«Справа Інтернет»: то чи був наклеп на Президента?

Про цей факт раніше повідомили ряд ЗМІ і, власне, до сьогоднішнього дня ніякої нової інформації на цю тему не з'явилося. Оскільки йдеться не про якісь секретні документи, а про доступний усім Інтернет, журналісти «Дня» спробували з'ясувати у прес-службі Генпрокурора адресу, за якою можна знайти цю сенсаційну інформацію. Виявилося, що в прес-службi Генпрокуратури... Інтернету немає і адреси там не знають (у будь-якого журналіста в такій ситуації неодмінно з'являються сумніви в тому, чи існує взагалі інформація, про яку говорить Генпрокурор). Керівник прес-служби протягом трьох днів обіцяв кореспонденту «Дня» дізнатися адресу серверу в Інтернеті, на якому ніби розміщено інформацію, після чого сказав, що це прохання настільки дрібне й несерйозне, що він не має часу цим займатися.

Михайло Потебенько пообіцяв, що розслідування буде коротким і дуже скоро він зможе сказати точно, хто «запустив» у міжнародну мережу цю фальшивку. За інформацією, яку має «День», це станеться 3 вересня. Цікаво тільки, яким чином Генпрокуратура має намір «швиденько» вирахувати безпосередньо розповсюджувачів інформації? Ті, хто працює в Інтернеті, знають, що чисто технічно цілком можлива така ситуація, коли встановити джерело інформації просто неможливо (врешті- решт, це могло бути й організованою провокацією). Однак для того, щоб судити про це, необхідно побачити, яким саме чином подано інформацію. У реальності «зробити крайнім» за поширення інформації в мережі просто нікого, окрім власника серверу, на якому була розміщена інформація (якщо цей сервер знаходиться на території України). А це те ж саме, що й, наприклад, звинувачувати друкарню, яка друкує десятки газет, за інформацію в одній із них. Оскільки Генпрокуратура не поспішає співробітничати в цій справі з пресою, розвиток подій примушує не виключати можливості того, що «справа Інтернет» може бути використана в політичних цілях, у тому числі й для посилення цензури.

P.S. Раніше депутат Григорій Омельченко заявляв «Дню» (№135) про те, що він має дані про реальну загрозу його життю. Він стверджував, що співробітники та офіцери СБУ вивчають спосіб його життя, розклад дня, маршрути пересування. Депутат також заявив, що має речові докази причетності СБУ до організації замаху на його життя, а точніше, фотоплівку та аудіокасету із зізнанням одного з колишніх співробітників служби, котрий виконував це завдання. Генпрокуратура вже розбирається з матеріалами, отриманими від Г. Омельченка, тому справа, яку, судячи із заяв прокуратури, відкрито за схожим фактом, не може не викликати цікавості. Якщо в першому випадку інформацію отримано від самого Омельченка, то в разі «справи Інтернет» ані джерело інформації, ані її зміст не відомі, що не лише вносить плутанину, але й змушує робити припущення стосовно політичного контексту справи.