Середньостроковий план уряду є. Чи буде результат?

Наприкінці 2016 року прем'єр-міністр України Володимир Гройсман презентував проект середньострокового плану пріоритетних дій уряду на період до 2020 року. Його розробка саме у цей строк передбачалася програмою дій Кабміну, представленою у парламенті під час призначення міністрів.

ПЛАН П`ЯТИ ПРІОРИТЕТІВ

"Я би хотів сьогодні, щоби ми дуже чітко дали повідомлення українцям, куди ми йдемо, що ми отримаємо, який буде результат нашої подальшої роботи і маємо дуже конкретні пріоритети розвитку держави з 2017 до 2020 року", – наголосив прем'єр. Він назвав цей план реальним, конкретним і таким, що базується на підготовлених раніше програмних документах. Над його підготовкою, за словами Гройсмана, працювали міністерства з профільними експертами.

План базується на п'яти основних пріоритетах (економічне зростання, ефективне урядування, розвиток людського капіталу, встановлення верховенства права і боротьба з корупцією, безпека та оборона) та містить 85 пріоритетних напрямів діяльності уряду, спрямованих на здійснення послідовних та комплексних реформ. "Цей план передбачає, - роз'яснив прем'єр, - що конкретно ми зробимо в економіці, щоб вона зростала, як буде покращене врядування у нашій країні, щоб на кожному рівні влада була більш професійною, що будемо робити у секторі безпеки і оборони, як ми будемо розвивати людський капітал, як ми будемо надавати сервіси, щоб люди нормально відчували середовище, в якому вони живуть, як будемо підвищувати соціальні стандарти, як люди будуть отримувати заробітні плати".

Гройсман, зокрема, зазначив, що середньострокове бюджетне планування дозволить формувати довгострокові проекти. «Для нас дуже важливо, щоб ми були урядом, який відповідає за свої слова, - наголосив він. - Якщо ми сказали, що зробимо це, маємо це зробити; якщо пообіцяли, що реформуємо систему і будемо мати конкретний результат, це - наше завдання. Я глибоко переконаний у тому, що Україна буде успішна. Важко працювати, націлюватися на результат, а не на розмови – і буде успіх». Гройсман запевнив, що уряд відкритий до подальшого обговорення документу, і закликав представників ЗМІ і громадськості долучатися до відповідної дискусії протягом місяця.

ХАЙ ЖИВЕ ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ!

Тож напередодні Різдва у Києві відбулося експертне обговорення середньострокового плану пріоритетних дій. Щоправда, науковці зосередилися переважно на аналізі розділу, у якому йдеться про створення умов для технологічного прориву в українській промисловості.

Актуальність та першочерговість такої тематики очевидна. Про це свідчить і аналіз ситуації, з якої в Україні має стартувати прорив у технологічній сфері. Однією з головних проблем розвитку України, наголошують автори плану, є споживча модель економіки. Стимулювання зростання попиту постійно виступало в Україні інструментом залучення електоральних симпатій та отримання «швидких малих вигод» (quick wins), породжуючи диспропорції розвитку в умовах, коли внутрішня структура та конкурентоспроможність вітчизняного виробництва не відповідали структурі попиту та не дозволяли вчасно переорієнтовуватись на задоволення потреб споживачів.

Як відзначають укладачі плану, відбулося переважаюче стимулювання імпорту, що поступово витісняло вітчизняне виробництво, збільшувало дефіцит торговельного балансу країни, що з часом оберталось знищенням валютних резервів, девальвацією, інфляцією, знеціненням доходів. Внаслідок цього, вказується в документі, Україна йшла від кризи до кризи, чим пригнічувалися довгострокові фактори – інвестиції та інновації. Тим часом високорозвинені економіки вже давно відійшли від теорії, що попит визначає пропозицію. Їхні інвестиції та інновації спрямовані на створення пропозиції, яка в майбутньому сформує попит. Ці економіки розвиваються за довгими циклами, і певні кризові прояви не руйнують їхніх досягнень.

ІННОВАЦІЇ ЯК «БЕЗХАТЬКИ»

Відкриваючи дискусію, заступник міністра Максим Стріха вказав, що в уряді України «дедалі міцнішає переконання, що насправді економічного зростання не можна досягнути без наголосу на технології, на використання здобутків науки, без створення ланцюжка від лабораторії дослідника до виробництва». Він посилається на думку міжнародних експертів, які у своєму недавньому дослідженні відзначили, що інновації в Україні більше не можуть бути «безхатьками». Стріха погоджується з таким визначення і додає, що «на рівні Кабміну це справді так, бо відповідні функції поділені між Міносвіти і науки та Мінекономрозвитку і торгівлі». «Не з нашої вини, - продовжує Стріха, - певний час ми втратили на нікому непотрібні з`ясування адміністративних стосунків… Тепер, сподіваюся, буде розблокована ситуація з законопроектом про трансферт технологій, який відкриває простір для державно-бізнесового співфінансування прикладних розробок»…

СКІЛЬКИ ПОТРІБНО НАУКОВЦІВ?

Щодо цього має певні застереження заступник директора недержавного Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Доброва Національної академії наук України В’ячеслав Соловйов. «Якщо досить розвинутій Америці знадобилося двадцять років, півтора десятка законодавчих актів і дюжини спеціальних програм для того, щоб підняти сферу технологічного бізнесу і інтерес до нього, - відзначає він, - то ми хочемо обмежитися лише двома законами».

Вчений звертає увагу колег на те, що Україна зараз повністю ігнорує розділи Угоди про асоціацію з Євросоюзом, де йдеться про економіку та регіональний розвиток у частині залучення науки в сферу економіки. На його думку, у Середньостроковому плані уряду немає конкретних цифр щодо інноваційного розвитку країни. Він ставить за приклад європейський підхід до підвищення ефективності науки.

«Якщо там говорять, що треба підвищити фінансування науки до 3% від ВВП, то тут-таки визначають, що для цього потрібно залучити до сфери науки ще 3 мільйони працівників. А ми, - наголошує доктор наук і професор, - погоджуємося з тим, що у нас зменшується фінансування та кількість вчених, і розмірковуємо над тим, як ми на базі 1% структур, які вийшли на рівень четвертого укладу економіки, будемо створювати щось схоже на інновації». Крім того, вчений хоче також зрозуміти, як буде ставитися до всього того, про що йдеться у середньостроковому плані уряду, Міністерство фінансів. Будь-які питання, пов`язані з технологічним проривом, на його думку, потребують фінансування, а з цього плану поки що не видно, як вони розв`язуватимуться.

НЕ ЗАБУТИ ПРО ЦІЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

«Ми всі є сьогодні свідками розгортання четвертої індустріальної революції, - наголошує завідувачка відділом проблем інноваційно-інвестиційного розвитку промисловості Інституту економіки промисловості НАНУ Ірина Підоричева, - коли відбувається зрощування ІТ-індустрії та промисловості. Але якщо ми негайно не зробимо кардинальних дій і не припинимо масової міграції висококваліфікованих фахівців цієї галузі, то у нас її незабаром не буде. Отже, у Середньостроковому плані слід акцентувати на глобальному підході, сформулювати як довгострокову мету четверту  індустріальну революцію. А у перелік стратегічних документів, який наводиться у цьому плані, я пропоную внести також цілі сталого розвитку на період 2016-2030 років, які, за словами Президента Петра Порошенка, мають бути основою всіх наших програмних документів».

Генеральний директор наукового парку Київського національного економічного університету ім. Гетьмана Андрій Матвійчук повертається до проблем фінансування і вказує, що тоді, коли справа дійде до конкретного фінансування Середньострокового плану та його розділів, пункти, які належать до функцій Мінекономрозвитку і стосуються інвестицій у інновації, будуть фінансуватися разом з будівництвом доріг, портів тощо. Загалом це будуть досить значні кошти, однак вони не будуть мати жодного відношення до такої цілі, як технологічний прорив. Як наслідок, його частка буде незначною. А нам будуть говорити: ми ж передбачили під технологічний прорив величезне фінансування. І запитувати: де результат?