Ми не готові до приватизації...

— Традиційне запитання: як галузь підготувалася до зими?

— Загалом добре. Але напружена ситуація склалася в Нікополі. 90 будинків тут не мають перспектив на опалювання. Один із заводів міста збанкрутував, з молотка була викуплена його котельня, яка обслуговувала мікрорайон. Новий власник не захотів готувати її до нового опалювального сезону. Керівництво міста запропонувало людям перейти на індивідуальні котли. Внаслідок цього 90 будинків сьогодні «зависло». Про це на наших селекторних нарадах ми неодноразово нагадували губернатору Дніпропетровщини та нікопольському міському голові. Але в Нікополь з тих субвенцій, які ми дали Дніпропетровській області, жодної копійки не було направлено. Я вважаю, що зрівнялівка, коли ми ділимо гроші з бюджету всім потроху, себе не виправдовує. Їх треба насамперед дати тим, хто готовий їх прийняти і максимально ефективно використати.

— Ефективно використати — це, як правило, приватний власник. Але поки понад 90% підприємств ЖКГ — комунальні.

— Є чотири форми зміни власності в Україні: корпоратизація, оренда, концесія та приватизація. Стосовно кожної з них необхідно законодавче врегулювання з урахуванням особливостей галузі. Що стосується приватизації, то я вважаю, що ми не готові до приватизації, я її противник, якщо говорити, наприклад, про водопостачання. Поки водопостачання приватизоване тільки в двох країнах. Інша річ, що водоканали можуть бути акціоновані з тією метою, щоб ні у кого не було контрольного пакету. А загалом залучення приватних грошей в галузь — справа хороша.

— Приватизація підприємств ЖКГ зусиллями вашого міністерства заборонена, але за даними міністерства, до 70% основних фондів у галузі зношено. Незабаром аварійний стан в ЖКГ буде розглядати РНБО. Але грошей у держави на реконструкцію ЖКГ немає. Проте ваше міністерство блокує оренду та приватизацію в галузі. Чому все так заплутано?

— Проблема в тому, що ми вже знаємо, як у нас проходить приватизація. Люди почнуть купувати котельні та насосні станції не тому, що хочуть працювати в ЖКГ, просто там хороший земельний майданчик або можна підприємство на металолом здати. І галузь може бути незабаром знищена. Так у нас трапилося з багатьма цукровими заводами, які спочатку приватизували, а потім порізали на металолом. Ось чому міністерство обережно підходить до приватизації. Разом із тим ми підготували всі необхідні документи, які відкривають можливості для залучення приватних інвестицій у галузь. Важливо, щоб приватні гроші заходили в ЖКГ за чітко встановленими правилами, про що, до речі, просять і самі підприємці.

— А які позиції міністерства щодо теплопостачання?

— Тут ми вже не такі категоричні. В теплопостачанні може існувати і вже існує конкуренція. Якщо приватник побудує свої котельні або реконструює комунальні й люди готові будуть купувати у нього тепло — це інша справа. Тому що в теплопостачанні, на відміну від водопостачання, є альтернатива.

— Якщо раніше боржників за газ лякали відключенням, але все ж підключали до опалення, то зараз ситуація змінюється. Немає грошей — зимуй як хочеш.

— НАК «Нафтогаз України» зараз вже просто не може купити газ, за який не розраховуються споживачі. Тому ситуація зараз така жорстка. В нас ще не підключені до опалювання близько 30 тисяч будинків. Це більше 23%. І це — серйозна проблема. «Нафтогаз» не дає лімітів тим, хто не заплатив або не встиг списати борги. 440-та постанова уряду списує бюджетникам усі борги за попередні роки, залишається ще пеня та штрафи, але ймовірно нам вдасться їх також списати. І таким чином розрядити ситуацію.

— Нові ціни на російський газ у 2009 році, що вони будуть означати для ЖКГ?

— Поки нічого страшного. І не тому, що їх ще немає. Для населення тарифи поки не змінюються.

— Але рано чи пізно їх змінять.

— 16, 2 мільярда кубометрів газу йде на теплову енергетику в ЖКГ. У бюджеті на наступний рік передбачається 7,7 мільярда гривень для компенсації різниці в тарифах для населення.

— Коли вдасться зробити тарифи економічно обѓрунтованими?

— В 60—70% міст вони вже економічно обгрунтовані. Правда, значною мірою з них застосоване так зване перехресне субсидування. Для населення тарифи низькі. А для бюджетних та комерційних організацій вони в три рази вищі. Але в середньому по місту виходить рентабельний тариф.

— Чому при однаковій державній ціні на газ та електроенергію тарифи в українських містах такі різні?

— На цукровому заводі, наприклад, була котельня. Вона давала технологічну пару на завод та опалювала селище. Завод порізали на металолом. Залишилося одне селище. Виходить, що котельня має навантаження 15-20% від своєї потужності. Але накладні витрати залишилися ті ж самі. А ось надходження від городян — мізерні. Відповідно, це відбивається на собівартості тепла. Тенденція така. Чим менше місто, чим менше споживачів, тим вища собівартість послуг ЖКГ.

І ще один чинник, який впливає на різницю в тарифах у різних містах. У одного директора комунального підприємства стоять старі котли з неефективними пальниками, а в іншого сучасні італійські пальники. В першому випадку втрата тепла — 70%, а в другому — 10%. Але різницю в тарифах у містах все одно компенсує держава. Приватний інвестор не буде працювати собі на збиток. Ось чому ми й кажемо: зараз ЖКГ потрібні не стільки гроші, скільки економічна доцільність їхнього застосування. І з цієї точки зору, яка буде форма приватизації: корпоратизація чи викуп — не так вже й важливо. Важливо, щоб у галузі почали діяти економічні механізми. Але заради політики ми утримуємо тарифи на низькому рівні й тим самим губимо підприємства ЖКГ. Поки що ми говоримо тільки про тарифи, але не говоримо про інші складові ціни — кількість та якість послуг. Якщо застосувати у нас навіть і не всі запроваджені в світі прийоми енергозбереження, в тому числі й найпростіші — встановити лічильники тепла, зробити такі елементарні речі як утеплення дверей та вікон, то споживання газу населенням можна зменшити наполовину, а отже — і суми оплати послуг ЖКГ.

— Як зрозуміти те, що муніципалітети відмовляються від бюджетних грошей на розвиток ЖКГ?

— А в нас відмовляється один тільки Київ. Для того щоб отримати бюджетні гроші, необхідно розробити технічну документацію, провести тендер і так далі. Вони говорять, що у них немає технічної документації, тому вони не хочуть брати бюджетні гроші. Якщо ці гроші призначалися для встановлення теплових лічильників, я так розумію, що Київ не зацікавлений в обліку тепла. Хоч лічильники на холодну та гарячу воду в Києві ставлять охоче.

— Борючись за енергозбереження, міністерство заборонило в житлових будинках встановлювати індивідуальні опалювальні котли. Чому?

— В нових будинках це не заборонено. Але в старих будинках вентиляція не передбачає подібного. Вона розрахована на холодне повітря. В шахтах скупчується конденсат, який їх руйнує, і це неможливо вже виправити. Коли один мешканець ставить у себе котел, ті, хто живе вище, повинні дихати цим. У місцевої влади залишилося право давати дозволи на встановлення індивідуальних котлів у вже зданих будинках. Але ми вважаємо, що на індивідуальне опалення треба перейти цілими будинками з відповідними новими проектами, а не окремими квартирами.