Олександр ДЕНИСЕНКО: «Вчусь давати та приймати любов»

Кінорежисер, лауреат численних міжнародних нагород та відзнак, асистент польського кінорежисера-володаря «Оскара» – Анджея Вайди, член Польської національної асоціації кінематографістів (PFA) – це все про 37-річного львів’янина Олександра Денисенка. Його «WONDERWALL» (копродукція України, Польщі, Ірландії) – короткометражний музичний фільм розповідає історію про безумовне кохання, що допомагає подолати горе втрати коханої людини, за два роки взяв участь у понад 70 кінофестивалях в 24 країнах світу, здобув 28 нагород, відповідно – привернув неабияку увагу світової аудиторії, показавши Чорнобиль емоційно по-новому – без домінування страху і тривоги.

Олександр працює і навчається у Норвегії, Австрії, Швейцарії, Канаді та  Польщі. Вважає, що режисура дозволяє йому реалізувати найбільшу пристрасть – створювати історії, які «мають потенціал торкнутись сердець, пробудити бачення та змінювати наш погляд на світ».

Журналіст «Дня» зустрілася з Олександром Денисенком напередодні 35-х роковин трагедії у Чорнобилі, бо саме у ці дні 2019-го відбулася прем’єра його фільму.

Розмова наша стосувалася освіти, захоплень, життєвих пріоритетів, а також – впливу на естетику його творчості мистецтва батька – відомого художника Олега Денисенка. І не тільки. 

Але передусім мене цікавило, чому Олександр показав у своєму «WONDERWALL» Чорнобиль саме так, без страху й тривоги, – сонячним і  теплим, який дає бажання жити и? бути щасливим?

Нагадаю, що герой фільму – молодий киянин, кохана якого померла від ураження радіацією через кілька декад після катастрофи на ЧАЕС. Він страшенно страждає («Її нема»), але, досліджуючи світ Чорнобиля, спромагається-таки здолати біль втрати, що нищить його душу, й захотіти («Мені краще», «Йду додому») навчитися заново жити й бути щасливим. (Переглянути фільм можна тут: www.wonderwallmovie.com)

«WONDERWALL» – МОЯ ОСОБИСТА ІСТОРІЯ»

– Чому саме так побачили чорнобильську трагедію?

– Чорнобиль є в кожному з нас. Це символ, який означає нашу відповідальність за наші вчинки. І йде мова не тільки про трагедію 1986 року – мова про все, за що ми відповідальні. Але «WONDERWALL» – це фільм не про трагедію. Це фільм про любов, яка дає нам сили прийняти те, що ми втратили, та живить безмежною надією.

Цей фільм – моя особиста історія, історія кохання. Історія моєї відповідальності перед собою і світом. Коли я задумав цей фільм, то не дуже розумів, що він насправді означає. Але це був мій спосіб зарадити собі з почуттями, які не давали мені спокою: я зустрів найнеймовірнішу дівчину у світі, у нас було справжнє велике кохання, але я втратив її через своє невігластво. І я не знав, як із цим жити. Коли творив «WONDERWALL», у наших стосунків з'явився другий шанс. Вона була саме тією єдиною, хто навчив мене любити, за що я їй завжди вдячний. Але через невміння на той момент усвідомити свої помилки я її знову втратив. Цей досвід живе у мені, не дає спокою і виливається у фільмі. Це пошук відповіді на біль, що з'їдає зсередини, пошук надії.

З позиції сьогодні можу сказати, що тільки усвідомлення власної цілковитої відповідальності за вчинки, а не пошук виправдання, тільки безумовна любов, вдячність і прийняття можуть нас звільнити і дати сили жити та бути щасливим. Це мій особистий урок, і як режисер маю глибоку потребу поділитись ним зі світом.

«РЕЖИСУРА – ЦЕ ПОШТОВХ ДО ДИНАМІКИ МОГО РОЗВИТКУ»

– Маєте багато захоплень. І це, наприклад, музика. То чому ставите акцент саме на режисурі?

– Щоб бути режисером, недостатньо самого ремесла. Ремесло, безумовно важливе, але це лише інструмент – чашка, яка допоможе поласувати кавою, а сама кава – це, власне, те, який ти режисер, те, яка ти Людина. Режисера режисером робить його стиль життя, його устремління. Те, про що він думає, що проживає, що не дає йому спокою, що пробуджує пристрасть. Режисер – дзеркало світу, в якому він живе, музики, яку слухає, мистецтва, яким надихається, товариство, яким оточує себе, дзеркало дозвілля, інтересів...

Саме режисура дає мені можливість проявляти багатогранність своїх захоплень, говорити на теми, які бентежать, ділитись стилем, який мене окреслює, особистим досвідом, найпотаємнішими емоціями. Режисура – це поштовх до динаміки мого розвитку, пошук сенсу життя. Адже я знаю, який я сьогодні, а яким завтра буду – не вмію сказати. І це прекрасно.

«НАШ ФІЛЬМ – ЦЕ КІЛЬКА РОКІВ РОБОТИ»

– Не знаю, чи ставив вам хтось це запитання… Я, як телевізійний режисер з великим стажем, поставлю – для того, щоби люди розуміли складність і оцінили філігранність виконання роботи. Скільки часу тривали розробка ідеї, зйомки, монтаж та промоція фільму?

– Тетяно, дякую. Так, цих всього-на-всього 7 хвилин – це кілька років роботи. І я безмежно вдячний нашій команді, яка повірила в проєкт та зробила усе, щоб він побачив світ. Адже, окрім роботи, кожен вкладав свою любов, віру, вкладав себе. 

Сценарій я написав швидко, за два безсонних місяці. Це історія мого кохання, і я вилив цю велику енергію у тексті. А потім почались складнощі. І це завжди так, коли ідеал, який живе в тобі, стикається з реальністю. Часами ми занадто зарозумілі, думаючи, що здатні все передбачити.

Планували відзняти фільм за 7 днів, але через погодні умови їх стало 30. Я жив у Чорнобилі майже два місяці. Але завдяки тому, що в нас була міцна команда, ми долали усі негаразди. Я вдячний патронесі фільму – Марії Матіос, асоційованому продюсеру – Тарасу Майбі, Олегу Собчуку, Віталію Кличку, Українському католицькому університету, Аді Рош і десяткам інших людей, без яких наша мрія не стала б реальністю. Завдяки таким людям, неможливе стає можливим, а Україну знають у світі.

Пост-продакшн робили у Польщі мої друзі – знані кінематографісти, з якими в мене спільний досвід багатьох проєктів. Тільки у міжнародній співпраці можна створити направду великий продукт, адже творчість – це енергія, яка не має кордонів. Я вважаю, що українська кіноіндустрія має великий потенціал, який з часом буде розкрито саме завдяки міжнародній співпраці. Адже Україна – це її люди, а не умовна лінія, яку ми називаємо кордоном. Ми можемо зростати лише тоді, коли відкриті до світу, нових знань, нових викликів.

«НАС ЗРОЗУМІЛИ ЛЮДИ З НАЙРІЗНОМАНІТНІШИХ КУТОЧКІВ ПЛАНЕТИ»

– Напевно ж, цікавим є й фестивальне життя фільму?

– Так, і це – окрема історія. Коли ми зголосили «WONDERWALL» на перші кінофестивалі, довгі місяці була тиша, ми сиділи як на голках. Але в один момент енергія закрутилась – ми почали подорожувати на кінофестивалі на різних континентах, обговорювали наші ідеї та розповідали про сучасну Україну на американському телебаченні, отримували нагороди з рук відомих кінодіячів. І навіть довелось докуповувати додаткові місця в багажі, щоб… привезти додому статуетки.

Для нас отримати світове визнання нашої роботи – велика честь, і я зараз говорю не про нагороди, а про те, що нас зрозуміли люди з найрізноманітніших куточків планети. Це свідчення того, що я правильно поставив питання у фільмі, і тільки через спільні ідеї, емоції, досвіди можна проявити та комунікувати власну ідентичність. Адже ідентичність – це не тільки те, що робить нас особливим, а й те, що ми, люди, маємо спільного. Це теми нашого фільму, теми любові, втрати і безмежної надії. Як виявляється, вони актуальні для усіх нас – для українців, європейців, американців, азіатів, цілого людства. Це те, що нас усіх об'єднує.

«УСПІХ – ЦЕ СВОБОДА»

– Поза сумнівом, щоби отак, фахово, працювати, потрібно отримати добру освіту. У вас їх кілька… Отже, чи вважаєте ви ґрунтовну освіту запорукою успіху?

– Освіта, безумовно, важлива, але чи це запорука успіху? Залежить від того, що ви називаєте успіхом. Для мене успіх – це свобода. Свобода жити та робити те, що робить тебе щасливим. Щоб бути успішним, потрібно прагнути до цілісного стилю життя. Безперервно вчитись, мислити широко, творити середовище довкола, реалізовувати своє життєве покликання, відчуваючи великий сенс власного життя. Це все конвертується в енергію, яка є живильною для успіху. 

Освіта насамперед важлива тому, що розширює світогляд, формує глибину інтересів та смаки. А це впливає на здатність пізнання світу та осмислення сенсу власного життя. Адже що ширші у вас інтереси, то потенційно цікавішим може бути життя.

Найшвидше ми вчимось від людей довкола нас. Мені пощастило працювати з неймовірними людьми, і йде мова не тільки про зірок кінематографа, а про усіх, хто своїм стилем життя, твердженнями, глибоким розумінням, емпатією давав багато відповідей або правильно ставив питання та розпалював мою жагу пізнання. Усі вони дали мені великий поштовх до саморозвитку.

«ЦЕ ПРИВІЛЕЙ – ЗРОСТАТИ У РОДИНІ МИТЦЯ»

– Не можу не згадати про вашого батька відомого митця Олега Денисенка – графіка, скульптора, живописця. Наскільки батькове високе мистецтво вплинуло на формування вас як особистості ? А можливо, того впливу й не було?

– Я вдячний батькові, що з дитинства запросив мене у світ високого мистецтва. Це великий привілей – зростати у родині митця, оскільки саме в дитинстві батько роздмухав мій внутрішній вогник – спрагу творити через музику, яку він слухав, інтереси, які його захоплювали, мистецтво, яке творив. Я надзвичайно вдячний й мамі, яка робить нашу з батьком подорож цим химерним світом безпечною. Завдяки її вірі в нас та нашій великій любові до мистецтва, сьогодні ми в міцному тандемі створили кілька мистецьких проєктів. Це «Гесографія», що є новим видом мистецтва, винаходом, який представляє Україну на світовій мистецькій арені. А також «Aether» – перші у світі мобільні картини, мистецький виріб, що повертає високому мистецтву ужитковість, а ужитковим речам – мистецьку душу. Ці проєкти вже встигли підкорити серця багатьох відомих людей – артистів, політиків, знакових бізнесменів-інфлуенсерів. А зараз готуємось до презентації в Нью-Йорку, в самому серці Манхеттена.

«МОЄ ЖИТТЯ – ПОСТІЙНИЙ ПОШУК»

– Невдячна справа питати про творчі плани, але все ж запитаю. І принагідно поцікавлюся, чи потрібно творчій людині взагалі щось планувати?

– Якби я розповідав про усі плани, то, мабуть, говорив би дуже багато. Можу сказати лише, що моє творче життя – це постійний пошук. Впродовж останніх років я чітко зрозумів, наскільки важливо робити лише те, що наповнює життя вищим змістом. Кожен проєкт повинен бути черговим кроком нашого зростання як особистостей. Інакше якщо проєкт не вдасться, а в нашій індустрії таке буває досить часто, то енергію, яку ви інвестували, ви втратите. Але коли ви працюєте над чимось, що має сенс для вашого розвитку, ви інвестуєте в себе, актуалізуєтесь та збагачуєте не тільки себе, а й світ довкола.

Мої творчі плани прості: через свою працю пізнавати себе, світ, шукати власний сенс життя та намагатись своєю творчістю ініціювати до самоактуалізації людей довкола. Я вчусь давати та приймати любов – ту єдину силу, що є універсальним балансиром та Ґраалем нашого життя.