільмом слово подяки творцям та ініціаторам картини проголосив глава Української Греко-Католицької Церкви Кардинал Любомир Гузар, з благословення якого під час прем’єри також збиралися пожертви на будівництво Патріаршого Собору у Києві. Кардинал згадав теорію, згідно якої «історію порушують не великі люди, а ті, що ведуть інших...», ґрунтуючи на ній причини важливості створення цього фільму. Режисер Олександр Фролов у свою чергу відмітив, що «це була не важка праця, а щасливе життя».

«Крізь терни до зірок». Цей вираз, що найточніше відображає шлях Йосифа Сліпого, послугував своєрідним епіграфом та, розбитий навпіл, означив дві частини фільму. Перша — «Крізь терни...» — починається страшним 1939 роком, коли розпочалася Друга світова війна; а згідно таємних статей договору найбільших тогочасних тиранів Гітлера та Сталіна, радянські війська увійшли на територію Західної України. Постала реальна загроза винищення УГКЦ, що підтримувала зв’язки з вільним світом, та її провідників. Усвідомлюючи небезпеку, тогочасний глава Церкви Андрей Шептицький, у соборі Святого Юра таємно висвячує ректора Львівської Богословської Академії Йосифа Сліпого з правом наступництва престолу. У 1945 році митрополита, за стандартним радянським набором (націоналізм, співпраця і т.п.) звинувачують і заарештовують. Багато років по тому Йосиф Сліпий згадуватиме той арешт: «Яка то прикра річ — відчути на собі розбишацькі руки...» Це після цілодобових допитів, тюремних знущань та катувань. Його вивозять зі Львова, якого він більше ніколи не побачить, у північні широти. Там Йосиф Сліпий проведе довгих 18 років ув’язнення, каторжних робіт та заслання. Додавали болю удари з Батьківщини: з порушенням канонічного права УГКЦ ліквідована на Львівському соборі 1946 року... В рік смерті Сталіна Йосифа Сліпого звільняють — Берія хотів зберегти УГКЦ, так як побачив, що її неможливо знищити (хіба вислати у Сибір усю Галичину). Умовою була її підконтрольність владі. Митрополит відмовляється. Далі новий арешт — за звинуваченням у написанні історії УГКЦ (на прохання «органів»). У 1963 його несподівано звільняють — Йосиф не писав прохань, бо не визнавав себе винним — та під конвоєм помилуваного переправляють до Москви...

«До зірок...» Нове керівництво Союзу прагнуло налагодити контакти з Ватиканом. На одній із зустрічей американський журналіст передає Хрущову бажання свого президента звільнити українського архієпископа, на що той запитує: «А він ще живий?..» Далі депортація і потяг до Риму. Папа Римський в знак великої поваги до Йосифа Сліпого одразу приймає його у своїх приватних покоях. Починається праця над відродженням Церкви. На Вселенському Соборі Йосиф Сліпий вперше в історії відкрито ставить питання про підвищення статусу Києво-Галицької митрополії. Ватикан відмовляє, але дає йому статус Патріарха. Втілюючи свою ще довоєнну мрію, Йосиф створює «Український католицький Університет» у місті Ґроттаферата (Італія), що стає важливим осередком життя УГКЦ. Будує Собор святої Софії у Римі, що й дотепер заворожує усіх своєю красою. Його високу постать бачать у всьому світі, патріарх спілкується з президентом Фордом та вірними, мріє про Україну: «Зло довго тривати не може». До відновлення церкви, якій він присвятив усе своє життя, Йосиф не дожив п’ять років — у віці 92-ох років його не стало. УГКЦ вийшла з катакомбного періоду у 1989-му. Ватикан оголошує 40-денну жалобу і за заповітом Йосифа Сліпого ховають у церкві святої Софії. Згідно останньої волі патріарха — як постане воля та Українська держава — його домовину поклали біля праху А. Шептицького у соборі святого Юра у Львові. Все сталось, як він заповідав.