Надто старий для рок-н-ролу, надто молодий, щоб померти

Під патріарші пісні в 1970-і — на початку 1980-х тряслася й гула вся країна. В той час такі речі проходили під тавром «не можна». Влада й удавала, що «не можна», однак для Макаревича це «не можна» було трохи м'якшим, ніж для інших. Молоді потрібні були неофіційні кумири; партії не був потрібен зайвий головний біль. По найтоншому й небезпечному вододілу Макар, як його прозивали тоді, зумів пройти без особливих втрат. Коштувало це йому, правда, участі в кількох фільмах, що абсолютно нікому не запам'яталися, а також того, що його пісні заспівали раптом зрілі передовики радянської естради на кшталт Ротару й Боярського. Ну, а потім стало все можна, народ дізнався, що й у «совку», й за його межами є багато іншої музики, й про «Машину времени» почали благополучно забувати.

Поява Макаревича в ролі ведучого шоу для багатих їдоків «Смак» мало кого здивувала, й у цій іпостасі до нього звикли дуже швидко — як звикаєш до одного й того ж рекламного щита, котрий роками висить у тебе під вікном. Однак зовсім уже недавно «Машина времени » знову нагадала про себе. Першим нагадуванням був безперечний хіт із повчальним рефреном: «не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнется под нас». З тексту хіта ясно, що його автору не подобаються дискотеки, сучасна музика й молодь, яка під цю музику танцює, а також, що краще чесно й швидко померти, ніж довго й компромісно жити. Ну, щодо дискотек — справа така. Старість не радість, хоча під «Машину» також свого часу, радше, танцювали, ніж сиділи смирно. Але приспів- то, приспів! Тому, хто прославився своєю гнучкістю, варто б якраз було поділитися з молоддю секретами такої майстерності. Адже на дворі — давно не епоха «не можна». Зараз саме вміння знаходити компроміси й гнучко реагувати на мінливі ситуації — дуже й дуже необхідне.

Проте навіщо здіймати галас. Адже давно відомо, що справи набагато переконливіші за слова. Й удруге «Машина» нагадала про себе вельми солідно — отримавши в повному складі орден «За заслуги перед Вітчизною» 4-го, здається, ступеня, прямо в Кремлі, з рук Єльцина. Ура! Нарешті до сонму різноманітних лауреатів додалася й орденоносна рок-група. Нагорода цілком заслужена. Вона знайшла своїх безкомпромісних, твердо правдивих і надпринципових героїв.

А щодо горезвісної гнучкості (або «прогибаемости» — як завгодно), то це, звісно, саме собою, доля тих, хто орденів не отримує. От i добре.

Залишається лише поздоровити товариша Макаревича особисто й товаришів «машиністів» загалом із цими приємними для них подіями й побажати їм створити ще багато чесних, ріжучих правду-матку пісень. Вони ще досить молоді для цього.