Fuckтop двоєдушності

Ненормована лексика — не лише символ свободи й розкутості. Потреба в матюках виплекана й вмотивована масовим жаданням гармонійного та комфортного самопочування, а також якнайкращого порозуміння з навколишнім світом. Позбавлена більшості соціальних прав, людина стихійно відстоює бодай своє приватне право на мовну природність. Адже, коли чоловік каже дружині: «Я тє ... щас ... устрою на ...», то лише тому, що саме таке формулювання його міркувань сприйметься нею найадекватніше, і після «нє нада, мілий» (і ще кількох фраз, глухих ударів та ультразвукового шалу) вони обнімуться й щасливо підуть далі по життю.

Матюки поширені цілковито в усіх царинах людської діяльності, ними послуговуються в побуті і парламентарії, і правоохоронці, і педагоги. Але попри цей очевидний факт, соціальний статус ненормованої лексики неймовірно принизливий. Навіть такі загальновживані (й цілком літературні) слова як жопа, мудак, гівно, що без них годі й уявити живу народну мову і, відповідно, щоденне наше спілкування, вперто дискримінуються й дуже рідко звучать публічно. І попри мужність політика, який колись влучно визначив «ситуацію в Україні», попри численні зусилля провідних сучасних українських поетів В. Цибулька, Ю. Позаяка, С. Жадана, Л. Подерв’янського, чиї творчі доробки годі й уявити без перлинних вкраплень дотепного і влучного (хоч і «позацензурного») слова, табуйованість матюків сягає найабсурднішої цнотливості і посилює комплекс соціокультурної меншовартості. Годі вже говорити про «круту» ненормовану лексику, що її англомовні відповідники (на кшталт motherfucker або asshole like you) жваво і — щонайприкріше — вільно лунають у теле- й радіоефірі. Однак спробуйте вжити в тому ж ефірі наші автентичні вирази — і ви викличете скандал з оргвисновками і «широке громадське обурення». Саме тому, шановні читачі, у цьому тексті замість усіма вами знаних слів ви бачите лише багатокрапки. Що це, як не наше з вами спільне лицемірство — приховане й вульгарне, як якийсь «мар’яж» на парковій лаві.

Очевидно, що на перешкоді вільного поширення матюків стовбичить неосяжна в своїй історичній ретроспекції бабера на прізвисько Культура. Втім, культура як сума заборон виживає лише в тому разі, якщо всі її обмеження є усвідомленою людьми необхідністю. Якщо ж культура плекає подвійну мораль — її спочатку нехтують, а згодом неодмінно «опускають» до народу і його естетичних, моральних і лексичних уподобань. І те, що сьогодні можна наректи «свинством» і «невихованістю», завтра прислужиться за підмурівок для вершинного прояву мистецтва. Зрештою, все це вже відбулося в англомовній культурі, яка в своїх сучасних найінтелектуальніших мистецьких втіленнях (пісні Ніка Кейва, фільми Девіда Лінча й Квентіна Тарантіно тощо) матюкається дужче, ніж український письменник з похмілля, який і на тверезу голову не завжди стулить докупи три слова без рятівного «бля».