Музика єднання і... президентський оркестр

Відомий латинський вислів «Коли стріляють гармати, музи мовчать» залишився в далекій історії. Сучасні мудреці мали б знайти альтернативу цьому афоризму, який упродовж століть здійснюється з «точністю до навпаки». В найгостріші для суспільства історичні зрушення мистецтво виявляє те, для чого існує, демонструє те, на що, власне, здатне. Згадаймо, вражаючі могутні музичні протести проти агресії Людвига ван Бетховена, Фредерика Шопена, Дмитра Шостаковича, Арнольда Шенберга, Бориса Лятошинського... Їхні твори, озвучені пасіонарними музикантами, ставали для суспільства духовним відгуком і потужною єднальною силою.

Новітня музична культура України наповнена, на жаль, трагічною тональністю і драматичним звучанням, а її пісенним символом став пронизливо тужливий плач «Пливе кача». Ця архаїчна лемківська панахида об’єднала в жалобі мільйони людей, як об’єднали їх на Майдані інші символи нашої країни — Державний гімн і «Молитва за Україну» Миколи Лисенка. Духовне єднання людей у часи загрозливих викликів сучасності є чи не найважливішим призначенням музики! Тому музичні події Києва й стають мистецьким Майданом, який єднає людей.

Із останніх таких подій стала доброчинна мистецька акція, що відбулась у Великому залі Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського під назвою Донбас Опери відлуння голосів...» (газета «День» анонсувала цей захід у №110). Автором цього суспільно-мистецького проекту є відомий український музикант Василь Василенко, який ще донедавна очолював як музичний керівник і головний диригент Донецький національний театр опери і балету ім. А.Б. Солов’яненка, згодом відомого як Донбас Опера. Серед донецького доробку маестро Василенка — постановки зразків світового оперного мистецтва і української класики, проведення Міжнародних фестивалів оперного мистецтва «Золота корона», «Театральний Донбас». Але драматичні події обірвали його успішну 15-річну діяльність на головній музичній сцені Донеччини.

Нині Василь Василенко став професором Національної музичної академії України та диригентом Національного президентського оркестру. Проте, як особистий біль сприймає він вимушений розрив з театром і своїми колегами. Виникла ідея зібрати, за його ж словами, тих «співочих журавлів, які не повернулися до свого розореного гнізда». Особисто відчувши драматичне становище скитальця, Василь Якович вирішив зробити все можливе, щоби привернути увагу держави до проблем виживання артистів-переселенців. Він зібрав тих, хто змушений був покинути Донецьку сцену і шукати іншу українську сцену.

Ось так і виник Гала-концерт оперно-симфонічної музики та народної пісні, який перетворився на фестивальний вечір суцвіття чудових співаків і представлення Національного президентського оркестру під орудою маестро Василенка. Адже до солістів Донбас Опери він долучив колег із інших театрів України. Серед них опинився і екс-прем’єр Донецької муздрами Андрій Романій, який нині є актором Національного театру ім. І. Франка. Саме він став поетичним модератором концерту, оголошуючи появу в залі Президента, розповідаючи про кожного соліста і цитуючи яскраві віршовані образи, автором яких є теж Василь Василенко. Власне, весь концерт сприймався як музичний спектакль. Своєрідним прологом до нього стала грізна музика відомого «Танцю рицарів» із балету «Ромео і Джульєтта» Сергія Прокоф?’єва. І не випадково: адже ім’ям геніального композитора, який народився на донецькій землі, названий аеропорт Донецька і який став епіцентром жорстоких боїв за Україну. І як патріотичне звернення «Вставай, Україно!» пролунав епічний монолог Богдана з опери «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. Надзвичайно проникливо його виконав соліст Львівського Національного театру опери і балету ім. С. Крушельницької Стефан П?’ятничко — співак, який визнаний одним із найкращих вердіївських баритонів Європи. Монолог Богдана продовжила лірична арія Богуна з тієї ж опери у виконанні Віталія Лісковецького.

Володар чудового тенору, є солістом Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України і віднині — Харківського національного театру опери і балету ім. Миколи Лисенка. Написана 65 років тому, опера Данькевича «Богдан Хмельницький» є підтвердженням абсолютно щирого патріотизму багатьох талановитих митців радянської епохи. Досить вслухатись у монолог Варвари — символу України, яка звертається до Богдана: «Покари, помсти б’є година,/ Богдане, військо веди в поход!/ Тебе чекає вся країна, тебе чека, чека народ!» Цей монолог виразно розкрила Анна Попова до недавнa солістка Донбас Опери.

Крім української оперної класики, в Гала-концерті лунали шедеври західно-європейської опери. Перед слухачами розігрувались оперні сцени, розгорталася панорама персонажів і героїв (дарма, що без декорацій!) Кожен з артистів дивував неповторною творчою особистістю: віртуозний співак-актор Владислав Лисак і справжня окраса басових оперних партій Андрій Гонюков (відповідно, Фігаро та Базіліо із «Севільського цирульника» Джакомо Россіні), володарка рідкісного лірико-колоратурного сопрано, бездоганна у своєму вокальному і театральному мистецтві Зоя Рожок та яскраво-талановитий Данило Матвієнко (відповідно, Лючія і Енріко з «Лючії ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті), унікальний тенор, який представляє найкращі традицій bel canto, Ігор Борко і вельми перспективний молодий співак Тарас Присяжнюк (Герцог з «Ріголетто» Джузеппе Верді), і Вікторія Осадчук, яка натхненно виконала в дуеті з П’ятничко партію Леонори з опери «Трубадур» Верді й Олена Китаєва, яка майстерно володіє розмаїтими тембрами свого ліричного сопрано (Ліу з опери «Турандот» Пуччіні).

Гала-концерт укотре продемонстрував багату музичними талантами Україну і, водночас, те наскільки не цінуємо цього багатства! Адже та ж Олена Китаєва, яка свої перші творчі кроки розпочала в шахтарському краї, залишилася нині без роботи. Так само, як і Владислав Лисак, який ще на першому курсі Донецької музичної академії імені С.С Прокоф’єва був запрошений Василем Василенко співати в Донбас Опері і до закінчення навчання мав у своєму репертуарі близько 20 оперних партій! Так само, як і Анна Попова, що вже під час навчання в Донецькій академії стала солісткою Донбас Опери. Але таких безробітних артистів з Донецька набагато більше — тих, хто змушений був написати заготовлену заздалегідь для всіх співробітників Донбас Опери заяву: «В связи с угрозой жизни и здоровью, в период военных действий в Донецкой области, прошу вас предоставить отпуск без содержания заработной платы с 01.08.2014 года» (без зазначеної дати повернення).

Можливо, для багатьох слухачів стало також відкриттям існування в Києві ще одного чудового симфонічного оркестру, якому під силу виконання й оперної музики, і супровід народних пісень, і симфонічних полотен. Під орудою Василя Василенко Національний президентський оркестр (художній керівник Анатолій Молотай) продемонстрував щонайширшу палітру його виконавських можливостей: від ліричних арій Гаетано Доніцетті, іскристих образів Джакомо Россіні, драматичних оперних персонажів Джузеппе Верді, проникливих українських мелодій до грандіозного звучання надскладної увертюри до опери «Летючий Голландець» Ріхарда Вагнера, яка стала своєрідною інструментальною кульмінаційною інтерлюдією музичного спектаклю-концерта. Нагадаю, що  саме  за цю виставу, яка  створювалась спільно з німецікими режисером і сценографами, колектив «Донбас Опери» отримав Шевченківську премию. Енергетичний струмінь і емоційна насиченість, які випромінюють диригентська особистість маестро Василенка, продовжують кращі традиції української диригентської школи. Професіонали оцінять диригентську школу, що її пройшов Василь Василенко — Юрій Луців, Фуат Мансуров, Євгеній Свєтланов.

Третя, умовно, частина концерту-спектаклю, що відбулася на одному диханні, вивів на його кульмінаційний ліричний щабель: оркестр, хор Київського муніципального театру опери і балету для дітей і юнацтва (головний хормейстер Анжела Масленнікова), ансамблі солістів — тріо тенорів і секстет — співали найвідоміші українські пісні про «чорнії брови», «про «Місяць на небі» та «Дивлюсь я на небо». Фінальним акордом, який підняв у спільному пориві весь зал пролунала «Молитва за Україну» Миколи Лисенка. Справді, музика здатна єднати і викликати високі почуття.

 До речі, маестро В. Василенко не тільки прекрасний музикант, а й поет (на вечорі А. Романій прочитав такі проникливі рядки):

«Де зараз ви — донецькі театрали,

Герої наших славних перемог,

Мої колеги — юні й генерали

На роздоріжжі зранених епох?

Де зараз ви — артисти-побратими?

Як вам живеться в цей

тривожний час?

У власній долі ми, як пілігрими,

Скажіть, хто думає про вас?

«Донбас наш театральний»

і «Корона»,

«Зірки балету» — магія прем?єр!

Нас окриляли музи Аполлона...

І тут війна...біль, сльози, ДНР...

Національний статус

розстріляли,

Фінал епохи...фатум на коні.

Та вірю я, донецькі театрали,

Гуртом ще заспіваємо пісні»...