Першоелементи дорослішання

Усі діти під час народження волають однаково. Питання полягає в тому, завдяки чому набувають власного голосу, а найголовніше — яким цей голос стає.

Усі діти від народження генії. Просто з часом зіходять до людей. Часто виправдовуючи свою забудькуватість, дитячість реакцій тощо — скромно цитую Шопенгауера: «Кожна дитина по часті геній, а кожен геній частково дитина»! Насправді цей афоризм доречний для тих, хто разом здійснює чудо дитячого театру — маленьких глядачів і його мудрих служителів. За власним відчуттям, усвідомлення зміни дитинства юністю сталося саме в театрі.

Від казок із однозначністю добра і зла, першорядністю забави й легкістю прийняття правічних істин якось ненав’язливо, але цілком свідомо Київський театр юного глядача на Липках затягнув мене у лабіринт роздумів, відгадувань, самопізнання. Вперше це сталося на гастрольних виставах Московського театру «Ленком», на спектаклях його тодішнього керівника — прекрасного режисера Анатолія Ефроса. Продовжилося — в нашому Київському ТЮГу. Вистава його тодішнього керівника Миколи Мерзлікіна «Любов, джаз і чорт» за п’єсою Йозаса Грушаса просто приголомшувала. Звичайно, треба було виконувати замовлення комуністичної партії на виховання будівельника комунізму, сучасні автори писали актуальні тексти, але театр пробивався до вічного, загальнолюдського.

Ось уже 21 рік Київським академічним театром юного глядача на Липках керує Віктор Сергійович Гирич. У багатому репертуарі привертає увагу послідовне звертання до популярної класики, до тих п’єс, без знання яких навряд чи можна вважати людину елементарно освіченою, вихованою. Секрет популярності загально знаного, на яке часто спочатку різними засобами затягують вчителі, полягає у наданні хлопчикам і дівчаткам на додаток до того виховання, яке вони отримують, ще й того, яке вони можуть дати собі самі. Повноліття філософське приходить через самоосмислення у діалозі з побаченим на сцені. Я. Корчак казав: «Дітей нема, є люди»!

Спостерігаючи за юними глядачами, відчуття таке, ніби бачиш у рапід, як розкривається із зеленого полохливого бутона квітка сприйняття життя, як дитячі очі бачать те, чого часто не помічають у житті, як формується настрій душі зрозуміти світ і полюбити його, як відкривається розуміння ідеалу в собі й усвідомлення знаходження труднощів його досягнення, знову ж таки в собі самому, як у дитині набуває сили людина мисляча. В Талмуді є чудова мудрість: «Я багато чого навчився у своїх наставників, багато чого мене навчили мої друзі, але більше за все мене навчили мої учні». Здається, в цьому — природа «плинності кадрів» у школі В.Гирича. Звичайно, є такі, що не витримують специфіки театру, напруженості ритму існування, стандартів акторської майстерності, яких вимагає художній керівник, і еталон якості театрального продукту для дітей.

Мені поталанило зустрітися під час роботи над виставою «Оскар—Богу» за Е.-Е.Шміттом вірними своєму дому В.Чайковською та Ю.Родіоновим. Ми репетирували цю виставу під час «новорічних ялинок». Заслужена артистка України, корифей театру Чайковська і неофіт Родіонов репетирували на своїй сцені практично з ранку до ночі! У перервах між виставами не бігли додому, а працювали над чимось новим. Віктор Сергійович подивився нашу роботу й порадів успіху своїх артистів у нашому театрі.

Останню прем’єру Київського театру юного глядача на Липках я побачив у компанії з педагогами Печерського району. Так вони вирішили відсвяткувати День учителя. Всю виставу мені пригадувалися попередні постановки за класикою. Вибудовувалося розуміння репертуарної політики режисера Гирича — це дорожня карта молодої людини за першоелементами земного буття.

Згадаймо «Лісову пісню» Лесі Українки. На сцені — стіна лісу з довжелезних дзеркал, озеро з живою водою... Актори із побутового плину життя, допиваючи каву, виходять на сцену у тренувальних комбінезонах, додають до них вінки з квітів, починають рухатися, ніби у танцкласі, і поступово набирає сили дихання весняної феєрії, реальність перетворюється на фантастичний світ. Багатоваріантність прочитань через витонченість психологічної конструкції, досконалість пластичного, музичного, сценографічного рішень, вправність акторів створює відчуття несподіваної свіжості добре знаного, складного й запрограмованого не надто захоплюючого твору. Стихія природи, в якій стикається підсвідоме в образі лісу з житейським розумом — вимогами сімейного життя, приреченість весняного кохання на зимню смерть, ніби боротьба чорної і білої магій — словом, стихія природи, живої і неживої, розумної та нерозумної, необхідність цілісності життя, як таїна існування.

Режисер декларує: «У цій п’єсі зустрічаються світ розуму, позбавлений емоцій, і світ емоцій, позбавлений розуму».

Геніально зіграно Мавку — заслуженою артисткою України Анжелікою Гирич, Лукаша — Валентином Томусяком, Мати Лукашеву — заслуженою артисткою України Валерією Чайковською, незабутні зоряні ролі. Недарма їх на чолі з режисером та художником-постановником Михайлом Френкелем відзначено Премією Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва у номінації «Театральні вистави для дітей та юнацтва».

«Сон літньої ночі» — в стилі античної вакханалії. На ар’єрсцені міст на першому і другому рівнях якого, ніби круговий живопис грецьких ваз, сцени томливого життя розслабленого взаємністю бажання — статечні хлопці у поясних туніках демонструють дзвінкі сталеві м’язи, дівчата гнучкі з призивною мелодією рухів — свято юної плоті. Вони тягнуться одне до одного, і тягають одне одного дзеркальною підлогою, шаленство бажання затьмарює розум. Еротичні мрії, сексуальні фантазії мало не беруть верх над справжнім почуттям та врешті все ж перемагає гармонія кохання. Гадаю, нікому не треба пояснювати, як важливо молодій людині звірити себе в таких таємних моментах з досвідом інших, а ще важливіше — відчути потребу краси в таких інтимних самовиявленнях.

У цій виставі, як завжди у Гирича, — море символів, алегорій, алюзій. Це й рефрен — хлопчик у прозорій кулі як людина-планета, і підлога-дзеркало як заклик і в низькому бачити себе пристойним і шаленство молодості в запальному і водночас достойному танці.

Так само в «Ромео і Джульєтті» за В.Шекспіром проголошують осмислення життя дітей-мажорів під час вендети їхніх батьків і упевнення в цінності кохання, дорожчої за будь-які гроші.

У «Шаленому дні» за О.-П.Бомарше небезпечність інтриги й розуміння життя як гри, радість гри життя, як предмет роздумів для тих починає бачити в житті не тільки гру й усвідомлювати неоднозначність самої гри.

У «Чайці» за А.Чеховим випробування творчістю, муки самовиявлення, тендітність життя — застерігають юних романтиків від відчайдушності.

У всіх цих виставах на задньому тлі сцени дворівневий чи то місток чи то земля і небо, два рівня психологічного стану — свідомий і підсвідомий, словом, так само безкінечно змістовний образ, як і улюблені режисером дзеркала. У них і заклик бачити себе таким, яким ти є, і розуміння безкінечності простору дзеркала, й захоплення задзеркаллям, і небезпека непізнаного, і спокуса пізнання, і...

Отже, режисерсько-педагогічна концепція Віктора Сергійовича демонструє прагнення до вирішення надзвичайно складного завдання — зрозуміти світ і полюбити його. Не або — або, а саме водночас. Може, тому й повні зали в цьому театрі, адже моральність людини виявляється в її намірах.

P.S. 23 жовтня в Театрі юного глядача на Липках відбудеться святковий вечір і буде показано останню прем’єру режисера — «Сон літньої ночі» за Шекспіром (це вистава для дорослих). До речі, Віктор Гирич підкреслює, що їхній «театр особливого призначення, перш за все тим, що має широку глядацьку аудиторію — від маленьких діток, молоді й до публіки поважного віку. У кожного з них свої вимоги, а тому на нас лежить велика відповідальність. Передусім ми хочемо виховати в дітях інтелігентність, вміння розуміти й відчувати справжню культуру. А головне — навчити дитину співпереживати! Театр повинен бути одним із тих факторів, завдяки якому виховується генотип нації».

«День» вітає Віктора Сергійовича з ювілеєм. Бажаємо творчої наснаги, міцного здоров’я, цікавих постановок і щоб усі вистави театру проходили з аншлагами!