Самуїл Каплан — майстер портрета. Легкий ескіз олівцем, монументальна гравюра, барвистий і соковитий живопис — характер моделі в будь- якому випадку виявляється збагненним і окресленим. Ніжної теплоти й любові сповнені «Портрет матері», численні портрети дружини Софії. Ціла новела розгортається в графічному «Портреті хірурга Амосова». Особливе місце займає робота «Пам'яті художника», присвячена Михайлу Вайнштейну. Самого художника на цьому дивному портреті немає — лише його палітра й пензлі, вимкнена електрична плитка й годинник, що зупинився, й ще — порожні рами, за якими відкривається величезне, дивно стихле місто.

Своє Місто Самуїл Каплан уперше побачив 1937 року. В Києві відбувається дія чи не найсвітлішої роботи художника, присвяченої дитинству, — «В під'їзді». Сходовий майданчик, залитий електричним світлом, перетворено Самуїлом Капланом на золоту чарівну скриньку, де можна пускати мильні бульбашки, або, піднявшись на проліт, опинитися в загадковому й захоплюючому світі. Часом здається, що Київ і дитинство злилися для Самуїла Каплана воєдино.

З 1945 року, після повернення з евакуації, Самуїл Каплан вчився в київській Республіканській середній художній школі. Перша персональна виставка Самуїла Каплана (1957 рік), що називалася «Солдатські будні», відбулася в Київському державному художньому інституті й викликала схвальні відгуки К. Д. Трохименка та С. А. Григор'єва — найавторитетніших художників в українському мистецтві того часу. Втім, Самуїл Каплан ще мав стати студентом Художнього інституту, де його викладачами були А. С. Пащенко та В. С. Болдирєв.

Кількість виставок, у яких брав участь художник, величезна. Тільки перелік назв країн, у яких (на групових виставках) експонувалися живопис і графіка Самуїла Каплана, займає шість рядків.

Офіційне визнання виявилося справою необов'язковою — художника знали й любили. Одну з його київських персональних виставок (1973 рік), що тривала традиційні два тижні, відвідали не зовсім традиційні дев'ять тисяч чоловік. А найбільш повна виставка живопису й графіки Самуїла Каплана відбулася знов у Києві, 1987 року. Твори художника зберігаються більш ніж у 20 музеях України, а також за кордоном.

Для більшості відвідувачів виставок Самуїл Каплан був передусім Художником Києва. Павло Загребельний, зробивши його героєм свого роману «Південний комфорт», навіть написав про нього: «Художник жив у Києві й писав лише Київ».

Самуїл Каплан завжди обирав лише свої міські сюжети, які нікого до цього часу не приваблювали. Він писав завжди з натури, оточений захопленими, незвиклими бачити на своїх буденних вулицях художників, мешканцями Солом'янки та Борщагівки. Він ставав героєм забавних фотоновел, на одній з яких — «Перші критики» — його картина привертала увагу міліціонера й навіть пасажирів тролейбуса, що проїжджав неподалік... Він створив свою казку — своє Місто, яке подарував щасливим закоханим і незліченним котам. Коти, від тріумфуючих «березневих» до булгаковського кота Бегемота включно, — ще один пізнаваний «автограф» художника. На чи не найбільш знаменитій картині Самуїла Каплана — «Березень- квітень» — їх цілих 14.

Багато які картини Самуїла Каплана присвячено київському Подолу. Їх відрізняє теплий, м'який гумор — і ледве помітна тінь смутку. «Радісний травень на Подолі» або «Рудик» здаються ілюстраціями до творів Шолом-Алейхема.

1991 року художник виїхав до США. Так у його життя увійшло ще одне місто — Нью-Йорк. У ньому менше казкового й більше фантастичного. Ритм життя — інший, фарби — яскравіші, різкіші, але, можливо, бідніші на відтінки й напівтони. На зміну святам Києва приходять будні Нью-Йорка. Вони енергійні й дивні. Вони — інші.

Серед заокеанських робіт Самуїла Каплана немало картин-спогадів. Цикл замальовок, виконаних у американських синагогах, сповнений точними й глибокими спостереженнями. Художник продовжує бачити, згадувати — й творити.