Мирослава ЗАМОЙСЬКА: «Наш світ — не чорно-біла світлина»

Мирослава Замойська (Дара Корній) на минулорічному конкурсі «Коронація слова» отримала ІІІ премію за твір «Гонихмарник». Із давніх-давен серед людей живуть дводушники-гонихмарники — істоти, що наділені надзвичайними силами. Вони можуть керувати хмарами, викликати дощ, бурю, град або відводити їх від села. Дівчина Аліна закохалася в хлопця, не здогадуючись, що він — гонихмарник. Цей роман — для тих, хто хоче взяти кілька уроків справжньої української магії та любить мандрувати по дахах. Як зізнається автор, свій перший «дорослий» роман вона написала на прохання доньки, і, як вважають критики, у письменниці вийшов справжній бестселер. «У тіні людини, що йде під Сонцем, більше таємниці, ніж у всіх теперішніх, колишніх і майбутніх релігіях», — так сказав художник Джорджо де Кіріко. Саме ця думка є улюбленим гаслом української письменниці Мирослави Замойської (Дари Корній), творчий міфосвіт якої перетинає кордони між світом Сонця і Тіні.

— Українська література досить цікава, багатогранна. Ми маємо й історичний сегмент, і фентезі, й містику, і соціальну літературу, й непогану романтичну прозу, і просто чарівну дитячу літературу, — підкреслює Мирослава ЗАМОЙСЬКА. — Книги наших авторів за внутрішнім наповненням нітрохи не гірші від закордонних аналогів, однак... у нас присутній на генетичному рівні комплекс меншовартості. Може, тому, що протягом тисячолітньої історії ми ніколи не дивилися прямо перед собою, а завжди вертіли головою — то на схід, то на захід. Впевнена, що світові ми станемо цікавими лише тоді, коли будемо цікаві самі собі!

— Яким чином можна сьогодні популяризувати українську міфологію, культуру і традиції?

— Художня книжка —найпростіший шлях щось популяризувати. Прекрасні знання з царини грецької міфології, римської, скандинавської пропонує нам теперішня навчальна шкільна програма. Але чи багато з нас знають власну міфологію, дохристиянську традицію? Леся Українка своєю «Лісовою піснею» привідкрила двері в чарівний світ прадавніх міфів і легенд. І заговорили Мавки, Потерчата, і Той, що греблі рве, і Той, що у скалі сидить. Але прадавній світ настільки великий, що розповідати про нього можна до безконечності, і треба пізнавати себе у ньому, показати спочатку собі, що ми мали і якими ми були тисячі років до тисячі років християнства. А популяризувати краще не через лекційні курси (звісно, фахівцям це також потрібно, навіть необхідно), найпростіше через художню літературу, театр, кіно.

— Мирославо Іванівно, розкажіть, як обирали прототипи героїв для «Гонихмарника», оскільки там згадано, що ваші персонажі — студенти Академії мистецтв. Ви списували героїв зі студентів, оскільки там працюєте?

— Гонихмарник у моїй уяві з’явився завдяки тим «Сутінкам» Стефані Майєр. Заїжджені упирі-вампіри, що перекочовують із книги в книгу, кровопивці без душі, які так прагнуть стати добрими. Чи таке в міфологічному світі буває? Звісно, так, коли не зовсім чистій істоті це вигідно. Про тебе і твою душу він думає найменше. Моя донька попросила написати щось у міфологічному ракурсі, як «Сутінки», тільки з українським духом і нашими реальними сучасними героями. Гонихмарник підходив якнайліпше. Дводушник, що закохався. Історія кохання завжди цікава. До того ж, герої — це студенти, майбутні художники. Ні, не так. Художник не може бути майбутнім чи вчорашнім, він або художник, або ні. У мене донька — художник, тож той світ для мене доволі близький. Він і вдома, і на роботі. Тут якраз і найменше вигадувалося.

— Привідкрийте завісу творчої майстерні. Які ваші мотиви, та які цілі ставите?

— А що таке творча майстерня для письменника? Маю багато друзів серед художників. Там справді майстерню можна побачити, помацати, торкнутися, навіть понюхати фарби. Моя «майстерня» мобільна: маленький нетбук, який завжди зі мною. Бо хтозна-коли випаде вільна хвилинка та можливість писати. Я вигадую історії і потім їх записую, вони мають бути цікавими, насамперед мені. Тоді їх читають мої найважливіші цензори: дорослі — донька, дитячі — син. Вони вказують на недоліки. Типу: «Мамо, молодь зараз так не говорить». Донька взялася складати для мене «Сленговий словничок», який згодом став у пригоді. Я дослухаюся до порад. Скоро на підході вийде нова книжка «Тому, що ти Є» — історія кохання, де головні герої — вже не студенти, а дорослі люди. Також тут присутня містика, хоча вона завуальована, а наприкінці й не добереш, чи містика, чи надзвичайне почуття. Кінцівка цього роману виписувалася доволі сумною, моя Даринка просто заставила її змінити. Мотивація проста: «Навіть за хмарами в похмурий день живе Сонце. Кожна хороша книжка має давати надію, не відбирайте її». От вам мотиви та цілі, одним реченням

— Сьогодні «продукування» книг стало популярним, і видається, ніби кожен може написати текст, розпіарити його, поставити на одну полицю у книгарні з іншими книгами. Як знайти розмежування між масовою й елітарною літературою?

— Що значить елітарна література? І що таке масова? Як провести межу між однією і другою? Наприклад, народна казка — це масова література чи елітарна? Звичайно, масова, бо всі (й академіки, й прибиральниці) починають своє життя з колискової та маминої казочки на ніч. Де добро перемагає, зло карається. Казки — це хороша масова література, і тому я б, напевне, говорила швидше про жанрову літературу. Одним до вподоби детективи, іншим — романтичні історії або історичні епопеї, ще комусь — фентезі чи жахлики. Чим більший вибір — тим краще для читача! А оті варіанти з написанням книг і розпарення — то тимчасове явище. Можна один раз надурити читача, загорнути поганий товар у блискучу обгортку, зробити йому суперрекламу (піар), але чи купиться наступного разу читач на такий обман? Уся література прагне стати масовою. Тобто доступною для всіх — і за ціною, і за змістовим наповненням. Попит народжує пропозицію, і це закон ринку. Хай література буде різною, наш світ — то не чорно-біла світлина, так само і з літературою, яка є частинкою того світу.

— Зараз ім’я Дара Корній асоціюється з українською містикою. Ви будете підтримувати цей імідж чи шукатимете в інших літературних тематиках?

— Я розпочинала як дитячий автор. Незабаром у видавництві «Теза» виходить мій дитячий роман «Петрусь-химородник. Чому розквітає папороть?». Це українська народна дохристиянська міфологія в доступному для малечі «форматі». За основу взято стару волинську легенду про квітку папороті. Те, що папороть квітне на Купайла, не просто гарна легенда. У нашій міфології кожна подія, засторога чи заборона має чітке та влучне пояснення. І папороть зацвітає не просто так...Вважаю, що слід робити те, що тобі найліпше вдається і до чого найбільше тягнеться душа. Тож із Гонихмарниками, Перелесниками, Літавицями, Бузничими, Переплутами та й іншими міфологічними героями нашої культури продовжуватиму знайомити читача. Мій новий дорослий роман зараз виходить у «Клубі сімейного дозвілля».«Тому, що ти Є» — це також маленьке віконечко у давній світ українських міфів і легенд крізь призму сучасності. Робоча назва книжки — «Числобог», однак назву трішки змінили, хоча суть не стала іншою. Наразі писати детективи чи історичні романи не беруся. Відчуваю — це не моє. Хоча дитячу літературу також не збираюся полишати. Бо моєму синочку Максимкові тільки одинадцять років. Пишу тому, що вже не можу не писати. Свого часу письменництво витягнуло мене з депресії. І якщо хоч маленька крапля з написаного допомогла комусь, відволікла від поганих думок чи підняла настрій, то вважаю свою місію виконаною.

ДОВІДКА «Дня»

Мирослава ЗАМОЙСЬКА (Дара Корній) народилася 20 вересня 1970 року в селі Секунь Старовижівського району Волинської області. Середню школу закінчила в селі Княже Сокальського району Львівської області.

Закінчила журналістсько-редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (нині Українська академія друкарства). Виховує двох діток — Даринку та Максимка, яких вважає найвагомішим та найважнішим здобутком у житті. Працює у Львівській національній академії мистецтв. Пише для маляток (журнал «Ангелятко», «Ангеляткова наука»), для підлітків (журнали «Крилаті», «Однокласник») і для дорослих, які ще й досі вірять у диво. Лауреат третьої премії конкурсу «Коронація слова-2010» за роман «Гонихмарник». Роман вийшов друком у видавництві «Клуб сімейного дозвілля», м. Харків. «Гонихмарник» — її перший «дорослий» роман. Після його виходу у світ авторка здобула неофіційне звання «української Стефані Майєр».